22 березня християни вшановують Сорок святих мучеників, а наші пращури з цього дня починали співати веснянки та закликати весну. Але чи не найважливішим обрядовим дійством цього дня була урочиста зустріч птахів, які повертали з вирію. У цей день пекли до сорока коржиків – “жайворонків”. Їх роздавали не лише дітям (щоб птиця велася), а й усім членам родини.
До запрошення весни долучилися і куманівецькі дітки. Того дня у сільській бібліотеці пройшов урок народознавства про традиції та обряди українського народу, пов’язані з зустріччю весни та майстер-клас із виготовлення жайворонків із дріжджового тіста. Діти виготовляли птахів у вигляді жайворонків або голубів, прикрашали їх родзинками та гвоздикою.
Виробляти обрядове печиво та випікати його допомагала бібліотекар Тетяна Кухар. Також вона і розповіла про обрядові дійства зустрічі весни та птахів з вирію села Куманівець.
- Наші пращури вважали, що весну приносять на своїх крилах птахи. Тому на Сорок святих випікалося обрядове печиво у формі пташок («жайворонків» чи «голубів»). Жайворонків годилося випікати по 40 штук і роздавати дітям. Це період прильоту перших птахів з вирію, початок весни, яку закликали діти, бігаючи з печивом-пташками, підкидаючи їх догори, імітуючи спів жайворонка та вигукуючи весняні заклики до птахів:
- «Пташок викликаю з теплого краю,
- Летіть, соловейки, на нашу земельку,
- Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!
- Вилинь, вилинь, гоголю!
- Винеси літо з собою!
- Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,
- Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!»
- Вірили, що після таких закликів птахи і весна не забаряться. Або ж, прикривши жайворонків соломою, бігали навколо і приспівували, або ж ходили з ними вулицями, приспівуючи: «Пісь, пісь, пісь – покинь сани – візьми віз», бігали із ними на городи зустрічати весну. Подекуди для пташок лишали крихти від своїх коржиків, а іноді й цілих «жайворонків» на гілочках дерева, – розповіла Тетяна Іванівна.
Чому так в Україні віддавна вшановують птахів, які повертають додому із вирію? А про це розтлумачує книга “Українське народознавство”. Отже, згадаймо: не лише птахи відлітають у вирій. Вирій, за народними уявленнями, – це і той, інший світ, куди “відлітають” душі покійних предків. Ці давні вірування властиві не лише українцям, а й багатьом іншим народам. Можливо, через те такою пошаною й користуються у нас перелітні птахи, особливо ластівки й лелеки. Недарма важким гріхом вважалося в народі зруйнувати їх гнізда. Відгомін цих вірувань зберігся в в удовій українській казці “Кривенька качечка”… У такій урочистій зустрічі птахів найважливішим у давнину, очевидно, був мотив ушанування предків. А вже згодом на нього нашарувалися інші – те, що ми називаємо “проводами зими”, “зустріччю весни” чи “закликанням весни”.