Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.

Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.

Триває наша постійна рубрика, присвячена невідомим яскравим сторінкам історії Хмільника та Хмільницького району. Сьогодні до Вашої уваги – трагічна й драматична танкова битва у Хмільницькому районі у 1944 році.

Нещодавно ми святкували визволення Хмільницького району від німецько-фашистських загарбників. І ось вчитель, історик та краєзнавець Василь Маринич розповів нам про жорстоку німецько-радянську танкову битву у січні 1944 року…

Шановні читачі! Просимо Вас повідомляти теми з історії Хмільника та Хмільницького району, які б зацікавили Вас для подальшої публікації та вивчення на наших сторінках!

– Взимку 1944 року у рамках Житомирсько-Бердичівської наступальної операції радянське військове командування запланувало знищити німецькі війська на теренах Хмільницького району та визволити Хмільник. Наші удари мали відбуватись у напрямку сіл Кустівців та Кривошиї, аби вийти на Курилівку та згодом до Хмільника, а ще з боку села Уланова по бердичівській трасі. Втім, наші сили вже були знекровлені безперервними боями та наступом, до того ж німці підтягнули саме на Хмільницькому напрямку свіжу танкову дивізію СС… Тож ворог сам пішов у рішучий контрнаступ, – розповідає Василь Маринич. – Тоді на теренах нашого району розгорілось справжнє танкове побоїще…

Вранці 11 січня 1944 р. падав великий сніг, видимість була мінімальна. Рухома група 9-го механізованого корпусу під керівництвом командира 53-го танкового полку Героя Радянського Союзу підполковника Д.Г.Суховарова, скориставшись тим, що противник захопився контратаками, несподівано по глибоких балках в районі с. Сміла здійснила обхідний маневр, прорвала оборону і вийшла в тил ворога. Далі прямуючи на південний-захід, танкісти і мотопіхота з ходу оволоділи Морозівкою, де знищили до 30 автомашин і декілька гармат противника, і вже в середині другого дня були в Уланові. Було знищено більше сотні ворожих автомашин і декілька складів. Поява танкістів була повною несподіванкою для німців. Вони поспішили закрити пролом в обороні, маючи намір відрізати наших танкістів і піхотинців.

Оцінивши нові обставини, Суховаров організував у селі кругову оборону. Однак противник контратакував все наполегливіше. Командарм П.С.Рибалко спішно створює групу в складі 91-ї та 53-ї гвардійських танкових бригад і деяких артилерійських частин. 91-й окремій танковій бригаді полковника І.Г.Якубовського у взаємодії з 350-ю стрілецькою дивізією генерал-майора Г.І.Вєтхіна було поставлено завдання прорвати оборону ворога на ділянці Безпечна-Сміла і далі наступати на Сальницю, Воробіївка, вийти на Уланів, щоб там разом із частинами Суховарова утримувати село до підходу головних сил і далі розвивати наступ на Хмільник.

В ніч на 13 січня 91-а бригада здійснивши 65-кілометровий марш і на 6 годину ранку зосередилася для атаки. Через 4 години після артилерійської підготовки частини бригади перейшли в атаку. Суцільної оборони в противника не було, але він встиг зайняти вигідні рубежі. Та наші танкісти діяли навально. Прорвавши оборону перерізали шосейну дорогу Сміла-Безпечна і до 12-ї години досягли Липятина, де зав’язався жорстокий бій з противником. Артилерійським і мінометним вогнем, контратакою гітлерівцям вдалося відсікти наші підрозділи автоматників від танків. Тоді замісник командира мотострілецького батальйону по політчастині Василь Іванович Царенко, разом з комсоргом батальйону єфрейтором Г.Г.Гаусом зупинили бійців і повели в атаку. Становище тоді вдалося врятувати. Та ворогові все ж вдалося фланговим вогнем відсікти, зупинити і відтіснити на вихідні рубежі частини 35-ї, 30-ї і 117-ї гвардійської дивізій. Через погодні умови не підтримала танкову атаку в глибині і полкова артилерія, так що танки мусили діяти в ворожому тилу у відриві від піхоти і артилерії супроводу.

13 січня обстановка в районі Уланова ще більш загострилася. Тут появляються спішно перекинуті з інших ділянок фронту танки і мотопіхота противника. Вони контратакують бойові порядки радянських танкістів фланговими ударами і масованим артилерійським і мінометним вогнем. І хоча фашисти втратили в цей день 20 танків і велику кількість солдат і офіцерів, наші втрати були значно вагомішими.

Тому в ніч на 14 січня залишки полку Суховарова прорвалися з Уланова і разом з 91-ю бригадою відступила до радгоспу, де зєдналися з головними силами. Частина танків заблудилася в нічній метушні.

Чотири танки підійшли до радгоспу с.Морозівки. Два повернули в бік с.Сальниця і були підбиті «тиграми». Танкістів, які поховалися в очереті, побили фашисти (жителі села їх поховали після приходу наших військ). Два інших танки були підбиті при виході з Морозівки на Лип’ятин. Врятувався лише один поранений, якого селяни знайшли на другий день в скирті соломи.

Один танк взяв курс між Лип’ятином і Веселою Його помітили німці і відкрили шквальний мінометний та протитанковий вогонь. Танк різко повернув вниз, де протікала невеличка польова річка і застряг в трясовині. Довго наші танкісти промучились, але не змогли нічого зробити. Бойова машина ще більше втягувалась в берегову багнюку. Підірвавши танк, наші воїни рушили вздовж низовиною в с. Лип’ятин, не знаючи, що йдуть в пастку ворогові. їх було семеро. Після відповідних допитів і знущань всіх їх вивели до копанки, яка на краю річки, де прали білизну, і на городі Петра Рижука поставили в ряд. Виставили групу автоматників і відкрили вогонь. Всі сім чоловік впали у воду. Коли вода в копанці стала червоною від людської крові, карателі ще раз пересвідчились, що всі мертві, залишили цю страшну картину і пішли неподалік в хату Василя Демчука. де вони були розквартировані. Виявилось, що між загиблими тілами залишився живим і не пошкодженим в холодній воді Іван Шумиков. Як тільки стемніло, він. знесилений, переляканий, голодний і холодний з великими труднощами вибрався із смертельної пастки, постукав до хати Василя Євтуховича. Той поселив танкіста на горищі, попри те що в самій хаті жили німці. З перших днів визволення Іван пішов на фронт, а в 1945 році Василь Євтухович і Фросина Сергіївна (а це дід і баба по материнській лінії екс-міністра охорони здоров’я Миколи Поліщука) отримали страшне повідомлення про те, що Шумиков Іван як герой загинув в боротьбі з ворогом на території Польщі.

Частина танків натрапила на сильний ворожий заслон в с. Петриківці, повернула і в вогняному мішку Гатка-Пагурці-Тараски була розгромлена. Фашисти страчували всіх, прикладами добивали поранених. Місцеві жителі кинулися рятувати воїнів, розбирати по сім’ях, називали своїми синами і братами. Уцілілих воїнів переховувало населення 8 сіл. Бондарчук Ксенія Г., Глищук Степан П., Гуменюк Марія М., Деревіцька Катерина А., Колодій Параска Т., Кващук Марія П., Лебідь Ксенія І., Остапович Параска І., Остропільська Євдокія Д., Ремез Степанина Г., Ткачук Софія С., Фіщук Тетяна П., Червінська Надія М. з Чернятинець; Гудзь Наталія Т., Гудзь Тодор Т., Казмірчук Євдокія Т., Кузьмук Марія Я., Літвінчук Юхрем Д., Малинівська Ксенія В., Майстерук Євдокія Г., Павлюк Ілля Ф. з  Пагурець, Попуторівська Євдокія Ф., Олійник Кикеля Х. з Смілої; Устименко Ганна Г. з Рибчинець; Гуменюк Ганна В. з Маркушів; Демчук Василь Є. з Лип’ятина; Кващук Килина П. з  Пустовіт; Кудін-Сенник Ольга І., Юшко Тетяна П., Карчевський Максим з Уланова; Гутнік Марія П., Довгалюк Ганна М., Линник Яків Д. з Морозівки; Гнед Гнат В., Женний Денис М., Шегерко Дмитро П., Мазур Ганна С. з Чеснівки. Пагурчанка Гудзь Наталія знайшла у скирді і переховувала 8 танкістів, уланівчанин Карчевський Максим – 7 танкістів. Танкіста Івана з Чернігівської області знайшли і переховали тільки на 48-й день його перебування в скирті – напівживого, з обмороженими ногами. 23 дні доглядали і переховували старшого лейтенанта, командира танкової роти Роміх Олександра Миколайовича, але 1 березня 1944р. він помер від ран. Поховали його в с. Рибчинцях.

Згадує Нишпорський Іван Микитович, 1929 р.н., житель с. Тараски:

«Чотири радянських танки несподівано зайшли в Тараски, в село переповнене німцями. На горбі коло Войтка, стояла в них пушка націлена на Ступник. З тієї пушки і розбили всі ці танки. Два збили зразу. Третій сів на живіт, четвертий розвернувся і почав тікати. Його розбили вже аж проти Женьки. Танкістів дострілювали снайпери. Тільки один сховався в купу стерні, в нього були прострелені ноги, його переховувала Климова Ганка на городі. А побитих танкістів фашисти поскладали на дорозі і ще довго їздили по їх тілах». (записала Л.М.Буфан)

Згадує Варвара Гудзь, дочка Тодора і Ликери Гудзів:

«Січневого дня вранці, у вікно, що від поля, хтось тихенько постукав. Незнайомець у військовій формі повідомив, що у полі в скирті він залишив ще чотирьох танкістів. Щоб уникнути неприємностей гостя, Миколу Рябова, переодягли в цивільний одяг, нагодували і запропонували зачекати до вечора. А коли густа ніч покрила землю сусід Петро Береза, Микола Рябов і старша сестра Наталка підводою поїхали до скирти. В село повернулися перед ранком і привезли ще чотирьох танкістів. Москвич Микола Рибаков, Василь Чернов (уродженець Курської області) та Анатолій (Варвара не пам’ятає звідки він) залишилися в сім’ї Гудзів. Два інших поселилися в Євдокії Майстерчук та в Павла Клименюка. Не встигли гості переодягтися, як почалася облава. Німці забирали чоловіків і жінок для відправки в Німеччину. Щоб не наражати на небезпеку сім’ю і молодих солдат, Тодор Гудзь вийшов на подвір’я, де його і забрали фашисти, не проводячи в будинку обшуку. Повернувся він з німецької каторги лише після закінчення війни».

– Фактично до кінця зими 1944 року радянські війська тримали тут оборону. Лише після вдалої та успішної для нас Корсунь-Шевченківської битви знову розпочався рішучий наступ, – розповідає Василь Маринич. – Остаточно Хмільник та Хмільницький район були звільнені від нацистських загарбників у другу декаду березня 1944 року. Тож не можна забувати сотні тисяч наших героїв, які віддали свої життя за визволення Хмільниччини й Вінниччини!

Командир 53-го танкового полку, Герой Радянського Союзу Д.Г.Суховаров.
Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.

Радянський командарм, учасник битви за визволення Хмільниччини, українець за походженням П.С.Рибалко.Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.Танк Т-34 – основна бойова машина Радянської армії.Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.

Важкий німецький танк – Panzerkampfwagen VI «Tiger» Ausf. E.
Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.

Радянські танкісти на марші.

Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.
Братська могила 1175 воїнів Радянської Армії, загиблих при звільненні с. Уланів та навколишніх сіл і пам’ятник воїнам – односельчанам, загиблим на фронтах.Сторінки історії Хмільницького району. Танкове побоїще на Хмільниччині у 1944 році.

 

Поділитись у соц мережі


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *