
Сергій родом з Вінниччини, а саме з с. Думенки. У дитинстві хлопець захоплювався стендапами, грою у КВК, навіть обмірковував варіант вступу до театрального вишу. Однак медичною справою захопився завдяки матері-медсестрі, яка часто брала його з собою на роботу.
Так розпочалась історія нашого земляка, про якого розповіли на сторінці 101 ОБрО ГЩ ЗСУ імені генерал-полковника Геннадія Воробйова.
Після закінчення коледжу Сергій трохи попрацював у Державній службі надзвичайних ситуацій, а згодом проходив строкову службу у вище названій бригаді. Тут же підписав перший контракт, після закінчення якого, розпочалась нова сторінка життєвої і трудової книжки — інструктор з тактичної медицини у навчальному центрі. Від початку повномасштабного вторгнення продовжив обраний напрям діяльності з мобілізованими у «Десні». Коли з’явилась можливість повернутись у рідну 101 ОБрО, то радо погодився. Перевівся і буквально через тиждень вирушив у складі бойового підрозділу на запеклу Донеччину.
Свій позивний він отримав завдяки старенькій, але надійній реношці, на якій постійно виїжджав на евакуації. Сьогодні 28-річний головний сержант обіймає посаду санітарного інструктора медичного пункту батальйону, з яким ось уже понад 8 місяців дислокується на Харківщині.
- Найважча ніч — 19 евакуацій поспіль. Умови надзвичайно складні, бойові: витягуємо і рятуємо наших бійців під щільними ворожими обстрілами, маневруючи від роїв fpv. Бувало і транспорт буксував, і розбиті фронтові дороги не туди заносили. Постійний адреналін. Завжди намагаюсь триматися і підбадьорювати побратимів. Кожну вільну хвилину витрачаю на сон. Єдиний раз я був настільки виснажений (ще й «медичку» міномети противника накрили, дивом вирвались), що відчуваючи, як наближається нервовий зрив, наніс йому «превентивний удар»: сам попросив командира дати змогу виспатись. Вирубався на пів доби і прокинувся з новими силами. До речі, сниться різне, але війна — ніколи, – розповів “Француз”.
Зараз «Француз» найчастіше має справи з множинними уламковими пораненнями. Наголошує, що вміти правильно накладати турнікет — це «маст хев» для кожного. Бо, якщо занадто легко затягнути, — людина стікає кров’ю, занадто довго — однозначна ампутація.
Неодноразово надавав медичну допомогу цивільному населенню і полоненим оркам. Ніколи навіть думки не було зумисне нашкодити окупанту, завжди людяність і клятва Гіппократа переважали, ще й усвідомлював — це обмінний фонд. Цікаво, що обеззброєні, всі вони, як “під ксерокс” повторюють однаковий текст: «я нє стрєлял, я нє убівал, я нє хатєл». Лише один расіянець зізнався, що йшов свідомо «асвабаждать от нацизма і біндєровцєв». На питання чи побачив це тут — тиша і пониклий погляд. Жоден виродок, хай і для галочки, не вибачився.
- Зазвичай, у саме пекло на евак їде броньована техніка, зокрема «рошелька». Того разу під*ри її конкретно підбили, транспорт перевернувся. Травмувались абсолютно всі, хто перебував всередині. Більше захищених машин ми не мали. Вирушити на звичайному авто — це миттєва смерть. Не знали точні координати аварії, зв’язок був відсутнім. Уявіть собі, що кілька воїнів батальйону, не вагаючись, добровільно визвались їхати рятувати товаришів на…баггі. З одного боку — авантюра страшна, з іншого — варіантів більше не було. Обдуманий і усвідомлений колосальний ризик. Ось вам найвищий рівень довіри і поваги між хлопцями! Дорогою зустрічали інші екіпажі суміжних підрозділів, в яких уточнювали дані про місце нп. Неймовірно, але в результаті всіх привезли і самі неушкоджені, – розповів про один випадок “Француз”, який вартий екранізації.
Серед всіх своїх почесних нагород і відзнак найближча серцю — медаль «За збережене життя».
- Я марив нею років сім, починаючи з медичного коледжу, після того, як викладач сказав, що це, типу «Оскар», серед медиків, — зізнається насамкінець головний сержант. — А для мене — це наглядне підтвердження, що мрії здійснюють насамперед добрі помисли, титанічні зусилля і гідні вчинки. Також — це символ, що я прийшов у світ земний і споживаю кисень недаремно. Повірте, дуже люблю свою роботу, але якась частина серця мріє, щоб її необхідність нарешті мінімізувалась.
Фото – 101 ОБрО ГЩ ЗСУ імені генерал-полковника Геннадія Воробйова.