Сто років із дня народження Героя Другої світової війни, нашого земляка Василя Порика. У рідному селі досі живе його молодша сестра

Сто років із дня народження Героя Другої світової війни, нашого земляка Василя Порика. У рідному селі досі живе його молодша сестра
Spread the love

17 лютого у селі Порик відбулися урочисті заходи, присвячені 100-річчю з дня народження Героя Радянського Союзу та національного героя Франції Василя Васильовича Порика.

В урочистостях взяли участь голова Хмільницької районної державної адміністрації Максим Мазурик, голова Хмільницької районної ради Зоя Бонсевич, заступник голови районної державної адміністрації Юрій Шевченко, Порицький сільський голова Олександр Криницький, молодша сестра Василя Порика Надія, духовенство, жителі громади.

Директор краєзнавчого музею Василя Порика Тетяна Маценко та директор Порицької школи Сергій Мартинюк розповіли учасникам заходу про життя і бойовий шлях героя-земляка. На знак вшанування світлої пам’яті тих, хто віддав своє життя і  увійшов у безсмертя, присутні схилили голови та вшанували їх хвилиною мовчання.

По завершенню урочистостей  до пам’ятника  Василю  Порику всі бажаючі поклали квіти.

А у Хмільнику школярі з гуртка «Юні музеєзнавці» під керівництвом Шевченко Тетяни Миколаївни  підготували для учнів школи  №2  цікаву та змістовну екскурсію у шкільному музеї бойової слави.

Музей зустрів школярів із оновленими, сучасними стендами.  Екскурсія  мала  патріотично-виховний, пізнавальний зміст. Головну увагу школярів екскурсовод Семчишин Оксана зосередила на експозиції «Національний Герой Франції, Герой Радянського Союзу Василь Порик». Учні дізналися багато досі невідомих фактів про героїчне життя нашого земляка.

Пам’ять про наших славних синів українського народу назавжди залишиться в серцях вдячних нащадків.

Довідково. Багата Подільська земля народила й виховала гідних синів нашого народу, серед яких почесне  місце займає постать Василя Васильовича Порика. Незламний подолянин став одним із керівників партизанського руху у Франції, який очолював визвольну боротьбу на півночі країни, будучи командиром партизанського загону, а також членом Центрального комітету військовополонених у Франції.

Франція по праву вважає Василя Порика своїм національним героєм. Подвиг подільського хлопчини став хвилюючою легендою, окриленою в піснях, поемах, наукових трактатах і дослідженнях.

«Один з найчудовіших і мужніх солдатів Опору», – цими словами відомий громадський діяч Франції Фернан Орс охарактеризував нашого земляка.

Не відразу рідна земля дізналась про подвиг свого героя. На сторінках радянської та французької преси часто з’являлись матеріали про героїзм українця, якого називали “Базиль”, “Василь”, “Борик”, “лейтенант Громовий”. Але життя поступово відкрило для українського народу справжнє ім’я свого героя.

Потрапив наш земляк в табір “Бомон” в Антуа, розміщений в промисловому районі французького департаменту Па-де-Кале. Наприкінці 1943 р. в 50 таборах Франції перебувало 60–70 тис. громадян. Майже третина з них складали військовополонені, інші – остарбайтери, вивезені з окупованих областей України, Білорусії та інших держав, яких здебільшого використовували на роботах у шахтах і на промислових підприємствах у північних і східних районах Франції. Серед учасників французького Руху Опору понад 5 тис. становили наші співвітчизники.

Незважаючи на колабораціонізм тодішніх правителів Франції, що призвів до поразки країни у так званій “дивній війні” 1940 р., серед її населення панували антигітлерівські настрої. Їх підтримували емігранти, що знайшли притулок на французькій землі після поразки республіканців у Франції. Крім того, у налагодженні контактів з французькими патріотами значну роль відігравала численна слов’янська, в тому числі українська еміграція. Ще після капітуляції Франції та її окупації Німеччиною діюча партія Франції та демократичні сили почали підготовку до підпільної боротьби проти ворога. Вони 10 липня 1940 р. звернулись до французького народу з закликом піднятись на національно-визвольну боротьбу проти окупантів.

Вже влітку 1940 р. почали створюватись партизанські загони, групи вільних стрілків (франтирери), нелегальні народні комітети на фабриках та заводах, комітети Руху Опору в містах і селах та інші демократичні патріотичні організації, що дістали назву внутрішніх сил Опору.

У жовтні 1942 р. в таборі “Бомон” було створено підпільну організацію “Комітет радянських патріотів” на чолі з лейтенантом В. Пориком.

В окремих таборах розгорнули роботу підпільні комітети. І тому Василь Порик, як представник “бомонської” підпільної групи, з метою активізації патріотичної діяльності, запропонував створити єдиний підпільний центр. Під його керівництвом було організовано 11 диверсійних груп і бойовий загіні з 12 осіб, що спершу саботували роботи на шахтах компаній “Дурш”, “Ескарпел” і “Партізьєн”.

Згодом форми і масштаби істотно урізноманітнилися, почали виходити за дріт і здійснювати сміливі диверсії на залізниці, шосейних дорогах та інших важливих об’єктах. Для виходу з табору партизани користувались перепустками, які видавав Порик, який виконував функції табірного капо – його завданням було охорона табору. Ці привілеї В. Порик використовував для своїх підпільних цілей та зменшував ризик розкриття діяльності підпільних груп табору з боку адміністрації.

Але незламний український патріот займався не лише організацією диверсій. Порик писав відозви і листівки, які потім друкувались на машинці в м. Лілль (там перебував підпільний «відділ пропаганди» міжтабірного комітету) і вже звідти розповсюджувались в усіх таборах.

Його діями захоплювалась вся Франція. Та боротись ставало все важче. Багато партизан були на підозрі у гестапівців, в тому числі і В. Порик. Ризикуючи бути схопленим, він 15 березня 1944 р. залишив місце ув’язнення і переховувався в сім’ї французьких шахтарів. Невдовзі став членом штабу франтирерів і партизан на півночі Франції. Відразу ж очолив партизанський загін, що діяв в районі міст Арраса, Енен-Льєтара, Саломіна, Ланса.

Після кількох успішних операцій 21–22 квітня 1944 р. був здійснений напад на табір “Бомон” загону із 30 бійців під командуванням В. Порика та М. Бойка. Його силами було знищено охорону табору, захоплено трофеї, зброя, продукти харчування та звільнено всіх в’язнів табору.

Операції були проведені загоном В. Порика блискавично. Проте під час виконання бойового завдання у м. Дрокур нацисти схопили Василя Порика  та кинули в камеру смертників фортеці Сен-Нікез . Та вночі з нелюдськими зусиллями все таки вдалося вирватись із пастки. Відомо, що за всю історію існування фортеці це був єдиний такий випадок. Це була не просто втеча, це був подвиг, який став легендою. Про таку сенсацію повідомляли французькі газети, що друкувались тоді у Парижі, в кореспонденціях “Небезпечна в світі втеча”, “Червоний диявол”, “Втеча, якої не знала історія Сен-Нікеза…”. Були також надруковані листівки з портретом В. Порика, в якій нацисти обіцяли 1 млн. франків тому, хто видасть українського лейтенанта.

Подільський месник на французькій землі проявив себе талановитим і досвідченим пропагандистом, провівши чимало антифашистських мітингів й зборів. Так, справжньою маніфестацією солідарності з французьким народом виявився його новий подвиг: 14 липня 1944 р. в день національного свята Франції (155-річчя штурму Бастилії) лейтенант Порик у формі радянського офіцера у містечку Сен-ан-Гоеллі виступив на мітингу, де звернувся із закликом піднятись до  боротьби. Звістка про цю “зухвалу” маніфестацію в тилу противника швидко облетіла міста і села північних департаментів.

Але 22 липня 1944 р. між Льєвеном і Гренеом В. Порик знову потрапив у засідку і був втретє схоплений гестапівцями. Знаючи про популярність українського офіцера і про його антифашистську діяльність, окупанти через дві години після арешту розстріляли його біля стіни Аррарської фортеці.

Всі свої сили, розум, військове вміння та життя віддав подолянин за волю Франції. Французький підпільник і журналіст Фернанд Орс писав: “…Наш дорогий товариш і незабутній друг Василь Порик загинув смертю героя в ім’я того, щоб жила вільна Франція”.

В газеті “Ліберерте” в липні 1944 р., що виходила у визволеному м. Ліллі, була вміщена стаття “Один з тих, хто загинув, заради того, щоб жила Франція», де говорилося: «Лейтенант Василь загинув. Василь – ім’я, яке було у всіх на устах, ім’я, яке ми всі вимовляли з повагою і захопленням… Боротьба з нацизмом була його єдиною турботою. Людина, яка своїми нечуваними стражданнями, а потім і своїм життям заплатила за вірність ідеалу щастя і свободи. Василь, український син, загартований роками боротьби і зусиль – приклад самовідданості для франтирерів і партизанів, синів нашого безсмертного народного повстання».

Подолянину, людині, що вірна принципам спільної боротьби проти ворога, народ Франції віддає свою шану. Імена подолян В. Порика та В.Доценка, поряд з іменами 220 французьких патріотів, розстріляних гітлерівцями, викарбувані на мурі Арраської цитаделі, поблизу якої його фашисти розстріляли в боязні, що він втретє втече від їх рук. На честь представників слов’янських народів, які мужньо боролись за звільнення Франції, державний комітет Франції випустив поштову листівку із зображенням національних героїв Франції – французом  Ш. Дебарже, чеха Кунди, поляка Бурчинського, югослава Філіпса та українця В.Порика – «непохитної мужності сина українського народу, вихованого на демократичних принципах».  На могилі подолян В. Порика та В. Колесника в м. Енен-Л’єтарі українські скульптори Галина Кальченко, Валентин Ігнащенко спорудили пам’ятник своїм землякам.

На теренах незалежної України ім’ям героя Василя Порика названо вулиці в містах Києві, Вінниці.  Бобринцький сільськогосподарський технікум носить ім’я Василя Порика, як і місцева школа.  В рідному селі встановлено погруддя відважному партизану-підпільнику.

21 липня 1964 року Указом Президії Верховної Ради СРСР за героїзм і мужність виявлену у боротьбі проти німецьких загарбників у Франції, лейтенанту В.В.Порику присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

В 44-у річницю з дня народження Героя його рідне с. Соломірка з об’єднанням із с. Клітищі стало називатися с. Порик згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР, підписаним 30 липня 1964р.

У 2015 р. до 9 травня Український Інститут національної пам’яті випустив 10 плакатів зі світлинами та короткими анотаціями про українців, які воювали в арміях союзників у роки Другої світової війни. Серед них гідне місце посіла постать Василя Порика. Його ім’я стало символом мужності, боротьби та самовідданості.

/ З виступу директора КЗ «Історичний музей імені Василя Порика»  Татяни Миколаївни Маценко/ – фото  та матеріали: офіційні сайти Хмільницької РДА та міської ради

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *