Триває наша постійна рубрика, присвячена невідомим яскравим сторінкам історії Хмільника та Хмільницького району. Сьогодні до Вашої уваги – фрагменти з історії села Уланова.
Шановні читачі! Просимо Вас повідомляти теми з історії Хмільника та Хмільницького району, які б зацікавили Вас для подальшої публікації та вивчення на наших сторінках!
Отже – Уланів та Уланівська фортеця.
Огляд залишок середньовічної гончарної майстерні на території Уланівського замчища
Залишки валів Уланівської фортеці
– Перша письмова згадка належить до 1434 року. Тоді Уланів входив до Хмільницького повіту Подільського воєводства Польської держави, будучи державною маєтністю. У 1530 році він все ще належав короні і знаходився в запустінні (lezy zniszcziony). В часі ж Сігізмунда Августа в 1552р. Лукашеві, Петрові, Яремі і Яну Дукадзіновичам родом з Македонії, що втекли в Річ Посполиту від турецького переслідування, надається у власність спустошений Уланів з тим, щоб вони заново відбудували місто і замок, звільнивши населення від чиншів і податків. По осадженню міста король дарував йому десятилітні вольності, т.б. Магдебурзьке право, – розповідає вчитель, історик та краєзнавець Василь Маринич.
Дослівно це звучало так: «Оскільки Лукаш, Петро, Ярема і Ян Дукадзіновичі, родом із Македонії в Греції, віросповідання грецького, біженці з Туреччини, знайшли притулок серед панства нашого, шукаючи тут спокій і волю і принижено нас просили аби ми їх до ласки нашої допустили і якесь місце на помешкання призначили, надаємо їм, як і їхнім наступникам спустошені землі під назвою Уланів, в окрузі Хмільницькій, де раніше височів замок Уланів, поряд з кордоном татарським з правом успадкування, як вічне і безапеляційне дарування. Прагнемо аби надану маєтність до кращого стану допровадили і чесно стали до послуг наших, дозволити їм закласти містечко, яке правом німецьким обдарувати».
Поселенці звільнялись від сплати чиншу, всяких податків публічних на 10 років; торгового по містах королівських і чопового тільки на два роки; установлювалися ярмарки на Вознесіння Христове і святого Миколая, базари щонеділі.(1, t.12, s.792) Що далі сталося з сімейством Дукадзіновичів не відомо, але закріпитися в поселенні вони не змогли. Люстрація 1565р. відмічала: «Уланів містечко. На котре на минулім сеймі Варшавськім Македонічикові показували привілей свій, котрим дано їм право осадити пустиш Уланів, на шляху татарськім, над потоком Синьовода. Той Уланів лежав при кордоні литовському, впираючись межею своєю в Чуднівську волость, що до Острога належала, на шляху котрим татари ходили; котре місце лежало пустим перед цим немало років, як про те передавали жителі тих окраїн. А вищезгадані Македончики побачили там непогане місце для осадження села, бо знали, що там фортеця була і вали два великі, місце добре захищають багнисті болота. Випросили собі, аби там допустили село побудувати і осадити, про що потім і привілей від його королівської милості отримали. Але осадити там село в кінцевому результаті не змогли, бо їх татари часто відвідували і козаки литовські теж їм спокою не давали, поки його милість пан з Сеняви, воєвода Руський, дав вищезгаданим Македончикам володіння інше з маєтностей своїх. А сам його милість почав там замок будувати і містечко осаджувати в котрому є на даний час шістдесят дев’ять осідлих людей. Їм було обіцяно дати свободи кожному, по заселенню, на п’ятнадцять років, причому записаний кожен як давно осідлий. Кожен з них оселився дванадцять років тому: Іван Дрост, Головка, Карачісета, Гаврило, Максимовіта, Устиян, Андрушко, Матвій, Чілка. Дев’ять років осідлі: Ісай, Гапон, Іван Березка. Вісім років осідлі: Івашко Маляр, Данило, Іванич, Гапон, Хасінта, Федір війт, Мацей. Сім років осідлі: Яхно, Павінта, Данило Пінчук. Шість років осідлі: Яцько, Дмитро, Радко, Ян Лях. Чотири років осідлі: Демко, Григор, Федько, Федір, Франсіско. Три роки осідлі: Климко Пугач, Макс Лях, Степан, Пушкар Брозина, Якуб, Степанич, Ігнатко, Тишко, Лучик, Іванич. Два роки осідлі: Романич, Іван Присяга. Рік осідлі: Савка, Прокіп, Федір Хоєнко, Василь, Огорон, Прочек, Панас, Остапко, Машко, Панас, Олекса Тарасів, Андрій, Павлюк, Олекса, Сімко, Іван Затика, Петрик.
Предміщани за потоком Синьоводи два роки тому почали заселятися: Іван Інохід, Макар Панєвський, Івашко Долотеско, Юрко, Іван Ближньовода, Сень Зеліско. Ще не встановлено по скільки вони будуть платити чиншу дорожного; тільки на той час, котрі з них мають бджіл, дають десятину; становить це загалом дев’ятнадцять вуликів, кожен вартістю двадцять грошей – що сукупно становило дванадцять злотих двадцять грошей.
Також хто має свині, мають давати де є приплод вепра десятого; де приплоду немає – двадцятого; всього на рік це становить вісім вепрів, кожен вартістю тридцять грошей – що сукупно становить вісім злотих.
Також десятина від овець як повинність дається, тими хто їх багато має.
Поволовщина теж з них береться згідно указу 1563р.; дають двадцять волів і дванадцять яловиць; оцінюють вола в чотири злотих, а яволицю – в два злотих, що становить сто чотири злотих; вираховуємо на рік одну шосту частину і отримуємо сімнадцять злотих десять грошей.
Сума податків на той час в Уланові сукупно тридцять вісім злотих.
Фільварок. Там ріллю обміряти на даний час не потрібно, бо оре де хто хоче і скільки може, лиш було б чим; а земля дуже добра. В той же час найперші службовці його милості пана воєводи, для свого прохарчування сіють трохи збіжжя, але через сухий рік мало зібрали: було жита сімдесят кіп, ячменю тридцять кіп, вівса п’ятдесят кіп.
Ставків два на потоці Синьоводськім, але заболочені, говорять люди, що їх ніколи не спускали.
Млин новозбудований, але в тому році через засуху мало мололи в ньому, бо потік пересушений. А прибуток виміряється з нього дванадцять третинників жита, кожен оцінюється в десять грошей; сукупно чотири злотих.
Там же за Улановом до литовського кордону одна пустиня, на якій раніше села бували і могли б бути при спокої і за постановою з Литви. То є Кожухів (?), Лип’ятин, Тараски, Подорожна, Головчинці, котрих прирівнюють до Уланова.
Сума з Уланова на той час сукупно сорок вісім злотих, окрім фільварків, котрі ще незначні».
Фортифікації з’явилися після обміну маєтків, коли новим власником став каштелян кам’янецький Рафал, старший син Миколи Сенявського, гетьмана війська королівського. Він почав осаджувати містечко і будувати замок. При ньому, в 1570р. замок знаходився на штучному пагорбі і мав три невеликі башти. Гармат не було. Люстрація цього ж року подає, що в «містечку є вже хат осідлих 70; жодного чиншу або податку міщани не платять; місцевого самоуправління немає бо по осадженню містечка отримали вольності лише на 10 років». В 1573р. місто платило уже 4 фл. чиншу. В 1583р. Р. Сенявський встановив плату від 2 плугів. В 1605р. замок і місто були знову зруйновані татарами.
Король Сігізмунд ІІІ, який вважав цю місцевість особливо важливою в стратегічному відношені, 18 квітня 1606р. знову дає дозвіл на заснування укріплень Якову Претвичу. У привілеї Сігізмунда ІІІ сказано: «Для забезпечення краю Подільського від частих набігів татарських і для піднесення міст розгромлених умисне, дозволити Якову Претвичу каштеляну кам’янецькому, закласти на землі нашій місто Уланів. Призначити війтом Габріела Івашкевича з покладанням на нього обов’язків: збройно на коні, з списом і мушкетом виступати в полі проти ворога для оборони міста і замку, всюди виконувати повинності доброго солдата. Обдарувати міщан правом магдебургським, звільнивши від данини і податків на 4 роки, від чиншів і від поволовщини на 20 років, по закінченню яких мають давати 30 овець і по червонному злотому чиншу; виходити 4 рази на толоку по ремонту аренди, привозити до замку ліс по два вози; до ремонту греблі, ставів, костьола і збирання сіна – 10 днів; до ремонту валів замку і міста скільки буде потрібно; кожен дає на Великдень по 2 каплуни і 12 яєць, а міська община 2 худоби; рибу солону зі спуску міського відвозити на 15 миль своїми підводами».(1, t.12, s.791)
Завдяки діяльності Претвича кордон був вільний від татар. Уланівський замок існував як королівський. Був оточений палями і земляними валами. Мав дві старі великі башти, побудовані подвійною стіною, а третю – новозбудовану. Замок оточувався з трьох сторін ставом, який ніколи не спускався, з метою оборони від татарської кінноти. Місто також було захищене широким валом від ставу до ставу, який розпадався на 20 частин по 30 ліктів у кожній. На валу були збудовані городні, у деяких місцях у три стіни і три великі башти. Фортифікації мали досить оборонний вигляд і були повністю відновлені, що дозволило успішно відстояти місто від татарської навали в 1613р.(2, с.273-274)
Посесором замку на той час виступав Павло Уханський, син Естери Претвич і Рафаля Уханського, який і унаслідував від діда права на аренду. Друга дочка Якова Претвича – Дулска отримала фамільні шаравські землі, оскільки син воєводи Ян помер раніше за свого батька. До Уланова в той час належали села: Тараски, Рибчинці, Воронівська слобода, але останнє воєвода передав довічно Станіславу Домбровському.
В 1615 р. Уланів з оточуючими його селами складає окреме староство. Замок його був настільки добре і грамотно укріплений, що зміг витримати навалу багатотисячної татарської орди. Два тижні важкої облоги і уже практично нікому та нічим стримувати ворога. Сильно відчувається нестача гармат, боєзапасів, продуктів харчування. Оскаженілі татари готуються до генерального штурму, який знову захлинувся в морі мужності і героїзма оборонців. Ворог з ганьбою відступив. Люстрація 1615р. додає: «В містечку було 140 садиб, але через часті татарські напади, а особливо після остатнього нападу Перекопського мурзи і Кантеміра-аги, містечко зруйноване, передмістя і всі села спалені, трупи солдат залишились лежати, місцевих і ворогів, то у містечку залишилось 40 підданих. Власне люструвати не було що, бо заледве скромного виконання аренди домогтися можна. Гармат не має, тільки власна Уханського; гаківниць відповідно до інвентаря скарбового 50 було, не залишилось жодної. Побудовано 3 нових будинки з добротного матеріалу і вмілими майстрами, залишилось 2 старих будинки; комор нових біля замку до 20, а старих відремонтованих 10». Міщани платили в королівську скарбницю за аренду 260 фл. 17 гр., від чого виходило квартально 52 фл. 3 гр. 7 ден.(3, s.781)
У 1629р. старостою був Олександр Пясочинський. Його рід походить з Пясочни в повіті Луцькому, започаткований на початку XVІст. невідомо яким Івашком. Скоріше всього це був єврейський рід, який розбагатів на різного роду арендах. Син Івашка і Одоріни Рудницької Гніваш працював на службі господарській, а 1 грудня 1540р., продавши з дозволу короля всі свої володіння старості Володимирському і маршалкові земель Волинських кн. Федорові Сангушко, виїхав до мадяр, де у війнах з турками здобув славу і здобич багату. Повернувшись з Угорщини одружується з Маріаною Кунівською, отримує як придане Кунів Луцького повіту. Помер в молодому віці в 1559р., залишивши по собі значні багатства та малолітніх сина Лавріна і дві дочки.
Лаврін з молодих літ показав себе як чесний, вірний, законний слуга короля і Речі Посполитої. Був господарським писарем в литовській канцелярії, а потім і в коронній. В 1572р., як порадник Корони і двірський чиновник, отримав право володіти землями Зарубськ і Ярковка в воєводстві Київськім над Дніпром. В 1570-х роках він отримує від Куневських право на володіння половиною Кунева, приєднує до своїх володінь Яцьковку, Татаринівці, Загорці, Якимівку, Красносілку в повіті Кремінецькім. Близько 1578р. він одружується з Магдаленою Дубіцькою, дочкою Павла і Маріани Тучківських, які мали чималі маєтності на Брацлавщині і які він з часом відсудив собі. Багатство його було величезним, а розкіш вражала сучасників. Лише в маєтку Кунівка зберігалося в новій білій скрині 440 королівських гросцу литовських, 500 золотих злотих, 200 старих талєрів, в іншій скрині зберігалися гроші турецькі, французькі і інших країн Європи. Стіни були обвішані коштовною зброєю (лише одна шабля турецька коштувала 15 талєрів). Лаврін виконував різноманітні доручення короля. Був депутатом сейму. Три рази їздив посланцем до хана Казі-Гірея. Він заклав підвалини величезної могутності наступних поколінь Пясочинських. Помер близько 1610р. Залишив двох синів – Олександра і Якуба та 3 дочок – Магдалину, Олександру і Теодору.(4, t.2, s.132-138)
За нього замкові укріплення були настільки обороноздатними, що у 1631р. витримали новий штурм турецьких військ. В 1636р. міщани платили уже всяких податків на суму 486 злотих.(2, с.274)
У 1648 р. Уланів (із селом Пустовіти) стає сотенним містом Могилівського полку, створеного з загонів М. Кривоноса та І. Ганжі влітку 1648-го року. За Зборівським договором 1649 року територія Подільського воєводства, за винятком Шаргородського округу, залишилась за Польщею тож полк було розформовано, його козаки переведені до Кальницького полку. 1657 року відновлений як Подільський (Барський) полк для захисту від нападів Білгородської орди.
На жаль, у середині XVІІ ст. укріплені поселення були остаточно зруйновані козацькими військами. Сіцинський, в кінці XІX ст. так описує залишки фортеці: «… Над рікою, в межах містечка, на високому березі річки зберігся підвальний поверх колишнього кам’яного замку. Називається замковище. Складається з двох площадок, розділених дорогою, що йде на Замковище. Одна з площадок має довжину 63 і ширину 45 шагів, а друга довжину 63 і ширину 50 шагів. Форма замковища чотирикутна, рівна поверхня. Обведено валом, який не скрізь зберігся. Із замкових будинків власник Пшевлодський побудував (у Гатці – авт.) цукровий завод».
В люстрації 1715р. видно, що Уланів з навколишніми селами (Рибчинцями, Воронівцями, Тарасками) лежав в старостві Хмільницькому і належав Павлові Ушанському.
В люстрації 1765р. Уланів знову окреме староство, в яке входило 13 сіл: Морозівка, Лип’ятин, Чеснівка, Сміла, Подорожна, Петриківці, Пагурці, Тараски, Чепелі, Воронівці, Чернятинці, Рибчинці, Воробіївка. Володів ним Йозеф Чесновський – староста Вінницький. Він в 1741 р. відбудовує на місці старого знищеного костьолу новий (він проіснував до 1827 р., згорів і святині з нього були перенесені в каплицю на кладовищі збудовану в 1817 р.), розчистив під містечком льохові склепіння, які слугували за схованку під час татарських нападів. Люстрація цього ж року подає: «На річці Снивода є став, що облягає місто і замок з двох сторін. Замок, як резиденція новозбудований, але ще не закінчений, валами старими оперезаний. Староство платить по регламенту з лану – 100 зл., подимне і котлове на військо віддає. Губернатор збирає 300 зл., писарю – 200, ліснику за розрідження зарослів – 80, витрати для заходів по врегулюванню пограничних справ – 350 і т.д., загальні витрати – 40763 зл. 15 гр.» 6 травня 1768р. під Улановом відбулася сутичка російських військ з конфедератами під керівництвом Пуланського, Щенівського, Гіцуського. (1, s.792; 5, s.386-387)
Після нього староство отримав Ян Олександр Краснєвський – генерал війська Польського, який відзначився при обороні кордонів Речі Посполитої від посягань Пруссії. Як винагороду за втрату родового Йорданова маєтку, забраного Пруссією, він і отримав Уланів. Був то чоловік дуже красивий, з королівськими амбіціями, на гербі його красувався девіз: “Rostro et unduibus”. В 1787р. староство перейшло на 50 років з правом власності його синові Людовікові, який через деякий час продає цю маєтність. Людовік Краснєвський, кавалер мальтійський, був маршалком Волинської губернії, а його син помер в Сибірі. Один із його нащадків, Я. І. Краснєвський був всесвітньовідомим романістом ІІ половини XІX ст.
Опісля Краснєвського посідає Уланівське староство Ян Іллінський. Про походження роду Іллінських немає точних даних. За сімейною легендою, не підтвердженою документально, вони походили від кн. Рюриків, що панували в XІV ст. в Ілінську і Борисові. Найдавніші документальні дані про цей рід стосуються Базеля Богдановича, який в 1582р. був намісником звягільським у кн. Острозьких і в цьому ж році взяв за 200 коп. литовських Кривичі від Мокринського. Одружений був з Анною Мокринською, мав сина Яна і дочок Домну і Ольгу. Ян в 1629р. одружився з Доротою Жепаровською і мав сина Олександра та дочку Доміцелу.
Олександр отримує в 1659р. воєводство Чернігівське. Одружився з Реґіною Корчевською. Мав синів Петра-Станіслава, Міхала, Франциска (два останні загинули в часи воєн козацьких) і дочок Маріану, Петронелу, Анну, Франциску. Петро-Станіслав, в 1685р. воєвода Чернігівський, з 1688р. посол шляхти у гетьманів, помер 19 листопада 1691р. Мав синів Олександра, Казимира і дочку Констанцію. Казимир, власник Романова, в 1701р. отримав староство Ніжинське. За зразковий стан Білоцерківської фортеці отримав від короля нагороду в сумі 231 156 зл. В 1723р. полковник військ коронних. Сини – Ян-Каетан, Ян-Бенедикт, Міхал, Ян-Непомучен. Ян-Каетан народився 17 липня 1731р. в Дубні. Генерал польської кавалерії, з 23 березня 1753р. староста міста Житомира, мав у власності Кудинівське староство, що складалося з 7 сіл і 2000 мешканців. Був депутатом для укладання міжнародних договорів, приймав участь у переговорах з міністрами західних держав. В 1784р. отримав орден св. Станіслава, а в 1791р. – орден Білого Орла. Був тричі одружений: з Маріанною Весловською ( мав дочок Людвігу, Анну-Марію, синів Іполіта-Йозефа, Альбіну, Януша-Станіслава, Йозефа-Августа), з Катаржиною Бєльською і Анною Брацонір (дочка Аполонія-Констанція). З отриманням Уланівського староства мешкав в Скаржинцях. В 1792р. він загинув у битві під Наркушевом і староство переходить до його брата Йозефа-Августа.
Йозеф-Август Іллінський (1766-1844) народився в Романові. По закінчені навчання в Польщі і Австрії вступив на службу і протягом певного часу перебував при дворі Марії Антуанети. З 1788р. служив в Польщі, на початку як командир полку гренадерів, а потім – з 8 лютого 1793р. як генерал-інспектор (генерал-майор) всієї польської коронної кавалерії. 14 листопада 1789р. був відзначений орденом св. Станіслава; 1 травня 1792р. – орденом Білого Орла; 8 серпня 1793р. був визнаний кращим офіцером польської армії і отримав звання генерал-лейтенанта коронних військ. В 1779р. Й.-А. Іллінський отримав титул графа Австрійського, а в 1798р. – титул графа російського. В 1790р. одружується з Антоніною Елеонорою Комаровською, гр. Корчак. Від того шлюбу народилися сини Генріх і Януш. Після розлучення з гр. Корчак Іллінський одружується з Францискою Црас.
- Slownik geograficzny krolestwa Polskiego. W. 1880-1889
- Мальченко. Укріплені поселення Подільського, Брацлавського і Київського воєводств. К-П. 2001
- Jablonowski A. Polska XVI wieku pod wsgledem geograficzno-statystycznym. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Braclaw). W. 1894. т. 21 (10).— (Zrodla dziejowe)
- Pulanski K. Kronika polskich rodow szlacheckich Podola, Wolunia і Ukrainy. W. 1991
- Liwskie J.B. Wspomnienia z wycieczek po Podoly. //Wedrowiec. W. №51, 09.12.1882//
дякую за цю статю. Насичено і цікаво