Відомо, що у 2015 році вперше на території міста Хмільника і замку, де зараз знаходиться палац Ксідо і замкова оборонна башта середини XVI століття, були розпочаті археологічні дослідження. Тоді в археологічних розкопках брали участь працівники Інституту археології Національної академії наук України. Під час розкопок археологи знайшли нашарування давньоруського та трипільського часів, були знайдені також різні речі, кераміка та знаряддя праці. Але розкопки на території Хмільницького району проводилися й раніше, і знайдено було не менш цікаві деталі з історії нашого краю.
Про це дізнаємося з сайту chtyvo.org.ua, де розміщена стаття однієї з учасниць археологічних розкопок О.Ф. Ладоговської. Отже, в 1949-1950 рр Верхньобузька археологічна експедиція проводила розкопки пізньотрипільського поселення в селі Сандраки, Хмільницького району, Вінницької області. Нині цього села на карті не знайти, адже в 1957 році Сандраки об’єднали з селом Широкою Греблею.
О. Ф. Ладоговська у своїй статті пише про місцезнаходження поселення і особливість території, на якій проводилися розкопки. Саме на мису височини, який місцеві називали Пагурком, відбувалися розкопки. Доба пізнього трипілля, епоха пізньої бронзи а також XVII – XVIII століття представлені культурними шарами, що свідчать про довгочасність цих поселень. Періоди ж ранньої бронзи, скіфський час та інші представлені невеликою кількістю знахідок свідчать про короткочасність тут поселень у різні часи.
При дослідженні Пагурка були виявлені найпотужніші залягання культурного шару: в шарі чорнозему, особливо в південно-західній частині розкопу, до глибини 0,3 метра були виявлені кафлі та кераміка XVII – XVIII століття, трохи глибше було виявлено культурний шар періоду пізньої бронзи, в нижній частині чорнозему та у верхній частині суглинку залягав пізньотрипільський шар. Культурний шар бронзи був представлений господарськими ямами. Але одна яма відрізнялася від інших. Вона була на глибині 25 метрів і була заповнена знахідками й закладена невеликими каменями, через що одночасність всіх матеріалів і приналежність до пізньотрипільської пори, не викликала жодних сумнівів. В ямі у великій кількості були виявлені фрагменти кераміки, уламки рога та кісток, рогова муфта, кремінні знаряддя. Створювалося враження, що уламки кількох розбитих посудин разом із вказаними знахідками з якоюсь метою були складені в невелику спеціально складену яму і зверху закладені каменями.
Деякі посудини вдалося частково реставрувати. Вони представлені високими баночними тюльпаноподібними формами з валиковим орнаментом. Там були велика посудина з високою шийкою і трохи відігнутими назовні вінцями. Були також фрагменти двох посудин середніх розмірів. Крім посудин баночної форми були виявлені миски, куски рога оленя благородного… Вони, до речі, були трохи розпилені, а деякі уламки рога перегоріли. Рогова муфта була зроблена з основи рога. Бокові гілки, що йшли від нього, зрізані. В стовбурі рога зроблено наскрізний отвір, розташований в найтовстішій, отже і найміцнішій частині рога. В робочому кінці муфти видовбане невелике заглиблення, в яке, очевидно, вставлялося знаряддя. Загальна довжина муфти 18, 2 см. В цій самій ямі були виявлені кремінна пластинка неправильних обрисів і невеликий кремінний наконечник стріли у формі рівнобедреного трикутника, який, можливо, потрапив туди з трипільського культурного шару.
В другій ямі було виявлено фрагменти верхніх частин двох посудин баночної форми, уламки невеликої тонкостінної посудини. До речі, дно другої ями знаходилась на 0,5 м нижче підлоги пізньотрипільського житла. Крім знахідок часу пізньої бронзи тут були виявлені фрагменти пізньотрипільської кераміки і уламок кістяного лощила, належність якого до одного з цих культурних шарів встановити не вдалося.
В інших ямах були знайдені також кераміка і посуд, але були серед них і такі, що відрізнялися. Наприклад, яма глибиною 0, 7 м відрізнялася від інших тим, що тут були помітні сліди дії вогню. Заповнення ями мало випадковий характер: кілька фрагментів кераміки часу пізньої бронзи, кілька пізньотрипільських, незначна кількість обпалених кісток та кремінний серединний вкладиш серпа. Ця знахідка становить великий інтерес, оскільки тут же, поблизу краю ями, було виявлено кінцевий вкладиш від того ж серпа (довжина 8,2, ширина 2 см). Обидва ці вкладиші були зроблені з волинського кременю сірого кольору, мали зубчастий край і заполіровку вздовж нього, яка утворилася в процесі роботи. На підставі особливостей будови і заповнення можна вважати, що на поселенні виявлені ями трьох типів: господарського призначення – погрібки для зберігання їжі, вогнищева яма і яма, мабуть, культового призначення.
Вказані знахідки пов’язують поселення в Сандраках з рядом поселень часу пізньої бронзи не лише Лісостепу, а й Степу, наприклад, з Саботинівським, де разом із керамікою баночних форм були виявлені уламки черпаків та круглотілої посудини, з могильником в Печорах і нижнім шаром Немирівського городища.
Авторка статті далі згадує про випадкові знахідки трьох бронзових предметів в урочищі Пагурок, села Сандраки, які ймовірно знаходили місцеві жителі. Перший – бронзовий наконечник списа, переданий в 1948 році Інституту археології лікарем П.Н.Добрянським. слід вважати, що наконечник списа являє собою переробку з якогось іншого предмета, можливого такого ж наконечника більшого розміру або кинджала. Кінець списа зламаний. Друга знахідка – бронзова сокира – була передана місцевим жителем Л. І. Шафранським в 1950 році під час робіт Верхньобузької експедиції. Сокира невеликих розмірів, поздовжньої форми, з закраїнами по обох боках, які доходять до її лезової частини. Третя знахідка – бронзова булавка – виявлена при огляді Пагурка 1948 року Трипільською експедицією Т. С. Пассек. Булавка (довжиною 11,5 см) вигнута. Наконечники списів, близькі формою, відомі із скарбу в селі Дерев’яному Київської області, також із скарбу, що походить з Кобакових хуторів, Полтавської області та з Шаховки, Харківської області тощо. Плоска сокира із закраїнами має свою аналогію в другому могильнику у селі Народичі, Коростенського району Житомирської області, розкопаному І.Ф. Левицьким у 1929 році. Тут було виявлено сокиру такого самого типу разом з бронзовою булавкою.
Жителі Сандрацького поселення вели осілий спосіб життя, займаючись землеробством і скотарством, про що свідчать знахідки кісток свійських тварин. Вони використовували кістяні, рогові, кремінні та бронзові знаряддя праці.
Кремінні серпи, подібні знайденим на поселенні в Сандраках, добре відомі серед знахідок на інших, близьких часом пам’ятках лісостепової смуги, насамперед серед пам’яток білогрудівського типу. Наявність їх на поселеннях цього часу жодним чином не може свідчити про якесь культурне відставання населення лісостепової смуги. Сумісне знаходження кремінних та бронзових серпів відомо, наприклад, з могильника часу пізньої бронзи в Бешташені (Грузія).
Поселення в Сандраках, розташоване у верхній течії Південного Бугу, є першою відомою нам пам’яткою часу пізньої бронзи для цієї території. Воно найтісніше пов’язується з історією населення лісостепової смуги Правобережжя, яке залишило на різних етапах свого розвитку різні пам’ятки типу Войцехівського могильника, комарівського і білогрудівського типів. Населення це з півдня мало своїми сусідами степові племена, близькі їм культурою, з півночі ж їх сусідами по південній околиці Києво-Волинського Полісся були племена тієї культури, яку В. М. Даниленко виділив під назвою підгорської.
Знахідка плоскої сокири з закраїною в Народичському могильнику дає можливість синхронізувати його з Сандракським поселенням. Можливість встановлення взаємозв’язків між цими двома культурними групами має великий інтерес для вивчення генетичних шляхів розвитку поселення Правобережної України в період пізньої бронзи – раннього заліза.