Про закинуте село Гулі у Хмільницькому районі й за його межами чули всі, адже тут ще донедавна жив лише один чоловік. А тепер населення села складає 4 особи. До них і навідалися наші колеги з Суспільне.Вінниця.
Родина Фокіних переїхала в мальовниче село (хоч і без будь-яких зручностей) з-під Києва. Тут родина завела коня, курей, кіз, вирощують личинок на корм для птиці та мріють про власну ферму й туристів.
До села Гулі Олексій разом із дружиною Лілією та молодшою донькою Вікторією переїхали з села Юрівка Київської області у 2022 році. Виїхали на автомобілі “Волга”.
- В окупації ми не були, виїхали з-під обстрілів. У нас там дві машини були: Ford залишив, ще “Жигулі” були. Просто “Волга” вмістка, велика. Причепили причеп і так тікали звідти. Завантажили її продуктами й усім, що тоді можна було взяти. Вони йшли з Бучі в нашу сторону, і ми вже чекали на валізах. Далі вже не було чого чекати, бо сильні бомбардування були, – розповів чоловік.
На Київщині родина тримала шість корів. Їх також перевезли до Гулів. За словами Олексія, утримувати таке господарство виявилося невигідно — не було куди збувати продукцію. Худобу продали, натомість придбали кобилу Вишеньку. Без неї, каже чоловік, у селі ніяк. Узимку Вишенька возить родину до сусідніх сіл на санях.
- Якщо погода погана, то тут навіть трактори не їдуть, а ми Вишенькою їдемо і в школу, і в магазин, і куди треба. Курей багато — більше сотні, майже 200 штук тримаємо. Є гусенята, качки, трошки кіз для молока.
У селі поруч із родиною Фокіних живе дідусь Петро. Він — корінний мешканець Гулів і єдиний сусід родини. Він розповів, що колись у Гулях було понад сто дворів. Згодом людей почали звідси переселяти до південних областей України, де до Другої світової війни проживали німецькі колоністи.
Як розповів дідусь Петро, в селі колись була школа на 4 класи, були й колгосп, сільська рада, голова колгоспу — все було. “Не всі виїхали, старші залишилися. Вивезли людей в Одеську область, Білгород-Дністровський район, село Заріччя. Там до війни жили німці, а після війни вони не повернулися. Ніхто не хотів там жити, бо там нічого не родить”.
Воду родина Фокіних бере з криниці, взимку хату опалюють грубкою. Електроенергія у селі є. Окрім господарства, родина обробляє 45 соток городу. Кажуть, що тут добре родять ягоди та овочі.
До села родина мріяла переїхати давно. Повномасштабна війна лише прискорила це рішення.
- Я шукав таке місце, куди можна перевезти господарство. Ми жили за 7 кілометрів від Києва, і Київ весь час розростався в наш бік. Я розумів, що ще рік-два-три — і господарства не буде, бо почали будувати висотки. Тому шукав місце, де можна тримати господарство, де можна сіно косити. Без господарства ми себе не бачимо, ми з дитинства в господарстві. А тут якраз війна — так співпало, – розповів Олексій.
Частину продуктів родина виробляє самостійно. Залишати Гулі родина не планує. Мріють про власну ферму, а ще — будуть раді новим сусідам та туристам.
- У нас у Києві залишилися дві хати, то все дітям залишиться. Ми туди не поїдемо, будемо вже тут. Нехай війна закінчиться — зробимо ремонт, щось відремонтуємо. Зараз війна, невизначеність, не знаєш, куди вкладати гроші. Мріємо і потроху до цього прийдемо. Тут буде своя невеличка ферма. Я хочу на цьому місці зробити гостьовий будиночок, хай їдуть туристи. Друзі з Києва просяться приїхати, переночувати. Хай їдуть, тут місця красивенні, – акцентував чоловік.