У березні кожух і без ґудзиків теплий

У березні кожух і без ґудзиків теплий
Spread the love

Перший весняний місяць нерідко вважають господарем полів та лісів. Березень – найочікуваніший місяць селянина. Впродовж усієї зими він жив надією про час, коли земля прокинеться від зимової сплячки і можна буде нарешті прокласти першу рахманну борозну.

Справжній прихід весни традиційно пов’язували зі святом Явдохи – 14 березня. До цього дня випікали обрядове печиво, так звані веснянки. Першими ознаками приходу весни вважався посвист байбака. Другою прикметою приходу весни був приліт з теплих країв вівсянок – найперших перелітних птахів.

З Кононового дня – 18 березня – починається весняний сонцеворот, коли день уже переважує ніч. З цієї нагоди влаштовували цікаві дитячі забави – “заклички птахів”. Напередодні матері та бабусі випікали з тіста для дітлахів безліч різноманітних фігурних птахів. Таке обрядове печиво називали “жайворонками” або “голубками”.

Календарна весна, як уже мовилося, збігалася зі святом Явдохи, але біологічний її прихід вважався на Олексу (30). Цей день так і називали в народі – Теплий Олекса. І все ж остаточним, а відтак і справжнім утвердженням весни вважалося Благовіщення, котре припадає на 7 квітня (25 березня за старим стилем). З цього дня вже можна було починати ранню оранку.

З березнем пов’язано чи не найбільше обрядів весняного циклу. Не останню роль у цьому відігравала й та обставина, що це був у наших далеких предків початок нового року. Культом новолітування вважалося рівнодення, а з ним узгоджувались пишні обрядодійства. До речі, сучасна астрономічна весна також настає 21 березня о 6 годині 52 хвилини.

Генеалогія давньої назви першого весняного місяця “март”, – а нею довгий час користувалися і в Україні, – зберігає видозмінене латинське “марсіус”. Давні римляни назвали його на честь Марса – бога війни. На перший погляд, в  цьому нема логіки. Втім, і це підтверджують літописи, на початку римської доби Марс символізував не війну, а весну та врожай. Пізніше, ототожнившись із грецьким Ареєм 0 покровителем воєн, він перебрав повноваження і захисника тварин.

Що б там не було, але в історію місяцесловів март увійшов насамперед як символ початку весни. У білорусів він має назву “соковнік”, у словаків – “марець”, у чехів, як і в нас – “березень”.

Давньоруська назва березня – “сухий”. Справді-бо, під цю пору року надто мало випадає опадів. Проте в народному лексиконі існували й інші, не менш цікаві наклички: “капельник”, “протальник”, “зимобор”, “запалі сніги”, “заграй-ярочки”, “з гір потоки” тощо. Були в активному вжитку й такі різновиди, як “сочень” або “соковик”, тобто період збирання березового соку; “палютий” чи “полютий” – такий, що йде на зміну лютому і менш суворий; деінде березень називають іще “красовиком”, “красним місяцем” – за його неповторну чарівність.

У галицьких та закарпатських говірках найбільше вживали, а почасти й тепер користуються означенням “марець”. Відомі з джерел також назви “март” і “березоль” чи “березіль”.

Сучасна іменнівка “березень” раніше стосувалася наступного місяця – квітня. Лише з середини минулого століття (від ред.мається на увазі позаминуле ХІХ століття, оскільки книга автора матеріалу була видана у 1991 році), коли з української мови випав латинський термін “март”, березень піднявся на сходинку вище.

Етимологія сучасної назви “березень” і похідної – “березоль” чи “березіль”, на думку багатьох учених, символізує давній промисел – заготівлю березової золи та кори. У давнину селяни в цей час завершували вирубку білокорих гаїв, щоб звільнити площу під землеробство. Заготовлену деревину спалювали: попіл йшов на виготовлення скла (був навіть спеціальний промисел “гутництво”), а вугіллям удобрювали ґрунт. Березову кору заготовляли окремо. З неї отримували цінну лікувальну й технічну речовину – дьоготь. Ним не тільки змащували повози, мастили шкіряну ув’язь та взуття, а й лікували. Відомий факт, коли Богдан Хмельницький спеціальним універсалом надавав привілеї окремим містечкам, які спеціалізувалися на заготівлі дьогтю. Ця історична реалія засвідчує про важливість продукту в давнішому житті нашого народу.

Варіантна назва місяця – “березіль” (тобто береза і зола) була у вжиткові ще до недавнього часу. Пам’ятаєте у В.Сосюри: “І про весну шумів водою березіль”? Однойменну назву в 20-30 роках прибрав один один з перших професійних українських театрів, що його організував у Харкові відомий режисер-новатор Лесь Курбас. З “Березолем” пов’язані найяскравіші сторінки молодого театрального життя в Україні.

Під цю пору остаточно вже закінчувалися молодіжні розваги – досвітки і вечорниці. Все частіше збиралася юнь на сільські сходки – колоди: співали пісень, влаштовували забавні обрядові ігри. Це вже були початки весняних гуль просто неба. Дівчата й хлопці сходилися на левадах, щоб урочисто відзначити веснянки та гаївки. Але то буде в квітні.

У березні починали заготовляти традиційний напій – кленовий та березовий сік. Там, де не було таких порід дерев, його виготовляли з верби: молоді пагони сікли на невеличкі цурпалки і заливали їх водою. Через два-три тижні таку настоянку вже можна було споживати.

Проте найпопулярнішим все-таки був березовий сік. Заготовлену зі старих дерев, котрі планувалися під вирубку, рідину зливали в діжу, заправляли смаженим ячменем або сухофруктами з груш-дичок і тримали в прохолодному місці. Такий напій міг зберігатися протягом трьох-чотирьох місяців; він був вельми смачним і корисним, а позаяк і популярним у народі.

Відтак березень – особливий місяць. ВІн, як мовиться в народі, й усміхнеться, і заплаче, і ошкіриться крутим норовом. Недарма про його конозисту і непередбачливу вдачу кажуть: у березні вночі тріщить, а вдень плющить. Але що б там не було, весна вже бере своє, тому інша народна мудрість стверджує: “В березні кожух і без ґудзиків теплий”.

За матеріалами книги “МІсяцелік”.

 

Поділитись у соц мережі


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *