Триває наша постійна рубрика, присвячена невідомим яскравим сторінкам історії Хмільника та Хмільницького району. Сьогодні до Вашої уваги – ще цікаві фрагменти з історії села Уланова. Свого ми часу вже детально розповідали про історію села, зокрема уланівської фортеці за наступним посиланням: https://xmilnuk.vn.ua/storinky-istoriyi-hmilnyczkogo-rajonu-selo-ulaniv-ta-ulanivska-forteczya/
І ось вчитель, історик та краєзнавець Василь Маринич розповів нам про один практично невідомий епізод з історії села – героїчну оборону уланівчан проти татарського нашестя 405 років тому. На жаль, свідчень про неї майже немає. Однак цей епізод надзвичайної мужності та героїзму українських воїнів, на щастя, не загубився у історії.
Шановні читачі! Просимо Вас повідомляти теми з історії Хмільника та Хмільницького району, які б зацікавили Вас для подальшої публікації та вивчення на наших сторінках!
– Великі ювілеї звичайного села. 30 тисяч нападників відступили перед мужністю 40 захисників!
Такого не знала історія жодної країни світу. 405 років з часу ВЕЛИКОЇ ПЕРЕМОГИ.
1552 р. Уланів отримує магдебургське право, знову підтверджене 18 квітня 1606р. Місто багатіє, обростає людністю. В 1615 р. з оточуючими його селами уже складає окреме староство. Саме в цей час на наші землі вторглася більш як 30-тисячна орда під керівництвом Кантеміра-аги…
Довідка: Кан-Темир (Кантемир-мурза, Кантемір, Кантимур) (пом. 10 липня1637) — відомий татарський військовий і політичний діяч, засновник і перший проводир Буджацької (Аккерманської або Білгородської) орди. Один з беїв ногайського роду Мансур. Вів свій родовід від знаменитого золотоординськоготемника і засновника Ногайської ордиЕдігея(1352–1419) та його сина Мансура (пом. 1427). У Польщі Кантемір-мурза отримав прізвисько «Кривавий меч».
Кантемір-мурза був сином Араслан-мірзи і онуком знаменитого ногайського мурзи Дівєєва (пом. 1575), який здійснював численні набіги на південноруські володіння, брав участь в1572 у в битві при Молодях і помер в московитському полоні.
На початку 17 століття а ногайські племена, гнані голодом з бідних здебільшого місць Криму, стали розселятися по білгородськими степами, у південній частині межиріччя Дністраі Дунаю. На чолі ногайських переселенців перебували Мансуровскі мурзи. Буджацькі (білгородські) ногайці, розселившись на нових степових територіях, стали здійснювати систематичні спустошливі набіги на довколишні польські та молдавські землі.
Відзначився під час облоги Хотина у 1621 р., за що отримав від османського уряду титул емир-уль-умера. Після цього вирішив позбутися над собою влади кримського ханаМухаммед-Ґерая. Хан наказав калзі Шагін-Ґераю покарати повстанця, який 1627 року переправився у Добруджу. Однак там він наступного року зазнав поразки. Отримав також того року від турків санджак взамін за виконання наказу піти походом на Крим[1]. 1628 року Кан-Темир осадив Бахчисарай. Через нестачу провіанту пішов до Кафи, де з’єднався із силами Джанібек-Ґерая, який прибув з Османської імперії. Мухаммед і Шагін утекли до козаків, прагнучи знайти собі союзників проти спільного ворога — Джанібек-Ґерая. Скориставшись міжусобною боротьбою, Кан-Темир відновив розорений Шагін-Ґераєм юрт свого ногайського племені. За правління Інаєт-Ґерая військо калги Хусам-Ґерая винищили і пограбували ногайські поселення у районі Ак-Кермана. Однак ногайці підняли повстання і вбили калгу. Османська імперія не могла довго терпіти повстання ногайців і безперервну ворожнечу з Кримським ханством. Тому за наказом султана Кан-Темир був удавлений у 1637 р.
Мав синів, один з яких командував загоном, який був розбитий на початку жовтня 1629 поблизу містечка Доброводи, потім переправився на правий берег Дністра біля с. Стінка (тепер Бучацький район)
Інший син – Мамбет-султан-бей, потрапив у полон після поразки від коронного війська та реєстрових козаків під командуванням Стефана Хмелецького в битві поблизу Устя 4 жовтня 1629; був зарубаний під час суперечки королівських жовнірів стосовно того, хто його полонив.
Втім, уланівчни не здались жорстокому ворогу!
– Два тижні важкої облоги і уже практично нікому та нічим стримувати ворога. Захоплені два передових редути. Обороняється лише цитадель. Сильно відчувається нестача гармат, боєзапасів, продуктів харчування. Оскаженілі нападники готуються до генерального штурму, який знову захлинувся в морі мужності і героїзму оборонців. І ворог з ганьбою відступив. Люстрація 1615р. додає: «В містечку було 140 садиб, але через часті напади, а особливо після остатнього нападу Перекопського мурзи і Кантеміра-аги, містечко зруйноване, передмістя і всі села спалені, трупи солдат залишились лежати, місцевих і ворогів, то у містечку залишилось 40 підданих. Власне люструвати не було що, бо заледве скромного виконання оренди домогтися можна. Гармат не має, тільки власна Уханського; гаківниць відповідно до інвентаря скарбового 50 було, не залишилось жодної».
Цікаво, що Уланів до останнього обороняли виключно місцеві мешканці, біженці з інших населених пунктів сучасного Хмільницького району та з сусідніх сіл, які рятувались за стінами фортеці від татарської навали. Це були міщани, ремісники, селяни, заможні представники суспільства, молодь й старі, чоловіки та жінки. За найскромнішими підрахунками, оборонців було від декількох сотень до декількох тисяч. Тож ординці мали величезну чисельну перевагу.
Цікаво, що професійних військових серед оборонців Уланова майже не було. Адже за статутом Магдебургського права в разі його отримання місто мало саме дбати про свій захист, – зазначає Василь Маринич. – Люди стояли насмерть проти вишколеної орди завойовників! Бились так завзято та мужньо, що вороги подумали, наче за стінами фортеці їм протистоїть чимале військо. Тож знекровлені нападники відступили… Вони не знали, що у лавах захисників Уланова лишилось лише 40 людей. На жаль, історія не зберегла їхні імена… Лише ім’я старости Уханського – ватажка наших оборонців.
Вражає мужність, вражає героїзм, вражає військове вміння, вражає впевненість у власній перемозі наших пращурів. Нам є чим пишатися. СЛАВА УКРАЇНІ!
На фото – дослідження залишків Уланівської фортеці та що лишилось від цитаделі мужніх оборонців у наш час
Так виглядав татарський воїн 17 століття – сучасна реконструкція
Так виглядали мешканці українських сіл та міст у 17 столітті
