7 квітня – Благовіщення. Традиційно це найбільше весняне свято. Селяни з особливою пошаною ставилися до нього, оскільки вважали, що “Бог у цей день благословляє всі рослини”, а відтак було за великий гріх братися за будь-яку роботу. Особливо застерігали вагітних жінок, бо як працюватимуть, то неодмінно відріжуть ніжку своїй дитині. Існує повір’я, що навіть птиця на Благовіщення не в’є гнізда. За легендою, зозуля тому не має свого кубла і підкидає яйця в інші, що “колись на свято вила гніздо, і Бог їй відібрав пам’ять”.
Якщо хлопці зустрічали бузька, то показували йому священні хлібці, котрі спеціально тримали при собі для цієї нагоди, і окликували: “Бусень, бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу!”, дівчата ж, зустрівши ластівку, брали в жменю землю і несли її город, щоб посіяти, – на тому місці обов’язково зійде кріп.
З Благовіщенням пов’язане й інше повір’я: в цей день чорногуз має обов’язково знести бодай одне яйце. Проте для домашньої птиці свято не приносило особливої радості; господарі намагалися не брати яєць з кубел, бо якщо доторкнутися до них рукою, то начебто вилуплюватимуться курчата з двома головами. Більше того, якщо корова чи овечка приносили приплід на Благовіщення, то деякі селяни одразу ж різали його, “бо з таких добра не ждати”.
Великим гріхом вважалося на Благовіщення позичати вогонь. Цей звичай зафіксований на всій території України. А ось на Поліссі були переконані: якщо закопати в кінці посіву проскурку, то град обійде стороною таке збіжжя…
Чимало звичаїв, пов’язаних з Благовіщенням, побутувало на Закарпатті. Дівчата намагалися до схід сонця розплести волосся, обійти довкіл оселі й тричі замести в хаті долівку; сміття ж разом з віником відносили до річки, і набравши у відерце води, скроплювали нею те місце, де мали садити капусту, яка потім не слизнітиме.
Особливі надії з цим святом пов’язували й пасічники. Дехто кидав у мед проскурку і підгодовував комах, щоб “зубастими були”; інші до медової сити добавляли червоного перцю і давали бджолам, щоб були здоровими.
Щоб корови давали багато молока, ввечері, напередодні Благовіщення, наповнювали відра й дійниці водою, убезпечувались од відьом засіванням маком-самосієм хлівів, спалювали старі постоли чи капелюхи, а попіл давали тим тваринам, які не звикали до пасовиськ. Крім того, в цей день намагалися не впускати до своїх осель чужих жінок і дівчат, “щоб лиха не принесли”.
З Благовіщенням пов’язаний ще один обряд, котрий у народі називали “Вдовиним плугом”. Ця високогуманна форма засвідчує про добродійство народної моралі та шляхетність суспільних взаємин серед простого народу. Саме в цей день сільські громади, зібравшись на свої віча, вирішували, хто і коли оброблятиме ниви вдовам та сиротам. Адже здавна в Україні існував звичай: першу весняну оранку починали в тих родинах, де не було господаря. Виконували цю нагальну і важливу роботу за допомогою толоки, тобто колективно і без оплати. Вважалося аморальним, якщо хтось з односельців, знехтувавши звичаєм, раніше од вдів починав орати в себе вдома.
Прислів’я, пов’язані з цим святом, стверджують: “На Благовіщення весна зиму остаточно переборола” чи “Благослов зиму руйнує”, а тому уважно стежили за погодою.
Якщо ввечері зоряно, то вродять коноплі.
Яка погода на Благовіщення, така і на Великий день.
Гарна погода – гарний врожай.
Туманний ранок – повіддя на річках.
Якщо на Благовіщення лежить сніг – літо неврожайне.
Якщо з’являться жаби і зникнуть, то стільки ще буде холодно.
Благовіщення без ластівок – холодна весна.
На Благовіщення всяка гадь вилазить з гнізда.
На Благовіщення зими не лай, а саней не ховай.
На Благовіщення півень на порозі нап’ється, то на Юрія (6.05) віл напасеться.
До Благовіщення кам’яна весна.
За матеріалами книги “Місяцелік”.