Сторінки історії Хмільницького району. Село Сальниця під час визвольної боротьби українського народу сто років тому…

Сторінки історії Хмільницького району. Село Сальниця під час визвольної боротьби українського народу сто років тому…

Триває наша постійна рубрика, присвячена невідомим яскравим сторінкам історії Хмільника та Хмільницького району. Сьогодні до Вашої уваги – ще цікаві та трагічні фрагменти з історії села Сальниці під час визвольної боротьби українського народу сто років тому… Зокрема, у селі лишила свій кривавий слід вбивств та жахливих погромів радянська військова частина під командуванням Миколи Щорса…

Шановні читачі! Просимо Вас повідомляти теми з історії Хмільника та Хмільницького району, які б зацікавили Вас для подальшої публікації та вивчення на наших сторінках!

Сторінки історії Хмільницького району. Село Сальниця під час визвольної боротьби українського народу сто років тому…                                                         Герб села Сальниці

 

Сторінки історії Хмільницького району. Село Сальниця під час визвольної боротьби українського народу сто років тому…                                        Микола Щорс, чиї бійці й вчинили погром у селі

Сторінки історії Хмільницького району. Село Сальниця під час визвольної боротьби українського народу сто років тому…                                        Радянські бійці Щорса під час параду у Житомирі

– З падінням царської влади стали здаватися реальними мрії про свободу. Про Україну, вільну від Росії, заговорили в самих віддалених куточках. 26 квітня 1917 року Літинський повітовий комісар в телеграмі Подільському губернському комісару писав: «В Сальниці проходять безпорядки. Опинившись зовсім випадково на посаді міського старости і голови виконавчого комітету Поліщук з групою прихильників тероризує лояльну частину населення, закликаючи до погромів, відкидаючи владу комісара і навіть Тимчасового уряду. Прошу термінових вказівок, чи доцільно придушення безчинства військовими силами і арешт Поліщука. Повітовий комісар Стемповський», – розповідає вчитель, історик та краєзнавець Василь Маринич. – Однак, екстаз, породжений «свободою», згасав. Біда, війна вже були помітні в кожній родині.

Попри те, що влада фактично належала Центральній Раді, з кінця жовтня 1917 року до січня 1918 року в селах району починають створюватись ревкоми і комісії по розподілу землі в усіх селах району. В Сальниці ревком очолив Л.К. Грабовський, до складу ввійшли: К.П.Мартишок, М.Шпорта, Д.Е.Мулярчук та М.Гузенко. Але, з одного боку, більшовицькі закони не мали юридичної сили в УНР, так як не були затверджені її парламентом, а з другого – зимовий переділ перетворився часто-густо в звичайне розграбування поміщицьких маєтків. Але не в м. Сальниця, де було взято під контроль рухоме і нерухоме майно з економій пана Охрімовича «Степ», «Дубина», «Одай». 12.01.1918р. приймається постанова міської Думи за №14 про продаж волів з економії «Степ», «що б гроші ці як народна власність накопичені працею в цьому маєтку громадянами Сальниці на протязі багатьох десятків років пішли на освітню мету».(1, с.21) Гроші направляються на розвиток освіти і медицини. На цьому ж засіданні Дума приймає постанову №15 в якій не погоджується з рішенням Літинських повітових земських зборів про перенесення земської лікарні з Сальниці в Уланів оскільки:

– «центральність місця для лікарні потрібно розуміти не в територіальному, а в балансному відношенні;

– в Сальниці живе близько 5000 осіб, в навколишніх селах понад 6000;

– Сальница все таки являється містом;

– питання про перенесення піднімається на земському зібранні лише багачем І.А.Мазаракі, який розраховує на прибуток, т.я. лікарня в Уланові буде розміщена в його будинках».(1, с.22) Але найважливіший аргумент мабуть той, що відтепер сальницька Дума має власні кошти на утримання лікарні. 28.01.1918р. постановою за №26 приймається рішення про ревізію орендованих жителями міста землі і нерухомості, а рівно через місяць про проведення земельної реформи згідно ІІІ Універсала.(1, с.47,60)

21 лютого 1918р. німецьке, а згодом австрійське військо вирушило на Україну, маючи за словами німецького командування «мирні наміри». У квітні до влади прийшов Гетьман Павло Скоропадський. На початку листопада австрійці покидають Поділля, влада переходить до рук Директорії. Міняється влада і у м. Сальниця. Новообрані керівники забирають з рук попередників звіт про виконану роботу, залишки коштів у міські скарбниці і перспективний план розвитку і продовжують далі працювати на благо общини.

11 січня 1919 р. Сальницька міська дума під керівництвом Я.Н.Шахвороста вирішила відкрити в двокласному училищі 4-х нових класних комплектів (до 5-ти існуючих) за кошти місцевого бюджету, адже понад 400 дітей шкільного віку позбавлені можливості навчатися. Оскільки шкільне приміщення не відповідало новим вимогам, то 25 січня дума приймає постанову про побудову нового приміщення під училище на 6 класів. Для цього гроші взяти у землевласників по кількості десятин, з інших осіб – по матеріальному становищі. Гроші мають бути внесені до 1 квітня. Більше того, 22 лютого приймається рішення ходатайствувати про відкриття в місті вищого початкового училища з 1 серпня 1919р. Всі витрати на будівництво нового приміщення брала на себе губземуправа.(2, с.3, 4, 16) 17 січня приймається постанова про створення спілки видобувників торфу, так як ціна дров була астрономічною. Планувалося послати представників від міської управи на з’їзд громадських установ Поділля, з тим щоб уже в 1919р. розпочати видобування. Доходи від цього направити на благоустрій міста, розвиток шкіл і лікарень. Уже 2 лютого розпочинаються роботи по видобуванню. Необхідних 100 000 руб. в міському бюджеті не було і вирішили закласти торфовище. Тобто, не нюняли про нестачу коштів у бюджеті, а шукали шляхи для того, щоб їх віднайти.

Недарма газета «Нова Рада» констатувала: «…Настрій вчителів пригнічений через те, що при теперішній дорожнечі та мізерному учительському жалуванні жити неможливо. Учитель не живе, а тільки проживається. Школи не одержують грошей на господарські потреби. До цієї пори учитель жив надією на поліпшення свого життя, але під кінець втратив цю надію і тепер ніяким обіцянкам не вірить».(3, с.78)

В зв’язку із скрутним  продовольчим становищем в місті дума 8 лютого видає дозвіл на отримання в економії поміщика Охрімовича «Дубина» і «Одай»  800 пудів пшениці для того, щоб змолоти в Чудинівському млині муку. 22 лютого приймається постанова реквізувати пшеницю і жито в місцевого священика Ретушинського і жителів міста Пині Арбеслана та Мошка Луцкого в кількості 1000 пудів, в розрахунку 20 крб. за пуд (як бачите реквізіями займалися не лише більшовики). А з весни розпочинається видача в оренду на 12 років міщанам орної землі в розмірі 600-1200 сажнів для городництва і забудови по ціні 12 крб. за десятину. Всі бажаючі могли отримати огород, щоб забезпечити сім’ю продуктами харчування. Як жаль, що в інших населених пунктах все було до болі навпаки.

Мирний період революційних потрясінь у Сальниці закінчується з приходом більшовиків. В березні 1919 р. в район вступає перша Радянська українська дивізія під командуванням Миколи Щорса. Її чисельність невпинно росте за рахунок зреволюційованого селянства і за рахунок військовополонених. Між іншим, більше половини вояків того періоду на теренах України встигли повоювати практично в усіх арміях, всіх наявних урядів. Встановити серед них дисципліну було дуже важко. Так 13 квітня в м. Сальниця мав відбутися ярмарок. Сюди прибули жителі навколишніх сіл і червоноармійці з Краснополя. Червоноармійці знайшли льох з питним медом і розпочали п’янку. Їх приклад наслідував гурт селян. Скоро розпочався грабунок і почулися вистріли. Червоноармійці їздили по місту і стріляли в повітря. Членам ревкому вдалося спасти два магазини. Із приїхавших червоноармійців двоє залишилось ночувати. На ранок приїхали інші червоноармійці і заарештували означених двох. Прийнялись за розслідування справи. Але невдовзі з Краснополя прибули нові червоноармійці, звільнили заарештованих і, переговоривши з тими, що приїхали раніше, розпрощалися. Але невдовзі деякі з них повернулися і знову почали грабувати магазини. Коли грабували магазин Герша Вайсера, той кинувся тікати і кричати. За ним кинулися червоноармійці з вимогою зупинитися. Він не послухався і був убитий переслідувачами. Після цього грабіж продовжувався ще цілий день.(4, с. 80)

Оправившись від шоку, з 23 червня в Сальниці все ж розпочинають будівництво нової школи, використовуючи для цього цеглу із зруйнованих конюшень на «Одаї». В зв’язку з епідемією тифу в найбільших населених пунктах створюються лікарні для тифозних. Для цього забирається повністю майно колишніх земських лікарень і частково майно реквізоване для цих потреб у населення.(5, с.21) Люди все більше переймаються власними проблемами, махнувши рукою на загальнодержавні. Яка різниця, хто при владі, аби лишень мене не чіпали…

Література:

  1. ДАВО ФД-266, оп.1, од.зб.1. Сальницька міська Дума.
  2. ДАВО ФД-226, оп.1, од.зб.2
  3. Поділля в роки Громадянської війни. Вінниця. 1959
  4. ДАВО ФР-4942, оп.1, од.зб.3
  5. ДАВО ФР-4942, оп.1, од.зб.9

 

Поділитись у соц мережі


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *