Сторінки історії Хмільницького району. Битва за Хмільниччину влітку 1941 року…

Триває наша постійна рубрика, присвячена невідомим яскравим сторінкам історії Хмільника та Хмільницького району.

22 червня – скорботна та пам’ятна дата… День нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз. Влітку 1941 року на території України відбувся ряд важких та кривавих боїв. Їхньою ареною стала й Хмільниччина. До речі, саме битва на теренах нашого району зірвала плани німців блискавичним ударом захопити Київ.
Вчитель, історик та краєзнавець Василь Маринич зібрав з цього приводу підбірку цікавих та трагічних історичних фактів. Ми публікуємо його роботу дослівно.

Шановні читачі! Просимо Вас повідомляти теми з історії Хмільника та Хмільницького району, які б зацікавили Вас для подальшої публікації та вивчення на наших сторінках!

– 22 червня 1941 року Уланівський та Хмільницький райони опинилися в епіцентрі подій. Районними військкоматами було оголошено загальну мобілізацію. Тисячі жінок, зі слізьми на очах, із прокльонами ненависному ворогові на вустах, проводжали своїх синів і чоловіків. Великою була надія на швидку перемогу. Але вже за два тижні німці стояли на околицях району.

В селах створюють групи активістів, яким доручають провести евакуацію колгоспного майна. Те що не в змозі вивести розбирають і ховають місцеві жителі. Починається масова мобілізація до армії чоловіків призовного віку. На потреби армії реквізують автомобілі, трактори, коні та вози. З’являються перші біженці. Місцеві активісти готуються до від’їзду за Дніпро (чомусь практично всі були впевнені, що далі Дніпра німців не пустять, підійдуть головні сили Червоної армії і до осені ми вже будемо в Берліні).

Леонід Козак в одній із своїх публікацій в «Життєвих обріях» згадує: «В липневі дні 1941 року напередодні вступу німців у село Пагурці валка підвід, запряжених колгоспними кіньми, на яких розмістилися близько трьох десятків односельців, вирушила в незвідані краї. Були тут одинокі, а також з великими сім’ями. Мимрик Амроз – комірник, 9 осіб, Козак Улян -учитель, 7 осіб, Лаврик Максим – голова колгоспу, 6 осіб, Кумець Олекса і його син Андрій, Юхимчук Кіндрат – голова сільради, Ярощук Василь Ф. – комсомолець-активіст, Марач К.С. учитель. Після коротких прощань підводи вирушили в напрямку до Лозни. З цього дня розпочалися наші поневіряння і страждання, які тривали майже три роки.

За селом ми стали очевидцями короткого повітряного бою, в якому були збиті два радянські бомбардувальники. Один з них впав біля воронівського ставу, другий – на лознянських полях. Їхали ми польовими дорогами, обабіч яких зеленими килимами стелилися дозріваючі лани пшениць. Нас рясно мочили дощі, підводи часто загрузали, в дощових калюжах, тоді чоловіки, допомагаючи коням, власноруч витягували вози. Часто на Схід летіли армади німецьких бомбардувальників і було чути глухі вибухи бомб. Рухалися тільки в світловий день з таким розрахунком, щоб до вечора на ніч знайти хоч який-небудь нічліг. Ночували здебільшого в селах в конюшнях або корівниках, які були порожні, бо худобу погнали на Схід. Зрідка зупинялися в сільських школах і клубах. Тоді матері сушили одяг (особливо від дощів страждали діти), а чоловіки роздобували в селян якихось харчів: картоплі, хліба, молока і т. і. Після нічлігу чоловіки рано-вранці запрягали коней, і ми рухалися далі, на Схід.»

Згадують Дзівінська Ганна Олександрівна та Дзівінський Іван Андрійович жителі села Слобода-Кустовецька «На кордоні між Слободою-Кустовецькою і Вишенькою в 1939 році почали будівництво аеродрому. Машинами і возами доставляли дошки, пісок, камінь і інший матеріал. Побудували злітну смугу, будинки для обслуговуючого персоналу і бараки для ув’язнених, що власне працювали на будівництві. Був один будинок повністю зі скла, але що там було ми не знаєм, так як сторонніх сюди не допускали. Аеродром не встигли повністю добудувати – почалася війна.

Десь 26 червня розпочалась його евакуація. Спочатку вивозили документацію. Потім етапом відправили ув’язнених. Перед тим, як німці мали прийти в село прийшов наказ всім хто там залишався покинути аеродром. Всі будинки спалили, злітну смугу підірвали. Літак, який відлітав останнім, був підбитий, згорів. Льотчика ми знайшли метрів за сто від літака, забрали до себе додому. Він був побитий, обгорілий, хоч опіки були не великі. Моя мама (мама Дзівінської Г.О.) перемотала його білою простинею, бо не було тоді бинтів і він пішов на схід.»

6 липня в Хмільник перебазувався штаб 6-ї армії, в склад якої входили: 7-й, 36-й, 37-й, 49-й стрілецькі, 5-й кавалерійський, 4-й і 15-й механізований корпус, 3-я протитанкова артилерійська і 211-а повітрянодесантна бригади та інші частини. Командував 6-ю армією генерал-лейтенант Іван Миколайович Музиченко. Син матроса, учасник громадянської війни, маючи за плечима лише два класи учительської семінарії і кавалерійські курси, докладав всіх можливих зусиль, щоб стримати ворога.

Довідка: Музиче́нко Іва́н Микола́йович.
З початком німецько-радянської війни — командувач 6-ю армією Південно-Західного (з 25 липня 1941 року — Південного) фронту. Після низки важких поразок у прикордонних боях, 6-а і 12-а армії потрапили в оточення південніше Умані (Уманський котел). Більша частина армій була знищена чи потрапила у полон.
7 серпня 1941 року при спробі прориву з оточення генерал-лейтенант І. М. Музиченко потрапив у полон.
Протягом 1941—1945 років утримувався у різних таборах для військовополонених. Відмовився від співпраці з німцями.
29 квітня 1945 року визволений американськими військами з табору в Мосбурзі.
Протягом травня-грудня 1945 року проходив перевірку в органах НКВС СРСР.
У жовтні 1947 року відправлений у відставку.
Мешкав у Москві. Помер 8 грудня 1970 року.

В Уланівському районі мали доукомплектовуватися технікою і особовим складом, пошарпані в попередніх боях і виведені у фронтовий резерв, частини 15-го механізованого корпусу. 10-я танкова дивізія (командир генерал Огурцов С.Я.) – в районі Петриківці, Сміла, Лип’ятин; 37-я танкова дивізія – Маркуші, Митинці, Зозулинці; 212-я моторизована дивізія – Уланів, Сальниця, Рибчинці. Штаб корпусу – Уланів. Наказ про перебазування командир корпусу полковник Єрмолаєв (вступив в командування після поранення генерала Карпезо) отримав 04.07.41, але через сильні зливи і важкий стан польових доріг, виконання його затрималося. Під вечір 4 липня 10-та танкова дивізія після переправи через р. Збруч зосередилась в лісі північніше Проскурова і проводила дозаправку машин, 37-ма танкова і 212-та моторизована дивізії були на марші.

На кінець 5 липня 10-та танкова дивізія (штаб дивізії, окремі бойові машини танкових полків) прибули на вказане місце дислокації в район Петриківці, Сміла, Лип’ятин, тили дивізії розташувалися в лісі поблизу Райгородка. В дозор були виставлені бійці 10-го мотострілецького полку, в склад якого входило на той момент лише три роти. 37-ма танкова дивізія зуміла дійти лише до лісів південніше Хмільника, про 212-ту моторизовану дивізію ніяких даних не було.

6 липня корпус продовжує зосереджуватися в районі Уланова-Мар’янівки-Березівки. Прибувають окремі машини і підрозділи частин корпусу. Протягом дня проводився облік прибулого особового складу, матеріальної частини і озброєння. До 11.00 в районах зосередження було в наявності: 10-ї танкової дивізії – два танки КВ, три Т-34, один Т-28, дванадцять БТ, два Т-26, 21 бронемашина; 37-ї танкової дивізії – 2 танки Т-34, 8 БТ, 5 бронемашин; 212-ї моторизованої дивізії – одна бронемашина. Прибув штаб 37-ої танкової дивізії і зосередився в лісах південніше Хмільник. Штабу і командування 212-ої моторизованої дивізії в районі зосередження немає, так як вона не мала автомобілів не лише для особового складу а й для перевезення важкого озброєння, боєприпасів і пального. В її артилерії засобів тяги вистачало лише на один дивізіон і то без тилів. Тому дивізія пересувалася в пішому порядку, несучи всю можливу матеріальну частину на собі. Ще гірші справи були в корпусному батальйоні зв’язку і інженерному батальйоні.

Дивізії отримали наказ сформувати загони для боротьби з авіадесантами противника, з його дрібними частинами, що можуть прорватися з фронту, і для допомоги частинам, що захищають Любарський укріпрайон. Всі вільні екіпажі бойових машин і танкові роти зведені в окремі загони і тримають їх в постійній готовності, оскільки ворог продовжує великими силами розвивати наступ на Бердичів, ввівши в бій свіжу моторизовану дивізію.

7 липня 1941р. танкові і моторизовані дивізії 48-го німецького моторизованого корпусу прорвали Новоград-Волинський укріпрайон і розпочали наступ в загальному напрямку на Бердичів-Житомир. В 11 годин передові частини 11-ї танкової дивізії фашистів захопили Чуднів, а в 16 годині увірвалися на вулиці Бердичева. Ворог нависав над Хмільницьким і Уланівським районами.

В штабі 6-ї армії і в штабі фронту про це дізналися лише пізно вночі. «Дорого обійдеться нам цей прорив!» – з гіркотою відмітив генерал Кирпонос. Штаб 26-ї армії повністю втратив управління підлеглими частинами. В різні місця були вислані офіцери зв’язку, щоб вияснити їх місцеперебування і передати відповідні вказівки по організації оборони. Капітан Калиновський доповідав у штаб 12-ї армії: «Сусіди справа, 26-а армія, про бойову обстановку інформують погано, про відхід не попереджують, оголяючи фланги. Командир її 6-го стрілецького корпусу вийшов у наше розташування один без військ. Командир 72-ї стрілецької дивізії появився з 10 людьми, йому допомогли зібрати бійців і він пішов до себе на північ».

15-й механізований корпус, що прибув в Уланів для доукомплектування технікою та людьми, спішно перекидається під Бердичів. Це: 37-а танкова дивізія – зведена танкова рота у складі 2 танків Т-34 та 12 БТ; 212-а моторизована дивізія – зведений мотострілковий батальйон під командуванням командира полку майора Покірного; оперативна група штабу 10-ої танкової дивізії. Виділені загони, об’єднані під командуванням генерала Огурцова, поступили в розпорядження командувача бердичівською групою комдива Соколова.

Біографічна довідка. Генерал-майор Огурцов Сергій Якович. Учасник громадянської війни. Командував 10-ю танковою дивізією, з 7 липня 1941 року очолив зведену групу. Лише за липень 1941 року 109 його бійців і командирів нагороджено орденами і медалями. В серпні загін попав в оточення. Важко контуженого і непритомного Огурцова фашисти захопили в полон. Потрапив до табору для військовополонених, втік, розшукав партизанський загін під керівництвом Манжевідзе. Приймав участь у багатьох бойових операціях. В боях біля м. Томашув загинув смертю героя.

А в Уланові лишається ще на деякий час невеликий загін: 10-а танкова дивізія – зведений батальйон піхоти від 10-го мотострілкового полку, рота танків від 20-го танкового полку, зведений артилерійський дивізіон у складі 3 гармат 152-мм, 2 гармат 122-мм, розвідувальна рота від 10-го розвідувального батальйону у складі 6 бронемашин і 2 танків БТ, взводу зв’язку і 2 рацій 5-АК. Командиром загону призначений командир 10-ої мотострілкової дивізії полковник Пшеничин, заступником командира по політчастині – батальйонний комісар Курків, штаб загону – штаб 10-го мотострілкового полку. Тут же залишений начальник штабу 15-го механізованого корпусу генерал-майор Ноздрунов для підготовки поповнення.

Основні частини 6-ї армії продовжують займати південне крило Новоград-Волинського укріпрайону. Ар’єргардні частини ведуть бій з механізованими частинами, мотопіхотою і кіннотою ворога невстановленої чисельності. Командування і штаб все ще не встановили нормального зв’язку зі своїми, розтягнутими на значному просторі, частинами. Авіація відмічає масове пересування на шляхах чисельних моторизованих німецьких частин. Головне завдання радянських воїнів – знищити ворожі танки, що прорвалися в напрямку Бердичева.

«На основі наказу Ставки Головного Командування від 6 липня 1941 року вимагаю від командирів з’єднань, частин і командувачів арміями:

1. В цілях активізації боротьби з танками противника створити в полках і батальйонах винищувальні роти і команди по знищенню танків.

У ці команди виділити найбільш сміливих, хоробрих і ініціативних людей. Команди озброїти протитанковими гранатами, зв’язками гранат, пляшками з горючою рідиною, пакетами з вибуховими речовинами і за наявності вогнеметів – вогнеметами.

Застосовувати широкі заходи заохочення, відзначаючи наказом по частині і представляючи до нагороди кожного бійця, що вивів з ладу танк противника.

2. Застосовувати служби загородження в найширших розмірах, визначаючи систему і характер загороджень у кожному конкретному випадку, виходячи з умов місцевості і обстановки. Як правило, всі мости на дорогах, по яких рухаються мотомеханізовані частини противника, висаджувати; для цієї мети завжди мати підготовленими спеціальні підривні команди на чолі з відважними і досвідченими начальниками.

Як загородження широко застосовувати лісові завали, підсилюючи їх протитанковими мінами, мінування і перекопування доріг. Загородження, як правило, прикривати кулеметним вогнем і протитанковою артилерією.

У руках командирів частин і з’єднань мати резервні підрозділи з протитанковою артилерією, гранатами і кулеметами, які б могли негайним кидком відновлювати фронт, закриваючи прорив, що утворився, і відрізати танки від мотопіхоти.

Для зриву маневру, відрізування від баз і блокування танків противника, що прорвалися, командирам корпусів створити рухливі загони переслідування (кінні, моторизовані або змішані). У загонах переслідування мати саперів і необхідні засоби для швидкого зведення загороджень на шляхах руху танків, на їх флангах і в тилу з тим, щоб не дати можливості їм проникати в глибину, виходити у фланг і тил нашій піхоті і відрізувати їх від баз постачання.

Для успішного виконання цих завдань загонам переслідування не встрявати в бій з прикриваючими частинами, а обходити і відрізувати їх від своїх головних сил, постійно створюючи загрозу оточення.

3. Командному складу підрозділів і частин навчити бійців практично користуватися гранатами, мінами і пляшками з горючою рідиною, а також простим способам боротьби з танками. На наглядних прикладах роз’яснити бійцям слабкі і уразливі місця танків і бронемашин, ураження яких виводить танки з ладу.

4. Наказ довести до командира роти і батареї».

26-та армія під командуванням генерала Ф.Я.Костенка відходить до Остропольського укріпрайону із завданням обороняти лінію залізобетонного поясу. Але перед фронтом укріплень були відсутні протипіхотні загородження, протитанкові не закінчені. Доти без дверей і амбразур, кулеметні батальйони не підготовлені. Автотранспорт 8-го стрілецького корпусу і 2-ї протитанкової бригади відводиться маршрутом Староконстянтинів-Хмільник-Уланів, а 24-го механізованого корпусу – цим же напрямом до Любара. Частина бійців 24-го механізованого корпусу розміщуються у Війтівцях, а 99-ої стрілецької дивізії (1-й, 197-й, 206-й полки) – у Петриківцях. 2-й мотоциклетний полк рухається із Проскурова із наказом – на 10.07.1941 зосередитись в лісі поблизу сіл Вербівка, Вугли, Голодьки.

Наказано вирити окопи повного профілю, влаштувати завали, замінувати і перекопати дороги, залишивши мінімальну кількість шляхів для підвезення і евакуації. Підготувати проміжні рубежі і обладнати другу лінію оборони. Встановити суворий порядок і охорону у військовому тилу і на шляхах відходу: відрегулювати всім маршрути, не допускати руху одиночних бійців і груп у відриві від своєї частини. Для проведення робіт мобілізувати інструмент, гужовий транспорт і місцеве населення. Все військове і державне майно, а також кінський склад виводити з районів, що залишаються. Службові і станційні споруди знищувати. У всіх полках і батальйонах створити винищувальні команди по винищуванню танків противника. У команди виділити найбільш хоробрих і сміливих людей, яких озброїти зв’язками гранат, пляшками із займистою рідиною. Виділених людей проінструктувати, вказавши їм найбільш вразливі місця танків. Команди або окремих бійців за кожен знищений або виведений з ладу танк відзначати в наказі і представляти до нагороди.

8 липня в ліс за 2,5 км. південно-західніше Хмільника переїзжає штаб 26-ї армії, яка має наказ штабу Південно-Західного фронту зайняти Остропольський і північну частину Летичівського укріпрайонів Її 2-й мотоциклетний полк зосереджується в районі села Лозова. Постійного зв’язку із сусідньою 6-ю армією немає, так само, як і з частиною своїх дивізій.

Начальник розвідувального відділу штабу Південно-західного фронту

ДЛЯ БОЙОВОГО ВИКОРИСТАННЯ

Командуючим військами 22, 20, 21, 19, 16, 13, 4-ої армій

Досвід бойових дій військ Західного фронту показав, що загороджувальну службу війська і штаби організовують неприпустимо погано і не цілеспрямовано.

В більшості випадків війська створюють загородження на широкому фронті, тим самим розпиляють зусилля і засоби і не створюють потрібної щільності на найважливіших напрямах, тому танки противника легко прориваються в тил наших військ.

Необхідно враховувати, що німецькі бронетанкові частини діють головним чином уздовж шосейних і добротних путівців на вузькому фронті. Боротьбу з танками слід організувати насамперед на найважливіших напрямах їх руху, створюючи щільну систему загороджень.

Успішна боротьба з танками може бути здійснена у тому випадку, коли командний склад і війська не сподіватимуться лише на артилерію і танки, а організують і застосують всі інші засоби і способи боротьби (гранати, пляшки з горючою рідиною, протитанкові міни і так далі), а також, коли буде продумана і цілеспрямовано організована загороджувальна служба.

Розвідувальне донесення штабу Південно-західного фронту

8 липня 1941 року німецькі підрозділи прорвали Остропольський укріпрайон. 14-та кавалерійська дивізія почала маневр двома колонами через Уланів: двома полками в напрямі на Козятин, одним – на Бердичів, щоб не допустити прориву німців і оточенню військ 6-ї, 12-ї і 26-ї радянських армій. Ворожі війська її бійці зустріли 9 липня біля села Подорожна. Лише ввечері фашисти змусили поріділі, погано озброєні радянські війська відступити. Під час бою загинуло 11 червоноармійців. Німці виселили місцеве населення в уже захоплені сусідні села (тільки 13 липня, після того як ворог остаточно оволодів селом, жителі змогли повернутися назад), вщент спалили будинки та колгоспні споруди.

140-а стрілецька дивізія 36-го стрілецького корпусу зі штабом, легким артилерійським полком без матеріальної частини, окремим батальйоном зв’язку, ротою зв’язку і частиною штабу корпусу в цей же час зосередилась в районі Скаржинці-Терешпіль. Групу очолює замісник по політичній частині бригадний комісар Воробйов. Штаб корпусу розміщувався в Терешполі.

9 липня 3-й німецький моторизований корпус (13-а, 14-а танкові і 25-а моторизована дивізії) прорвалися до Житомира. Шлях до столиці України був відкритий. Одночасно зведені загони нашого 4-го механізованого корпусу завдали флангового удару, дійшли до південної околиці Чуднова і перерізали шосе Новий Мирополь-Бердичів. Наказ наступати на північ отримали і частини 49-го стрілецького корпусу. Якби одночасно назустріч їм змогла вдарити 5-а армія то склалася б реальна загроза оточення радянськими військами ворожих частин в районі Бердичів-Житомир. Тому фашистське командування, боячись ударів з боку наших 5-ї і 6-ї армій, направило проти них головні сили 6-ї армії генерал-фельдмаршала Рейхенау, які призначались для розвитку успіху на Київ.

Для дезорганізації управління і поширення паніки в тил радянських військ направлений ворожий розвідувально-диверсійний загін переодітий в форму радянських бійців. Більшість з них володіли російською, а частина українською мовами. При ліквідації ворожого загону в районі села Чернятинці загинув рядовий Огородник Матвій Антонович 1909 року народження.

Під кінець дня 9 липня війська 24-го механізованого корпусу 26-ї армії з двома дивізіонами 2-ї протитанкової бригади зайняли рубіж Юзефівка-Летичів із завданням не допустити ворожого прориву в східному напрямку. Штаб корпусу розмістився в лісі на схід від села Педоси, корпусний резерв – в районі села Курилівка. До Хмільника, для захисту штабу армії, почав прибувати 259-й окремий зенітно-артилерійський дивізіон.

Становище ускладнювало ще й те, що штаби 6-ї і 26-ї армій знаходились в одному місці, в Хмільнику, в смузі дій 12-ї армії. Незважаючи на різку зміну бойової обстановки межі армій залишаються колишніми. Через сильну перевтому особового складу командування втрачає управління частинами, дисципліна падає. Незадовільна робота тилу, перебої в харчуванні і постачанні, зношеність моторів часто призводила до того, що на дорогах залишалась матеріальна частина танків, артилерії і т.п. Відступи в значній мірі обумовлювалися відсутністю даних про ворога. Мізерну інформацію отримують на передньому краї так як військові штаби розвідки майже не ведуть і майже абсолютно нічого не відомо було про тактичну глибину противника. Майже повна відсутність авіації не дозволяла заглянути в оперативний і тактичний тил ворога.

Далі буде…

На фото – генерал Сергій Огурцов – учасник оборони Хмільниччини

Генерал Іван Музиченко