Вони мужні та сильні, відважні, витривалі та незламні. Захисники України непереможні. Вони всюди – військовослужбовці, добровольці, волонтери, медики та всі, хто захищає від ворога державу та українців. І всі вони – герої сьогодення. Доки у людей буде здатність захищатися – доти й існуватиме Україна.
Сьогодні свято кожного з тих, кому не все одно, хто серцем і відданою справою любить країну, в якій живе, захищає її інтереси навіть за кордоном. Мужніх воїнів оберігає Богородиця. Цього дня святкуємо і День козацтва, і День захисника України, і Покрову Пресвятої Богородиці.
Багато хмільничан беруть активну участь в захисті країни, обороняють незалежність та цілісність, дбають про порядок і мир в нашій країні. Їх багато, але сьогодні розповімо лише про одного з відважних хмільничан, який віддав себе військовій справі заради Батьківщини.
Воював Олег Нечипорук з 2003 по 2005 рік в Іраку, але війна російсько-українська торкнулася самісінького його серця, її не порівняти з тією, – на чужій землі. Страх за найрідніших, за знайомих, за долю рідної землі змусив ступити в ряди добровольців одним із перших… За шість років війни у захисника України було 15 ротацій різного терміну.
Разом із бойовими побратимами у 2014-му вирішили створити добробат. Нині – це Одеський батальйон спеціального призначення «Шторм», і на період початку війни Олег був єдиним його бійцем із Вінниччини.
Спочатку «Шторм» створювався для боротьби з бандами та окремими озброєними злочинцями. Але у 2014 році батальйону довелося зіткнутися зі справжніми військовими ворожими формуваннями – під Георгіївкою Луганської області протистояли псковським десантникам, воювали із двома ротами 76-ї десантно-штурмової дивізії РФ. Завданням ворогів було захопити Георгіївку, через яку постачали всім необхідним українські війська, що утримували луганський аеропорт. В результаті запеклого бою мужні «штормівці» захопили трофейні кулемети, протитанкові ракети і бойову машину десанту – БМД. Згодом батальйон вийшов з оточення і вивів у безпечне місце колону автомобілів разом із мирними жителями та усім їхнім майном. БМД деякий період служила бійцям «Шторму», адже була на ходу, а нині вона стоїть на території Військової академії Одеси та використовується для навчання.
Що робилося в ті часи на Сході, важко навіть уявити, тоді ж був і Іловайський котел…. По військовослужбовцях гатили з важкого озброєння – ГРАДи, міномети. Хмільничанин Олег (позивний «Бекас») розповів і про ставлення населення до військовослужбовців, і про втрачених побратимів. Важко втрачати тих, з ким ще декілька секунд тому перемовлявся, дивився в очі…
- Спочатку ставлення місцевих жителів було більш-менш нормальним, дехто нам допомагав, ми їм теж як могли допомагали. Але потім… За наказом керівництва ми почали відступати. Це було в Лутугиному. На наше місце прийшли чеченські та казацькі батальйони. За допомогою так званих «шісток» вони вирахували тих, які нам допомагали. Кілька десятків людей вивели на смітник і просто розстріляли. Навіть не допускали до тіл, щоб нормально поховати. Про це ми дізналися, коли стояли з «айдарівцями», їхні родичі розповіли по телефону. Тільки за 4 доби бойовики в Луганській області розстріляли понад 60 мирних жителів, які допомагали українським військовим. Серед місцевих були й такі, що повідомляли розміщення наших позицій, просто телефоном направляли, куди стріляти – ближче чи далі, – розповів «Бекас».
За всі шість років війни багато довелося пережити, багато в чому розчаруватися і переосмислити… Нині батальйон «Шторм» захищає мирних українців теж. На запитання, чим батальйон займається у ці дні, хмільничанин з позивним «Бекас» відповів:
- Зараз ми займаємось пошуком, виявленням та затриманням осіб, причетних до незаконних збройних формувань ЛДНР, виявленням зброї, вибухових речовин в прифронтових зонах, шляхом огляду транспорту, речей громадян з непідконтрольних територій, які перетинають лінію розмежування. А також у осіб, що проживають в зоні проведення ООС. Коротше кажучи, фільтруємо всіх, щоб зброя та вибухівка не потрапила на мирну територію і не наробила лиха. Всіма силами та засобами стараємось забезпечити мирне існування людей на вільній території. Але часто здається, що ми перестарались у відгородженні людей від війни. Люди занадто вже розслабились, настільки, що перестали розуміти, що таке війна. В 14-му всі абсолютно боялись і «молились» на бійців, які тримали цю навалу. А зараз це наче само собою, так і треба. Трохи прикро, але руки опускати не збираюсь. Війна продовжується. А в тилу є дуже багато людей, які заслуговують на те, щоб обороняти їх спокій, та й Україну здавати в жодному разі не можна!
Фото – з особистого архіву Олега Нечипорука