Як бобри “працюють” на водоймах Хмільницького району

Як бобри “працюють” на водоймах Хмільницького району

Як бобри “працюють” на водоймах Хмільницького районуЯк бобри “працюють” на водоймах Хмільницького районуЯк бобри “працюють” на водоймах Хмільницького районуЯк бобри “працюють” на водоймах Хмільницького районуЯк бобри “працюють” на водоймах Хмільницького районуЯк бобри “працюють” на водоймах Хмільницького району

Як бобри “працюють” на водоймах Хмільницького районуЯк бобри “працюють” на водоймах Хмільницького районуЯк бобри “працюють” на водоймах Хмільницького району

Бобри – волохаті зодчі наших річок та озер вже не рідкість на Вінниччині та навіть у самому обласному центрі. Зустрічаються вони й у Хмільницькому районі. Наші колеги з видавництва “Еко-інформ” – а саме газети “Природа та суспільство”, ретельно досліджували тему бобрів на Вінниччині, зокрема й у нашому районі. Пропонуємо Вашій увазі цей матеріал:

– Добре пам’ятаю повернення із відкриття полювання на зайця у листопаді 2016 року. Втомлений дістаюсь до маленького села та автобусної зупинки. Дорога кружляє повз берег річечки… Кущі, чагарники, дерева, що низько стеляться над самою водою. На годиннику лише 17:00, але місяць та зорі світять яскраво… Ось і село. Скоро додому… Над річкою схилилось ще одне величезне дерево. І раптом… Бабах! Водяний фонтан… Наче снаряд гупнув у воду. По поверхні величезні кола…

Нечистої сили апріорі не існує. Але руки таки тягнуться до рушниці, а спину та чоло вкриває холодний піт, ноги трясуться. Вже згодом розумієш, що це тебе із відкриттям полювання тоді так «привітав» бобер, який швидко непоміченим у темряві пірнув, побачивши людину та вдарив хвостом по воді, наче молотом.

Так, бобри вже не рідкість на Він­ниччині. Та й у самому обласному центрі.

– Свята продовжуються! Поки всі доїдають салати, бобри доїдають дерева на Вишенському озері, – напівжартома написала 2 січня вже 2020 року на своїй сторінці у Фейсбук вінничанка Ірина Баранович. Вона й оприлюднила фотографії наслідків роботи волохатих «архітекторів» річок та боліт. Адже бобри вже мешкають у відпочинковій зоні міста – Вишенському озері. Місцеві розповідають, що бачили там їхні греблі та хатки.

Втім, майже сто років тому про бобрів на території сучасної Вінниччини говорили як про остаточно зниклий вид. Ось що писав відомий український науковець, зоолог, професор Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту Василь Храневич у своїй роботі «Нарис фавни Поділля» – 1925–1926 рр.:

– У минулому столітті (ХІХ століття – авт.) майже наприкінці його закінчив своє існування на Поділлі бобер… Про поширення бобрів на Поділлі за ближчих до нас часів маємо такі свідчення: Едвард Айхвальд року 1830 писав, що «останніми часами бобрів найбільше на Брацлавщині, де вони живуть одрубними колоніями й будують свої триповерхові хатки». Року 1885 О. Грім свідчив, що бобри ще водяться на Поділлі. Це є останнє свідчення про бобра на Поділлі й пізніших даних про них не маємо, чому можемо вважати, що бобер зникає на Поділлі наприкінці минулого століття…»

Втім нині кудлаті зодчі знову повернулися до своїх споконвічних водяних володінь. Бо за інформацією обласного управління лісового та мисливського господарства, у минулому 2019 році за результатами таксації у мисливських угіддях Він­ниччині вже зафіксовано 433 бобри! Скільки їх нараховується зараз, точно стане відомо вже після цьогорічного обліку тварин.

«Як бобер крав буряки з городу»

Декілька цікавих історій, пов’язаних із бобрами, розповів й аксакал мисливської справи Вінниччини хмільничанин Антон Кащеєв:

– У нашому регіоні бобрів спершу завезли та випустили у лісовому урочищі «Уладівська дача». Вони там добре обжились і покинули його. У 80-х роках минулого століття їх вже спостерігали на території сучасного Сандрацького заказника. Десь 30–40 особин. Там дуже багата кормова база. Особливо багато бобрів на двох островах, де густо ростуть верболози, верби тощо. Зараз бобри у пошуках їжі далі мігрують вище за течією Південного Бугу. Їх вже спостерігали у місті Хмільнику та на кордоні з Хмельницькою областю. Був кумедний випадок, як у одної жінки з села поблизу Хмільника весь час зникали буряки з городу… Потім вона знайшла рештки овочів у воді. Як виявилося, то бобер господарював на городі… А ще у одного лікаря бобер погриз усі плодові дерева. Нині у нас близько 30 тварин. За ними часто спостерігають діти з секції нашого районного будинку школярів.

Фізіологія бобра така, що якщо він увесь час не буде працювати щелепами та зубами, то зуби зітруться… Тож тварина вже не зможе добувати їжу та загине. Тому вони увесь час «працюють». Я сам бачив, як бобри з легкістю спиляли дуба діаметром понад 40 сантиметрів та змайстрували з нього хату.

Ще з часів Київської Русі надзвичайно цінувалась шкура бобра… Це була навіть як валюта. Згодом у радянські часи бобрів промишляли й заради так званої «бобрової струї». Це запах під час гону самців бобра взимку. Характерний аромат тримався тижнями, тож використовувався у парфумерії… Це все негативно вплинуло на поголів’я бобрів в Україні, яких у минулому столітті лишилось украй мало та й то лише на території, що охоронялась… Це згодом почалось їхнє розселення та відтворення поголів’я.

«Річковий будівельник-бешкетник»?

– Дійсно, існували свідчення, що бобри мешкали на Вінниччині у минулі часи, але були винищені через своє цінне хутро. Тож історія бобрів у нашій області припинилася майже до 80-х років вже ХХ століття. Тоді у Буго-Десенському загальнодержавному заказнику було заселено близько десяти пар бобрів. Ініціатором реінтродукції бобра на Поділ­лі став відомий вітчизняний науковець-теріолог Борис Розумовський, який багато вивчав їх, а ще ондатр тощо, – розповідає доцент кафедри біології Вінницького державного педагогічного університету Олександр Матвічук. – Тварин заселили до річок Південного Бугу та Десенки. Втім, знову ж таки, – на довгий час ці бобри зникли з поля зору науковців. Тож ніхто не знав чи лишилися вони, чи вижили…

Але вже на початку 2000-х років бобри з’явилися знову. Я особисто бачив у 2002 році декілька їхніх хатинок на Південному Бузі неподалік Стрижавки. Це зовсім поруч від Вінниці. Там високий берег, де їм зручно будувати свої нори. Відтоді їх почали спостерігати й у багатьох районах нашої області. Звідки взялися бобри? Можливо, це нащадки тих реінтродукованих звірів… Можливо, бобри почали переселятися до нас із Полісся. У 2000-х роках бобрів бачили вже й на території міста Вінниці. На тому самому Вишенському озері. В більшості сліди їхньої діяльності – звалені та погризені дерева. Самих тварин майже не бачили, бо вони, здебільшого, ведуть нічний образ життя, вдень сплять, а вночі працюють. Вони мешкають ще у багатьох місцях уздовж течії Південного Бугу у Вінниці. Дуже добре, що такий рідкісний донедавна та дуже цікавий вид ссавців знову з’явився на Вінниччині.

На жаль, бобри можуть наносити збиток. От наприклад, у одному заказнику у Жмеринському районі Вінниччини бобри масово погризли чи не всі верби над річками. То вже деруть кору навіть з сосон та дубів. Звісно, це велика шкода лісу. Тож потрібно чітко вивчити проблему охорони та існування цих тварин у нашій області.

Фото надані Антоном Кащеєвим

Поділитись у соц мережі


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *