У березні 1944 року розпочалося визволення населених пунктів Хмільницького району від фашистських окупантів. 33 населених пункти було визволено 8 березня, 27 – 9-го числа цього місяця. Серед них – село Сальниця, про визволення якого розповімо вам сьогодні.
77 років тому, 8 березня 1944 року, було визволено Сальницю від німецько-фашистських загарбників.
Понад 900 сальничан брали участь у Другій світовій війні, 135 із них нагороджені бойовими орденами і 532 – медалями, а полковник танкових військ Флор Євстафійович Столярчук став Героєм Радянського Союзу посмертно.
До лав захисників стало багато колишніх випускників школи, трактористів та комбайнерів, простих колгоспників, які годували державу хлібом та іншою продукцією. Тринадцять чоловік стали офіцерами Червоної армії. На різних фронтах і на різних посадах воювало також семеро сальничанок.
ВЕСНА СОРОК ЧЕТВЕРТОГО
За кілька днів до визволення Сальниці місцеві люди знаходили на околицях села листівки, скинуті із радянського літака. У них повідомлялося, що чекати Червону армію залишилось недовго. Командування Першого Українського фронту закликало селян ховатися від фашистської нечисті, яка намагається виловити юнаків та дівчат для відправлення на каторжні роботи до Німеччини. Бо у фюрера катастрофічно не вистачає робочих рук ні в сільському господарстві, ані в промисловості.
І той довгожданий час прийшов 8 березня 1944 року. Завдяки наступу воїнів 126, 131 і 367 стрілецьких полків (командири підполковники Андрій Павлович Кашук, Микола Борисович Мельников і Костянтин Костянтинович Воронцов), які входили до складу 71-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника Назара Захаровича Беляєва.
Унаслідок штурму було захоплено 60 гармат, біля 300 автомашин з боєприпасами і великий обоз з військовим майном. За мужність і відвагу, проявлені у боях, велика кількість червоноармійців та їх командирів була нагороджена бойовими відзнаками держави.
Тієї березневої пори плюсова температура розчинила останні сніги на полях та дорогах; задощило, під ногами і колесами транспорту чавкає суцільна розкись. Українські чорноземи, яких вагонами окупанти вивозили до «фатерлянду», зіграли над ворогом злий жарт. Уся важка техніка глибоко застрягала в землю. На «сталінській трасі» та інших дорогах мертвим вантажем стояли автомобілі, танки, гармати, які залишили німецькі вояки, тікаючи на захід. На цих трофеях господарювала сільська дітвора. Через свою дитячу цікавість багато підлітків загинули або стали каліками.
Дали себе знати погодні умови й радянським воїнам. Рух транспорту тимчасово було зупинено. Але на виручку прийшли їздові з легкими возами, запряженими парою коней. Вони вільно додали баюри й грязюку, підвозячи пальне і боєзапас та продовольство. На цих же возах доставлялися до шпиталей поранені та вбиті.
У боях за визволення Сальниці загинуло 62 воїни, половину із них поховано у братській могилі. Військовим їздовим допомагали вивозити загиблих з поля бою односельці – Костянтин Полонський з головою сільради Наумом Гітлернером. Місцеві активісти з числа допризовників уточнити їхні місця народження. Результати вийшли невтішні. З’ясувалось неприваблива картина: похоронки про тих, хто загинув смертю хоробрих, командування частин надіслали в населені пункти Житомирської, Вінницької, Київської, Сумської, Чернівецької, Чкаловської, Іркутської, Рязанської, Кемеровської областей, а також в Удмуртію і Краснодарський край. І дуже прикро про це згадувати, адже визволяли землі колишнього Союзу від фашизму представники Російсько-Радянської імперії. А тепер кремлівські верховоди забули про той гіркий урок історії… Слід зауважити: у першій половині березня стали вільними біля трьох десятків сіл Уланівського району.
Один випадок, мабуть, назавжди запам’ятався теперішнім старожилам.
Мешканка села Соломірки Ксенія Федорівна Тушевська під час воєнного лихоліття втратила зв’язок із сином Владиком. Але через партизанського зв’язківця, який повернувся в село із-за лінії фронту, дізналася, що її син служить у війську Польському в танковому полку.
Тієї ж ночі Ксенія Федорівна вирушила на пошуки Владика, якого не бачила впродовж шести років. Пройшовши понад півсотні кілометрів, і ризикуючи нарватися на фашистів, вона знайшла сина у щойно визволеній Осичній, коли вояки ховали загиблих товаришів. Що то була за зустріч, неможливо сказати словами. Можна лише уявити.
Польський генерал Ян Межицян дозволив пані Тушевській залишитися у полку. Вона допомагала готувати танкістам їжу, прала сорочки, пришивала ґудзики. А під час рейду чи бою перебувала у танку, поряд з сином, допоки той не привіз матінку до рідної хати.
Улітку 1944 року в бою на території Польщі танк Влада Тушинського було підбито і він загорівся. Тушевського ледь врятували від загибелі вояки з іншої частини. Але однополчани вважали його загиблим. І лише в 1967 році внаслідок випадкової зустрічі з другом-фронтовиком Генріхом Заморським, Володимир Іванович Тушевський дізнався, що за мужність і героїзм його нагороджено найвищою польською нагородою – Герой Польщі. Ці історії успішно використали польські кінематографісти. Володимир Тушевський став прообразом одного з персонажів фільму «Чотири танкісти й собака».
Віддали життя за визволення Сальниці
Серед загиблих визволителів було 12 представників різних національностей. Це лише частина визволителів, решту фотографій відшукати шкільним слідопитам не вдалося.
Загалом полягло у боях за Сальницю 35 воїнів і 6 за сусідню Гнатівку. Поховані вони у братських могилах, біля яких виросли меморіали пам’яті; тут щороку відбуваються мітинги селян та церковні відправи. Завдяки наполегливим пошукам слідопитів багато родичів дізналися, де зберігається прах їхніх синів та батьків, і майже щорічно вони приїжджають до них на могилу.
Центральний меморіальний комплекс було збудовано в 1975 році, тут викарбувано імена загиблих.
Вчора, 8 березня, у Сальниці вшанували пам’ять загиблих у боях сальничан та інших жителів Хмільницького району. У селі відбулася поминальна панахида, а також покладання квітів.
Визволення сіл Хмільницького району почалося 5 березня. Останні два населених пункти Хмільниччини окупанти покинули 20 березня.
5 березня 1944 р. – с. Вишенька, х. Червоний Степ (Уланівський р-н)
6 березня 1944 р. – с. Держанівка, х. Подолецький, с. Софіївка (Зоофіполь), с. Терешпіль
7 березня 1944 р. – с. Гнатівка (Уланівський р-н), залізн. станц. Новодубровецька, с. Сміла (Уланівський р-н), с. Ступник (Уланівський р-н), с. Торчин (Уланівський р-н)
8 березня 1944 р. – с. Березна, с. Великий Острожок (Уланівський р-н, с. Воробіївка (Уланівський р-н), с. Гатка (Уланівський р-н), с. Дубровка, с-ще відділу радгоспу Жданівського цукрокомбінату (Уланівський р-н), с. Качанівка, с. Крижанівка (Уланівський р-н), залізн. станц. Крижанівка (Уланівський р-н), с. Крупин, с. Кустівці (Уланівський р-н), х. Кустовецький (Уланівський р-н), залізн. станц. Новокурилівка, с. Лип’ятин (Уланівський р-н), с. Лисогірка (Мазепинці) (Уланівський р-н), с. Лозна (Уланівський р-н), с. Малий Острожок (Уланівський р-н), с. Маркуші (Уланівський р-н), с. Мар’янівка (Уланівський р-н), с. Митинці (Уланівський р-н), с. Морозівка (Уланівський р-н), х. Нова Сулківка (Уланівський р-н), с. Пагурці (Уланівський р-н), с. Петриківці (Уланівський р-н), х. Петровського, с. Рогинці (Уланівський р-н), с. Сальниця (Уланівський р-н), с. Семки, с. Скаржинці (Уланівський р-н), с. Слобода-Кустовецька (Уланівський р-н), с. Сулківка (Уланівський р-н), с. Тараски (Уланівський р-н), с. Уланів (Уланівський р-н)
9 березня 1944 р. – с. Білий Рукав, с. Будків, с. Великий Митник, с. Воронівці (Уланівський р-н), с. Забужжя, с. Зозулинці (Уланівський р-н), с. Колибабинці, с. Кривошиї, с. Куманівці, с. Кушелівка, с. Малий Митник, с-ще радгоспу «Ольгине», с. Подорожня (Уланівський р-н), с. Пустовійти (Уланівський р-н), с. Рибчинці (Уланівський р-н), с. Сербинівка, с. Сьомаки, с. Томашпіль, с. Уладівка, залізн. станц. Уладівка, с-ще Уладівської гуральні, с. Філіопіль, залізн. станц. Хмільник, с. Хутори-Кривошиїнецькі (Уланівський р-н), х. Чепелі(Уланівський р-н), с. Чернятинці (Уланівський р-н), с. Чеснівка (Уланівський р-н)
10 березня 1944 р. – с. Клітенка (Уланівський р-н), с. Клітища, с. Кропивна (Уланівський р-н), с. Мазурівка, с. Погоріла (Уланівський р-н), с. Сидориха, с. Слобода, с. Соколова, с. Соломірка
15 березня 1944 р. – с. Журавне
17 березня 1944 р. – с. Жданівка (Війтівці), с. Широка Гребля
18 березня 1944 р. – смт Хмільник (нині місто), с. Вербівка, с. Вугли, с. Вугринівка, с. Голодьки, с. Крутнів, с. Курилівка, с. Лелітка, с. Лозова, с. Майдан-Бобрик, с. Олександрівка, с. Педоси, с. Пиківська Слобідка, с. Порубинці, с. Сандраки, с. Стара Гута, с. Теси
19 березня 1944 р. – с. Гулі, с. Думенки, с. Іванівці (Янівці), с. Іванопіль (Янопіль), с. Кожухів, с. Лисогірка, с. Лука, с. Нова Гута, с. Осічок, с. Чудинівці
20 березня 1944 р. – с. Медведівка, с. Шевченка
* До складу меж сучасної Хмільниччини на кінець першої половини ХХ ст. входили населені пункти тодішнього Уланівського району.