Вони працюють не покладаючи рук, натомість не отримуючи жодних матеріальних статків. Натомість найбільшою винагородою за свою працю вважають вдячні відгуки тих, для кого навіть ночами збирають, фасують, сушать, ріжуть, кроять, складають тощо. Вони працюють, бо хочуть дочекатись Перемоги. Бо з перших вуст знають, як важко на фронті. Знають, що їхня робота – необхідність.
Сьогодні розповімо про хмільничан, і не тільки хмільничан, які всі сили кидають на допомогу Батьківщині. Про ініціативу хмільничанки Діани Бондаренко ми розповідали минулого року, але на цьому наша історія не завершилась: волонтерство у Хмільнику досягло закордоння.
Нагадаємо, хмільничанка організувала в нашому місті збір овочів, щоб сушити їх для сухих супів та борщів. Усе насушене жінка відправляла у місто Кропивницький Новою поштою, де всі ці продукти фасували в пакети й відправляли за потреби в різні населені пункти, до своїх. Сухі супи й борщі їздили по всьому фронту. З часом до ініціативи долучилася ціла команда вмотивованих людей, без яких досягти таких масштабів було б нереальною справою. Саме вони, вважає Діана, і є її неймовірною рушійною силою, міцним фундаментом на шляху до Перемоги.
- Співпрацюємо з ГО «Добромир», надсилаємо їм сухі овочі. Вони організовують весь процес і фасують посушене в порційні пакети супів , а також відправляють за запитами для хлопців, – розповіла Діана Бондаренко.
- З минулого літа у нас сформувалася стабільна команда – більше 10 осіб, які щодня сушать, а ще є до 10 людей ситуативних, які періодично долучаються до роботи. До нас почали все частіше звертатися підрозділи з проханням про забезпечення їх сухими супами, а оскільки в нас не було таких великих об’ємів овочів, то ми почали звертатися до сіл. Навколишні села допомагали, збирали овочі тоннами, ми їх забирали, все переробляли, тобто об’єми вийшли на значні промислові масштаби. Я так оцінюю, що більше 25 тонн, а може до 30 тонн за період повномасштабного вторгнення ми переробили.
Потреби в супах зростали, так само як і потреба в робочих руках і техніці. З часом волонтери придбали більше сушарок, в чому їм допоміг місцевий бізнес. Згодом вдалося закупити електроовочерізку і вакууматор для пастили. А ще отримали в дар три осушувачі повітря.
- Передавали яблук по 8-10 мішків, то ми все це переробляли в пюре, закривали в банки, морозили та потім протягом зими, навіть до цього часу маємо пюре, яке розморожуємо і робимо пастилу з різними смаками: малина, полуниця, виноград, ожина, банан, ківі, вишня. Основа йде яблучна, а інші фрукти додають смак. Різні громадські організації звертаються і просять, щоб ми їхнім підрозділам допомогли.
Крім того, дівчата робили багато цукатів. За словами Діани, на цукати вони пересушили чи не тонну гарбузів.
- Оксана, Ірина і Таня – це наші дівчата, які переробили всі ті гарбузи на цукати. Значна і регулярна допомога надходить з Колибабинець та Соколової. Вони сушать своє і передають вже готове.
З великим захопленням Діана розповідає про людей із села Колибабинці. Чим вони лиш не допомагали. Передавали і смалець, і овочі, ще й самі сушили, і печиво, навіть в’язали балаклави, робили окопні свічки, допомагали тканиною на адаптивний одяг. Більше того, ці невтомні люди взялися за виготовлення енергетичних батончиків для військових.
- Колибабинці взагалі для мене як стовп перемоги. Коли оголошували збір на печиво, то з Колибабинець привозили по 8-12 ящиків печива. Організаторкою там Надія. Це взагалі мега люди, ще й сушарку від села нам купили, – продовжує розповідь Діана.
За словами волонтерки, в Соколові теж діє потужний волонтерський рух. Ці неймовірні люди ще з минулої осені нарізали перець, зелень і привозили на сушіння. А потім взяли сушарку і досі сушать самі. Роблять все з великою відповідальністю, дуже якісно.
В Широкій Греблі роботу організовує Надія. Сумлінно і на совість працюють і в Великому Остріжку, хмільницькі волонтери отримали звідти багато якісних овочів.
Певний час допомагала Уладівка, однак зараз вони працюють самі. Діана згадує також і про жителів села Майдан, що неподалік Уладівки. Каже, що звідти люди привозили всі відбірні овочі, а моркву передавали таким розміром, як кабачки. Восени до волонтерської ініціативи долучилися жителі села Трибухи. Тоді для наших захисників вони передали до тонни городини і цілими багажниками печуть печиво.
Кожне село має свою неймовірну історію, де живуть люди з великими добрими серцями. Наприклад, Тетяна з Кожухова у свій робочий час, відвідуючи клієнтів з різних сіл, не забувала й запитати про зайву зелень для наших бійців. Бабусі охоче віддавали їй свою городину. Ця жінка уже до вечора назбирувала по мішку-два петрушки або кропу, після чого разом із дітьми мили, сушили, і передавала на Хмільник. Дві або три повністю забиті сушарки за вечір – це була петрушка саме з Кожухова, а потім пані Тетяна почала сушити сама. Овочами забезпечували й її односельці.
- Одного разу дівчина Інна привезла 70 літрів яблучного пюре. В погребі псувалися яблука і вона їх переробила на пюре. Це було щось! Ми це пюре брали у великі пакети і заливали пластами, все це пішло у велику морозильну камеру і досі на цьому пюре робимо пастилу.
- Наталія Іванівна – переселенка з Лиману разом з чоловіком чистили часник мішками. За три дні виконували велику роботу. Щоб не роз’їдав пальці часник, вони одягали якісь напальчники.
- Аліна з чоловіком сушать цибулю. Це теж велика робота, бо запах від неї на всю околицю стоїть. Тому зібрали гроші на комбайн для нарізки цибулі, бо вручну на такі об’єми витрачалося б дуже багато часу.
- Олена з пані Тетяною чистили при свічках мішки городини: нічого не зупиняло людей, безвідмовні, який би форс-мажор не виникав, вони завжди поряд. Юля, яка приєдналась найпізніше, але дуже швидко стала надійною опорою в команді і мішки всякого різного перетворює в готовий продукт.
Історії про неймовірних людей одна за одною нанизувалась в суцільне намисто бестселеру про непереможних. Люди наче мурашки, їх багато, але виконуючи кожен щось одне, – їх робота стає великою справою. І Оксана з Зоєю із Хмільника, які сушать овочі одразу на двох сушках та паралельно готують пастилу. І Валерій з Лелітки, який взимку пересушував на своїй печі тонни капусти. І пані Тетяні, яка на зиму забрала у свій погріб 9 тонн картоплі, через що вона не зіпсувалася. І ті волонтерки, які вирощують овочі спеціально для ЗСУ… Всі потроху творять історію вільної суверенної держави.
- Є такі дівчата, яким щойно завезеш мішки, а вони тобі на ранок пишуть – давай знову. Це Надя та Іра з родиною. Одна Наталка дивує креативністю і естетичним смаком всього, що вона робить. Інша – ініціативністю підтримки фронту: і сушить, і плете, і пече. Пані Тетяна, наприклад, пересушила свій погріб картоплі, моркви і буряків, і все ж таке апетитне виходить. Майстром картоплі у нас є Оксана, вона у неї як вермішелька на вигляд. Приїжджаєш, – а Оксана відрами виносить сухе. А ще у нас є Аня. Силою волі цієї жінки я вражена. Маючи важкі свої обставини, людина завжди шукає можливості, а не причини, і допомагає, допомагає, допомагає. І інша Іринка – величезної душі хмільничанка, яка ювелірно переробляє яблука. В компанії таких людей нема часу на депресії і хандру. Дивишся, скільки всього робиться і віриш в нашу Перемогу, – не перестає захоплюватися єдністю людей волонтерка.
- Я зверталася до людей через соцмережі, щоб, якщо є така змога, люди завезли овочі напряму на Кропивницький, бо їм там не було що сушити. Коли вкотре написала у Фейсбуці пост, у той самий момент до нас приїхав чоловік, який їхав по Хмельницькій трасі та прочитав прохання в Інтернеті. Зараз він часто долучається до нашої справи. Тепер Володимир, коли є потреба, проїжджаючи з Хмельницького на Кропивницький, заїжджає до нас і забирає цілий бус продуктів, – з гордістю за наших людей розповідає волонтерка Діана.
- Ще була історія. Є мережа пасажироперевезень з Польщі, вони запропонували свою безкоштовну участь в перевезенні тонни сирих овочів на Кропивницький для ГО «Добромир». Але нам потрібно було з усім заготовленим добром виїхати о 5 ранку на Хмельницьку трасу і зловити той момент, коли цей автобус буде проїжджати. І швидко все перекидати в автобус. Нам допоміг водій з Війтівець. Він звечора завантажив своє авто в Хмільнику, обгорнув ковдрами. Потім ми вставали о третій ночі, виїжджали з ним на трасу “Вінниця-Хмельницький” і чекали, доки буде їхати автобус. Це був грудень. Мороз і сніг. За 5 хв зупинки завдяки моєму батькові, цьому водієві, хлопцю з Кожухова і навіть водіям міжнародного автобуса – це все за декілька хвилин перекидали в автобус і воно поїхало. 27 мішків картоплі, моркви, цибулі. А скільки ми перевозили по місту мішків з мамою. Щоб об’їхати всіх наших, потрібно 4-5 годин. Розвезти свіже, зібрати сухе, потім посортувати і запакувати відправки. Всією родиною пакуємо до 2-3 ночі. Робота кипіла. Як згадую, аж дух перехоплює.
Але й зараз ніхто не сидить, склавши руки: щотижня хмільничани відправляють по 3-4 ящика, всередньому це 50-70 кг сухого.
Волонтерки дуже вдячні людям, які жертвують гроші на справу, бо є можливість розраховуватись за електроенергію, на бензин.
– Коли вимикали світло взимку, то об’єми сухого в нас не зменшились. Я не знаю, як вони все це робили, але велика вдячність всім за важку працю. Запитів дуже багато. Восени було так, що за день могли привезти тонну-півтори за раз. Дякую всій команді, вони всі такі мотивовані. Дякую людям, які донатять, – сказала Діана Бондаренко.
По оптових цінах все необхідне відпускають волонтеркам у магазині «Кошик».
ЩО ЗАРАЗ ЗБИРАЮТЬ ДЛЯ ЗСУ?
– Зараз потрібна підтримка овочами з нового урожаю: буряки (беремо зараз, восени їх брати не будемо), морква, цибуля, часник, капуста рання, картопля. Пізніше, як буде болгарський перець, ми його сушимо в горохові супи та в борщ. Зі спецій – сіль та чорний перець – все інше не беремо, щоб не було в хлопців алергії, – пояснила Діана.
ЯБЛУКА. З яблук дівчата роблять сушню. Потім в спеціальних сушарках сушать яблучні чіпси. Або на пастилу: морозять або закривають в банки і потім роблять пастилу, додають різні фрукти.
СЛИВКИ – на цукати.
БОРОШНО, ЦУКОР – потрібно на випічку.
ЖИР, СМАЛЕЦЬ без запаху. Жінки-трудівниці печуть печиво. Наприклад, Анна Трохимівна пече одразу по 5-6 кг, вона ж в’яже і домашні тапки.
ЯК ДОПОМОГТИ?
Продуктами, донатами, можна долучитись і допомогти волонтерам робочою силою. Волонтерка наголошує, що дуже потрібні чоловіки, хто готовий час від часу допомагати перенести трохи мішків. Адже це вних найважче завдання.
Щоб перерахувати кошти на потреби волонтерської ініціативи, надсилайте на картку:
5375411507232051 Мокряк (Бондаренко) Діана
Текст – Алла Корнієнко.
Фото надані Діаною Бондаренко.