– Сьогодні п’яті роковини від дня, коли Україна втратила своїх вірних синів та захисників старшого прапорщика МАЗУРА Віталія Віталійовича, прапорщика РАЧКА Михайла Петровича, сержанта БІЛОКУРОВА Олександра Сергійовича, солдата СИНЮКА Дениса Сергійовича, солдата СТРАТОВИЧА Анатолія Гримовича та солдата ГАГУ В’ячеслава Олеговича
Слава захисникам України. Пам’ятаємо кожного… – повідомляє на своїй сторінці у “Фейсбук” 95-а окрема десантно-штурмова бригада.
– Михайло Петрович Рачок народився 4 жовтня 1984 року у с. Лозова Хмільницького району, – повідомляє сайт Ветерани.ua
«Це один із тих військовослужбовців, які не ховалися за довідкою про стан здоров’я, за сімейними обставинами, а йшли в бій, ішли боронити наші кордони. Він був справжнім воїном. Дуже прикро, що нас покидають такі люди», – так розказували про Михайла Петровича Рачка друзі та товариші по службі.
Михайло – наймолодший син у багатодітній родині сільських учителів, усім серцем любив своє рідне село, із задоволенням господарював на землі, планував стати фермером та мріяв завести коней, яких обожнював з дитинства. Але за випадком долі став військовим, і плани про власну справу на малій батьківщині та будинок для своєї сім’ї на рідній Вінниччині віддалилися.
До листопада 2013 року служив у Житомирському військовому інституті, залишившись там після проходження строкової служби. Друзі та колеги по інституту згадують: «Михайло був дуже привітним, життєрадісним, любив життя, охоче спілкувався з друзями, з дружиною Вітою у них буловелике кохання».
Незадовго до буремних подій на сході України вослужбовець перевівся на службу у 95-у окрему аеромобільну бригаду Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Коли ж розпочалися військові дії, головний сержант окремої роти радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту Михайло Рачок у складі бригади серед перших став на захисті кордонів країни. Спокійний та доброзичливий сержант швидко завоював авторитет не лище серед товаришів, бійців, а й серед місцевих мешканців, які до нього часто зверталися за допомогою.
За весь час перебування в зоні АТО Михайло кілька разів приїздив у короткі відпустки додому, де його чекали рідні та кохана дружина, і обов’язково повертався туди, де був потрібен Батьківщині. Про війну говорив мало та неохоче, не хотів хвилювати дорогих йому людей. Дружина Михайла на початку січня 2015 року сама поїхала до чоловіка у м. Слов’янськ, щоб підтримати його. Багато говорили про життя після війни, про власний куточок, про те, як на 60-річчі матері Михайло обов’язково заспіває для неї пісню «Про рушник».Це була їхня остання зустріч.
«Михайло Рачок з тих людей, які, коли постало питання про вивезення поранених, не думають про те, що можуть загинути, а намагаються якнайшвидше виконати завдання і визволити поранених побратимів», – говорили про нього бойові друзі.
26 січня 2015 року головний сержант Михайло Петрович Рачок загинув під час евакуації поранених бійців з поля бою в районі с. Спартак Ясинуватського району Донецької області поблизу Донецького аеропорту.
31 січня 2015 року похований біля пам‘ятника загиблим односельчанам на фронтах Другої світової війни, в центрі села Лозова Хмільницького району.
1 вересня 2015 року в місті Хмільник на фасаді будівлі загальноосвітньої школи №4 (вулиця 1-го Травня, 39), де навчався Михайло Рачок, йому встановлено меморіальну дошку. 5 листопада 2015 року під час 87-ї сесії Хмільницької міської ради було прийнято рішення про перейменування в місті Хмільник 3-го провулку Чапаєва на вулицю Михайла Рачка. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно)