Ми продовжуємо публікувати далі працю Василя Маринича, як влітку 1941 року битва на території Хмільницького району зірвала плани німців блискавичним ударом захопити Київ.
– 10 липня уже 5-та армія завдала контрудару на південь. Однак 6-а армія наступати не могла. Музиченко змушений був відвести, геть пошарпаний, 36-й стрілецький корпус в складі другого ешелону штабу корпусу, 140-ї стрілецької дивізії зі штабом, легким артилерійським полком без матеріальної частини, батальйоном зв’язку відведено для переформування і приведення себе в порядок в район Мазепинці-ліс південніше-Скаржинці-Уланів. Місце перебування його 146-ї стрілецької дивізії залишалось невідомим.
37-й стрілецький корпус вів важкі бої з переважаючими танковими і піхотними силами німців. Бійці і командири бились за кожен метр рідної землі, але змушені були відходити. 49-й стрілецький корпус, що готувався перейти а атаку, несподівано 09.07.1941р. зазнав ударів у фланг і тил та був відкинутий в район Сміла-Чеснівка. Його командирам з трудом вдалося вивести свої дивізії з під загрози оточення і на протязі 10 липня корпус також приводив себе в порядок в районі сіл Ступник-Великий Острожок.
Штаб корпусу розміщувався в селі Великий Острожок і, отримавши наказ командарма на новий наступ, сил для його здійснення не мав. Зведений 4-й механізований корпус, опинившись під загрозою оточення (ворожі танкові частини прорвались в Янушпіль), змушений був знову залишити Чуднів, очистити шосе. Його 32-а танкова дивізія стримувала ворога на рубежі Жеребки-Сміла. Наступати в таких умовах – значило іти назустріч погибелі. В цей же день о 12 годині дня фашисти вступили в с. Погоріла. (23 ст.168-169; 17, ст.7)
24-й механізований корпус 12-ї армії передовими частинами вийшов і почав займати оборону по річці Південний Буг. Особистий склад був сильно вимотаний. 17-й мотоциклетний полк зосереджується в районі с. Лозова. Сюди ж підтягуються і інші частини корпусу. Але 168 чоловік 17-го МЦП на чолі з лейтенантом відстали і їх місцеперебування було невідомим.
На 11 липня ворожі танки дісталися околиць Києва і Ставка Верховного Головнокомандування поставила Південно-західному фронту завдання рішучими активними діями відновити прорвані ділянки фронту на лінії укріпрайонів, відсікти механізовані з’єднання, що прорвалися, від військ противника і нанести їм в подальшому поразку. Передані 6-й армії частини отримали завдання зранку 11.07.1941р.:
– 16-й механізований корпус – продовжити спроби розгромити бердичівське угрупування ворога.
– 3-я протитанкова артилерійська бригада – встановивши зв’язок із сусідами на флангах, нанести контрудар з району Гнатівка у напрямі Романівка із завданням оволодіти районом Вел. Браталів і з’єднатись з оточеними частинами 147-ї стрілецької дивізії.
– Наступ ударної групи мали підтримати 30 літаків 4-го авіаційного корпусу.
Перед фронтом 6-ої армії на 11.07.41 р. діяли 13-а, 11-а, 14-а і 16-а танкові дивізії (кожна має два моторизованих і один танковий полк); 25-а, 75-а, 296-а, 262-а моторизовані (ці дивізій приймали участь ще в прикордонних боях на цьому напрямі); імовірно 290-а, 9-а, 24-а, 71-а піхотні дивізії. Перед 26-ою армією діяли 111-а і 97-а піхотні дивізії і одна моторизована дивізія. 10 дивізій противника знаходились в резерві і використовувались для прорива оборони Червоної Армії та на випадок її контрударів.
4-й механізований корпус (мав в своєму розпорядженні 100 одиниць техніки: 10 танців КВ, 49 Т-34, 23 БТ-7, 18 Т-26 та 38 бронемашин) з 211-ою повітрянодесантною бригадою і 637-м стрілецьким полком мав завданням прикрити напрям Дубрівка-Краснопіль, о 14 годині перейти в наступ у напрямі Воліца, Дубище. Але з появою о 12 годині в районі Мотрунки, Молочки до 100 ворожих танків і двох батальйонів піхоти, рішенням командувача армією корпус залишений для прикриття рубежу Янушпіль, Петриківці.
До 17-ї години ситуація в корпусі склалася так:
Частини 32-ї танкової дивізії і 211-ї повітрянодесантної бригади, що ввійшли в групу відновлених танків під командою капітана Єгорова о 6 годині атакувала колони танків противника в районі окремих будинків за 3 км. південно-східніше Янушполя. Напередодні увечері ці ворожі частини (до 70 танків), переслідували тили 49-го стрілецького корпусу (в основному санітарні обози), що відходили, наздоганяли їх і впритул розстрілювали. Горячи бажанням помститися, червоноармійці в ході ранкової контратаки знищили 12 танків противника, 7 протитанкових гармат, 50 транспортних машин і чимало живої сили. Прикриваючись вогнем танків, частини дивізії до 11 годин вийшли на козятинське шосе і зайняли рубіж оборони Бураки-Подорожна, осідлавши шосе і маючи завдання не допустити прориву танків в напрямі Бердичів або Козятин. О 22 годині 3-й батальйон 32-го мотострілкового полку за підтримки танків атакував піхоту противника в с. Подорожна і зайняв його. В результаті бою знищено 7 танків, 10 гармат, 4 протитанкових гармат, 5 транспортних машин, 5 офіцерів і 40 солдатів.
О 23 годині за наказом командира дивізії була відібрана група танків в кількості 6 машин і 2 бронемашин і спільно з 32-м мотострілковим полком залишені для утримання рубежу Буряки, Подорожна. Решта матеріальної частини евакуйована на ремонт, так як протягом дня танки проходили в цілому по 15-20 км.
81-а мотострілкова дивізія – залишилась на рубежі Андріяшівка-Клітенка. Бою не вела. В Клітенці базувався 8-й мотоциклетний полк.
Штаб корпусу – с. Богудзенка. Перед фронтом ворог протягом дня вів артилерійський і мінометний обстріл, проводячи перегруповування невеликих рухливих груп. До 70 танків підійшли до північної околиці Петриківець, тримаючи напрям на південний схід… 140-а стрілецька дивізія з 15-ї години вела бій з дрібними групами мотопіхоти противника на рубежі Сміла-Безпечна і після 18 години залишила село Сміла. Штаб дивізії – 2 км. південно-західніше Безпечної. 197-а стрілецька дивізія 49-го стрілецького корпусу головними силами о 17 годині 30 хвилин виступила з району Вишеньки в район Петриківець. Штаб корпусу – Уланів.
3-я протитанкова артилерійська бригада у складі військ армії не діяла. Завдання, поставлене наказом № 0381, не виконувала, залишаючись на підставі наказу помічника командувача військами фронту по автобронетанкових військах як резерв у розпорядженні 16-го механізованого корпусу. З 4-м авіаційним корпусом прямого зв’язку не було. Він виконував завдання по вказівці командувача фронтом. (16, ст.69)
Як бачимо, наші війська, в цих неймовірно важких для них умовах, продовжували жорстко оборонятися і наполегливо контратакувати ворога, скувавши майже на тиждень головні сили танкової групи Клейста, а 3-й моторизований корпус німців, хоч і прорвався до Києва, але так і не насмілився на штурм міста.
26-а армія в цей день продовжувала стримувати ворога на підступах до Хмільницького району. В с. Вугли переїхав штаб 45-ї танкової дивізії, яка обороняла район Росоха-Погоріла-Дяківці. Підходять відставші частини, проводиться укріплення оборонних споруд, знищуються другорядні переправи через р. Південний Буг, мінуються ті, що залишились.
Частини 12-ї армії закінчують займати оборону Летичівського укріпрайону. Зіткнень з противником не було. Штаб 72-ї горнострілецької дивізії перебазовується в с. Крупин.
12 липня 32-а танкова дивізія 4-го механізованого корпусу 6-ї армії продовжувала оборону рубежу Подорожна, Бураки. В 17 годин 30 хвилин екіпажі танкових полків і тили дивізії вирушили на доукомплектування в район Прилуки. Частини дивізії вели бої в основному з противником, об’єднаним в групи, що включають мотопіхоту, танки, мотоциклістів, протитанкові засоби і артилерію. Малі танки противника озброєні 37-мм або 47-мм гарматою і двома кулеметами, середній танк має на озброєнні 47-мм гармату. Протитанкові гармати противника в більшості випадків возяться на танкетках, тягачах і буксируються танками. Броня наших нових танків 37-мм гарматами німців не пробивається; були випадки, коли танк «КВ» мав до 100 попадань, але броня не була пробита. Танки «Т-26», «БТ-7» і бронемашини (легкі і важкі) пробиваються як великокаліберними кулеметами, так і 37-мм гарматами противника. Вогонь наших танків з перших двох-трьох пострілів знищував танки противника. Дуже часто танки противника палали від вогню наших 76-мм танкових гармат.
Інші частини 4-го механізованого корпусу разом з однією стрілецькою дивізією 49-го стрілецького корпусу, ведучи бій до 1800 відійшли на лінію Клітенка-Кропивна. Тут німці прагнули прорвати радянський фронт на південь, вийти на оперативний простір і оточити ліве крило Південно-Західного фронту. 13 липня фашисти ввійшли в Кропивну. Згадує жителька с. Кропивна Сорока Надія Степанівна «Бою біля села не було. Наші бійці відступали понурі. Один забіг до хати напитися води:
-Вони нас б’ють і ріжуть. Мусимо вас покидати.
Наші чоловіки, щоб задобрити німців, вирішили зустріти «нову владу» хлібом-сіллю. Фашистам це сподобалось. Вони пригощались, весело сміялись, гелготали щось по своєму… Але нас не зачіпали».
Та в Клітенці ворог наразився на стійкий опір червоноармійців. 16 солдатів і танкістів віддали тут своє життя. Стійкість воїнів Червоної Армії зірвала плани загарбників. Зазнавши значних втрат в людях і техніці, німці змушені були зупинитись, шукаючи слабинку в нашій обороні.
Інші дивізії 49-го стрілецького корпусу обороняються в районі Петриківець. 36-й стрілецький корпус (140-а і частини 146-ї стрілецької дивізії) відійшов до 1700 на рубіж Чеснівка-Безпечна. 37-й стрілецький корпус (80-а, 141-а та 139-а стрілецькі дивізії) зранку продовжував наступ на Мотрунки, але був атакований з району Татаринівка і до 1400 відійшов правим флангом до Гнатівки. Через годину фашисти продовжили атаки. Ворог таки увійшов у цей день в Гнатівку. Наприкінці дня 6-а армія понесла значні втрати, була сильно пошарпана і до активних дій практично не годилась.
Управління 26-ї армії переводиться в Переяслав. Частина військ цієї армії (8-й стрілецький корпус та 26-й механізований корпус) передано в підпорядкування командуванню 12-ї армії. На бійців 192-ї горнострілецької дивізії вийшли 22 червоноармійці, 2 молодших і 1 середній командири із 506-го гаубично-артилерійського полку 139-ї горнострілецької дивізії, в яких було на збереженні прапор полку.
24-й механізований корпус 12-ї армії тримав оборону на фронті Стара Синява-Нова Синява-Летичів. Його 216-а механізована дивізія зосереджується на лінії Стара Синява-Думенки, 49-а танкова дивізія – Думенки-Новоконстянтинів-Летичів. Штаб корпусу розміщується у с. Вугли, штаб 49-ї танкової дивізії – ліс північніше с. Вербівка. Зв’язок з сусідами підтримується делегатами. Вивести 72-у горнострілецьку дивізію в резерв фронту не вдалося в зв’язку з серйозним наступом ворога на її фронті і втратою Держанівки (три дні радянські війська стримували тут ворога, багато поруйновано будинків снарядами і мінами, загинуло два мирних жителя). В підпорядкування штабу армії в район Хмільника прибув 259-ий окремий зенітно-артилерійський дивізіон.
На 13 липня ворог зосередив проти 6-ї армії свої 11-у і 16-у танкові дивізії, 60-у мотострілкову дивізію, 16-у і 297-у піхотні дивізії. Їм протистояли:
– 37-й стрілецький корпус (80-а, 139-а, 141-а стрілецькі дивізії), що складає силу не більше двох стрілецьких полків без корпусних артполків зі втратою матчастини на 50-60%;
– 4-й механізований корпус (32-а, 8-а танкові дивізії, 87-а стрілецька дивізія) підлягав відведенню на переформування;
– 49-й стрілецький корпус (190-а, 197-а стрілецькі дивізії) без корпусної артилерії, зі втратою матчастини на 70%;
– 36-й стрілецький і 15-й механізовані корпуси відведені на переформування;
– 240а мотострілецька дивізія складала два полки піхотинців, погано озброєних і майже без автозасобів; 44-а танкова дивізія має танковий полк Т-26 і мотострілецький полк; 14-а кавалерійська дивізія – 4 кавполки з артилерією, 50% особового складу.
І навіть з такими силами війська 6-ї армії продовжували вести стримуючі бої з переважаючими силами ворога на лінії Андріяшівка-Петриківці-Чеснівка-Сальниця-Мар’янівка-Терешпіль, в умовах коли фашисти обходили її правий фланг і насувалась загроза обходу лівого флангу в зв’язку з відходом 8-го стрілецького корпусу 12-ї армії на рубіж Терешпіль-Софіївка, а 216-ї механізованої дивізії – на лінію Софіївку-Чудинівці. Німці, відтіснивши зведений загін 4-го механізованого корпусу (батальйон мотопіхоти, рота танків, артдивізіон, зенітна і протитанкова батареї) до Андріяшівки і Клітенки, остаточно вступають в с. Подорожна. 49-й стрілецький корпус провівши перегрупування і частковий відхід зайняв наступні рубежі:
190-а стрілецька дивізія – Великий Острожок, Чепелі, південно-східна окраїна Петриківців, фронтом на північний захід.
197 стрілецька дивізія – Петриківці, розширивши фронт оборони на захід до східної окраїни Чеснівки.
36-й стрілецький корпус:
140 стрілецька дивізія протягом дня підсилювала оборону рубежу Чеснівка, Лип’ятин. Про інші частини дані відсутні.
Перед фронтом у напрямі Петриківець – активно діють ворожі розвідгрупи з танками і артилерією. Обстрілюють район Петриківець і дорогу Уланів-Петриківці. Штаб корпусу знаходиться у Великому Острожку. (18, ст.105-106)
37-й стрілецький корпус основні зусилля зосереджував на утримання Мар’янівки і забезпечення стику між 8-м стрілецьким корпусом. Частини корпусу вели стримуючі бої і до 16.00 після атаки ворога відійшли на рубіж:
80 стрілецька дивізія – південна окраїна Сальниці, Скаржинці, Сулківка.
139 стрілецька дивізія – західна окраїна Сулківки, Терешпіль.
141 стрілецька дивізія – другий ешелон – в районі х. Мілецький, Семки. З 16.30 почала висунення для відбиття наступу ворога (до батальйону піхоти). З району Мар’янівки атакувала і змусила відступити фашистів за північно-західну околицю Сулківки.
Штаб корпусу знаходиться в Качанівці.
Ліворуч 8-го стрілецького корпусу до 16.00 173-я (чисельність – 5477 чол., автомобілів – 97, гармат – 80, танків – 2, коней – 2009) і 99-та (чисельність – 3823 чол., автомобілів – 176, гармат – 50, коней – 566) стрілецькі дивізії відійшли на рубіж Терешпіль, Адампіль, займаючи позиції, де раніше стояла 72-а стрілецька дивізія.
Противник, силами до двох піхотних полків з танками і важкою артилерією, продовжує діяти у напрямі Терешпіль, Війтівці. Унаслідок дощів, що пройшли в ніч на 13.07 прохідність ґрунтових доріг утруднена.
Таким чином, станом на 10-13 липня 6-та радянська армія героїчними зусиллями стримувала німців на лінії район Бердичева-Клітенка-Гнатівка-Держанівка. Учасник тих подій Уманцев Р. Г. в своїй книжці «На боевых рубежах» так описує Хмільник 1941р.: «А поки що з великими труднощами, на трьох машинах, ми в’їхали в Хмільник. Всі вулиці містечка забиті відступаючими військами і біженцями. А люди задихаються від жари. Біля всіх криниць черги по воду і ще довші біля продуктових магазинів.» (49, ст.6)
Перегрупувавши сили фашисти завдали одночасного удару 1-ю танковою армією з району Бердичева, 17-ю армією з району Проскурова і 11-ю армією з району Ясс в загальному напрямку на Первомайськ, з метою оточення Червоної Армії і виходу на оперативний простір. Поріділі частини Червоної Армії в важких боях відступали під натиском переважаючих ворожих сил. Довгий час після війни ще біліли березові хрести на кордоні Вишеньки і Великого Острожка. Саме тут, під кулеметним вогнем радянського винищувача, знайшли свою загибель сотні знахабнілих завойовників.
14 липня війська 6-ї армії отримали наказ перейти до жорсткої оборони на зайнятих рубежах, заритися в землю і організувати загороджувальний вогонь. Однак ворог, підтягнувши піхотні резерви розширяв прорив своєї бердичівської групи на Козятин. Тому 6-та армія змушена була відступати, чіпляючись за проміжні рубежі, з метою виграти час і простір і не допустити оточення…
(Далі буде)
На фото – колонна червоноармійців на марші
Екіпаж радянського танка Т-34
Радянський важкий танк КВ
Підбитий німецький танк Т-4
