Три «квіточки» родини Поповичів у Хмільнику народилась унікальна трійня

Три «квіточки» родини Поповичів у Хмільнику народилась унікальна трійня

Поділитись у соц мережі

Сім’я Поповичів з Хмільника має чарівного 7-річного синочка Максимчика і дуже хотіла для нього сестричку. Хотіли настільки сильно, що намріяли собі аж трьох! Зараз родина звикається з новим статусом багатодітних батьків і мріє про здоров’я для усіх своїх діток та про власне житло.

Про три камінчики у нирках і три дівчинки на УЗД

Той день родина Поповичів не забуде ніколи. Вікторія разом зі своїм чоловіком йшли на перше планове УЗД. Сергій на процедуру УЗД пішов перший – йому треба було дослідити нирки, а потім до лікаря пішла жінка. Результат: у Сергія три камінчики у нирках, у його дружини – три дитинки у животику. Саме так Сергій Попович і розповів телефоном своїй мамі, яка довго думала, що син просто з неї жартує, поки не побачила лікарський висновок. Вікторія плакала і сміялась, коли дізнались, що вагітна не однією дитиною, не двома, а одразу трьома малюками. Лікарі дивувались і казали, що не пам’ятають, чи був у нашому місті ще хоч один такий випадок.

  • Виносити дівчаток було дуже важко – Починаючи з 12 неділі вагітності я постійно лежала в лікарнях: син страшенно сумував, рідні хвилювались. Я знаю, що народження таких малюків – явище нечасте, що виносити усіх трьох дітей – складно, але я вірила, що у мене все буде добре і намагалась не читати ніяких «жахів» з Інтернету, – розповідає Вікторія.

Троє однаковісіньких дівчаток народились у Вінниці, в перинатальному центрі. Півтора місяці знаходились спочатку в реанімаційному відділенні, а потім вже разом з мамою. Кожна має свій темперамент і характер, їхня матуся це вже добре знає. Софійка, Валерія та Вероніка народились за допомогою кесарського розтину на восьмому місяці вагітності. Дівчатка були справжніми дюймовочками: їх вага становила 1200, 1300 та 1600 грам. Весь час проведений у лікарні в Вінниці давався тяжко. Починаючи з пологів, лікарі весь час боролись за їхнє життя. Народження малят збіглось з карантинними заходами у нашій країні. Чоловік шукав хоч маленької можливості приїхати і побачити дружину хоч через віконце, оскільки в пологовому заборонялось відвідування через пандемію. В день пологів і наступні три тяжкі доби після пологів Сергій чатував під вікнами пологового будинку.

Вже вдома

Два тижні тому Вікторія повернулась у рідне місто і поступово налагоджує побут, а це – ой, як непросто. Фактично, не буває такого, щоб усі дівчатка одночасно спали, хтось – та й проситься на руки, потребує маминої уваги та догляду. Тепер життя Вікторії – безперервний конвеєр з «погодуй, переодягни, зроби процедури, поклади спатки».

Є син Максим, який хоч і щиро радіє появі одразу трьох сестричок, але ще зовсім юний і мамина любов та ласка йому потрібні аж ніяк не менше, а можливо, певною мірою і більше, аби швидше адаптуватись із новим статусом старшого брата. Допомагають з доглядом рідні, друзі, батьки. Чоловік ходить на роботу, усі рідні також, хоча кожен при першій нагоді долучається до непростої справи при нагоді. Вікторія розуміє, що няня-помічниця їй буде потрібна обов’язково, бо далі ще й навчальний рік у школі сина.

Родина хотіла купити коляску для трійнят з автокріслами, оскільки необхідні дітям прогулянки і поїздки на перевірку у дитячу обласну лікарню до Вінниці. Але в Україні такої просто немає, а за кордоном поки не можливо замовити потрібне через карантинні заходи. Шукали бувшу в ужитку, бо ціни нової стартують від 27 тисяч гривень. Але пошуки не дали результатів. Тому змушені поки що обходитись без коляски…

Це далеко не сумна історія, але співрозмовники розповідають, що вже за невеличкий проміжок часу стикнулись як з повним нерозумінням теперішніх проблем родини, так і підтримкою та небайдужістю.

–  Після народження наших квіточок (так «охрестив» сестричок Максим) ми були змушені просити про допомогу, бо щодня витрачаються кошти, непідйомні для нас. Ми розраховували, що справимось з фінансовими труднощами при народженні дітей, та трійня – це справді шалені витрати з невеликого бюджету. Поки – тихо. Нам допомогла родина Шевченків і навіть забирали з пологового за нашим проханням. Моя свекруха працює в санепідемстанції, де і працює дружина Юрія Сергійовича: так родина Шевченків дізнались про нас і допомагають, наскільки вони можуть. Ми їм дуже вдячні, бо вони просто перейнялись нашою історією. Більше б таких чуйних людей. Хотіли їм подяку написати в газету, а вони не хочуть, кажуть, що найкраще, аби нашу історію почуло якомога більше людей, бо так, знайдуться ті, хто допоможуть нам зараз. Тільки залиште це у статті, – говорить Вікторія (добре, виконуємо прохання співрозмовниці).

Родина Поповичів вирішила розповісти свою історію, можливо, саме так знайдуться небайдужі люди, що допоможуть і порадіють  разом з ними їхньому щастю.

Замість післямови:

Народження бажаної дитини – це подарунок долі. Вікторія і Сергій нещодавно отримали аж цілих три таких подарунки та виховують чотирьох дітей: в любові, турботі, веселому сміхові, хоча із невеликими доходами й без власного житла.

Поповичі – тішаться).

 

Наталя Міщук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *