Розбудова нашого міста з початку XX століття

Розбудова нашого міста з початку XX століття
Spread the love

Продовжуємо розвивати тему розбудови Хмільника за історичними фактами, про що повідомив нашим журналістам головний архітектор Михайло Загниборода. Сьогодні наша розповідь про архітектурні особливості міста Хмільника з початку 20 століття і до сучасності.

У 1902 році було затверджено новий перспективний генплан будівництва Хмільника (автор невідомий) з врахуванням практичних потреб та політичних орієнтацій місцевої еліти. Ним передбачався подальший територіальний розвиток у північному та східному напрямках.  В 1905 році зявилася чавуноливарня власника Гуревича, на базі якої розвинувся завод з виробництва сільгоспмашин. В центральній частині міста майже всі одноповерхові житлові будинки було замінено капітальною забудовою. Цим містобудівним документом місцеві органи влади користувалися до початку 1946 року, враховуючи тривалий час змін та випробувань українського народу: зміна соціально-політичної формації, час лихоліття громадянської війни 1918-1921 років та Другої світової війни.

В 1934 році в надрах місцевості на острівній частині було виявлено мінеральну радонову воду з лікувальними властивостями і це стало початком розвитку міста-курорту. Вдруге відновлення проходило уже після Другої світової війни. Для реалізації першочергових заходів відбудови народного господарства в 1946 році вінницьким архітектором Громовим було розроблено «Схему генерального плану м. Хмільника». За цим містобудівним документом на острівній території міста з’являються санаторно-курортні заклади. Острівна територія практично втратила значення громадського центру. Місто все чіткіше стало набувати рис моноцентричної планувальної структури. В 1946-47 роках для забезпечення електроенергією існуючих місцевих промислових підприємств в межах міста на річці було збудовано малу ГЕС під керівництвом інженера Курдюкова. Вона працювала лише кілька років і була демонтована. Одна з причин – прийняття урядового рішення про будівництво більш потужнішої Сандрацької ГЕС, що функціонує й досі в системі енергетики України.

Уже в 1959 році Державним проектним інститутом проектування міст «ДІПРОМІСТО» було розроблено перший продуманий містобудівний план Хмільника щодо розвитку та освоєння території за кошти державного бюджету, враховуючи домінуючі суспільні цінності, характерні для цього історичного періоду. Цим документом було проведено функціональне зонування території, визначені напрямки розвитку міста як курорту, території для розміщення житлового будівництва, а також розміщення та розширення існуючих промислових об’єктів окремих галузей народного господарства, будівництво інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення. Генпланом було враховано існуючий зовнішній транспорт – залізницю, яка зв’язала місто з обласними центрами – Вінницею, Проскуровом (Хмельницьким) та Кам’янець-Подільським. На той час в місті працювали такі підприємства: завод «Хмільниксільмаш», ремонтно-механічний і молокозавод, швейна і меблева фабрика, «Агромаш», автопідприємства, будівельні організації.

В 1952 році з північно-західного боку Хмільника пройшла одноколійна дорога «Ст.Костянтинів – Калинівка» Південно-західної залізниці з будівництвом залізничного вокзалу. В 1964 році тим же проектним інститутом на 20-річний період було виконано коригування генплану, в зв’язку із виявленням покладів мінеральної радонової води в лісовій зоні місцевості, що сприяло розвитку тут санаторно-курортних закладів, зокрема, профспілкового санаторію на 200 місць. Його спальні корпуси наблизилися до радонових джерел.

Згодом до міської території були приєднані навколишні села: Мазурівка, Вугринівка, Порубинці, Слобода, Сидориха, частина Дубрівки, що змусило в 1970 роках розробляти уже новий генплан і детальний план південного району. І в цей час Хмільнику було надано статус міста обласного підпорядкування. З року в рік передбачалися фінансові видатки із державного, обласного та місцевого бюджетів на розвиток міста. Згідно з цими містобудівними документами були побудовані типові будівлі торгових закладів, шкіл, дитячих садочків. На головних магістралях передбачалося будівництво багатоповерхових житлових будинків, які повинні були поліпшити архітектурне обличчя міста. Створювалась багатоповерхова житлова забудова по вул. Леніна, 1 Травня, Столярчука, Горького, Порика, Чапаєва. Біля залізниці в 1974 році було збудовано елеватор ємністю 50 тисяч тонн для зберігання зернових культур. Висота основної вежі 60 метрів, що залишається домінуючим об’єктом міста нині.

В 70-80-х роках 20 століття розпочалось формування об’ємної забудови санаторно-курортних закладів, будівництво нових корпусів районної лікарні по вулиці Кірова, автовокзалу по вулиці Порика, будівництво лазні й будинку культури на території центральної частини міста. Соціальне будівництво в 20 столітті породило уніфікацію, типізацію. Це сприяло будівництву місцевих підприємств будівельної галузі: заводу залізобетонних конструкцій й заводу керамічної цегли. Для реалізації будівельної програми було створено кілька будівельно-монтажних організацій: ПМК-40 та ПМК-2, РБД, райсількомунгосп, районну шляхово-будівельну дільницю тощо. Відбувається масове будівництво багатоповерхівок, які стають невід’ємними елементами містобудівної композиції території міста. Було призупинено розвиток садибного будівництва, що тривало до кінця 80-х.

Генпланом 1981 року, розробником якого був інститут «ДІПРОМІСТО» (арх. В.Г. Колоградська), уже чітко було визначено функціональні зони курорту, куди входили три санаторно-курортні комплекси: Острівний, Вугринівський та Лісний. За кошти місцевого територіального управління курортами в 1989 році «ДІПРОМІСТО» (арх. В.Г. Колоградська та В. Б. Черненко) було розроблено проект ДП розвитку курорту до 2000 року, в якому зазначалося уже чотири санаторно-курортних комплекси з розміщенням курортного готелю на 300 місць. У цей час проводилась реконструкція із розширенням центральних міських вулиць – Столярчука, 1 Травня, Леніна, Порика, Пушкіна; двох залізобетонних мостів через річку Південний Буг та старе русло; двох залізобетонних мостів через річку Хвосу з берегоукріпленням та озелененням набережної ставу. Проводився благоустрій другорядних вулиць: Маркса, Кірова, Фрунзе, Червоного козацтва, Пирогова, Пархоменка, частково Таращанської. За цей період було введено в експлуатацію найбільше громадського житла. Введено в експлуатацію будинок побуту і банку. На початку 90-х років побудовано чотириповерхову адмінбудівлю міськкому партії, в якій розмістилися служби міської ради.

Після проголошення державної незалежності в Україні розпочався процес духовного та історичного воскресіння народу. В 2010 році інститутом «УкрНДІпроектреставрація» (О.А.Рутковська, Ю.Г.Поштаренко) розроблено «Історико-архітектурний опорний план проект зон охорони з визначенням історичного ареалу Хмільника». На підставі проведеного дослідження історичної забудови міста зазначено основні вимоги до території історичного ареалу, де пріоритетним напрямком діяльності повинно стати збереження традиційного середовища, охорона об’єктів культурної спадщини. Реконструкція на цій території повинна забезпечити збереження історичної архітектурно-просторової композиції.

Історичне ядро Хмільника відрізняється відносною збереженістю планувальної структури, закріпленої рядовою забудовою кінця 19-початку 20 століття і збереженим природним ландшафтом. Культура містобудування має величезне значення щодо спадковості від покоління до покоління. Архітектурна спадщина – споруди і міські структури, що формувалися протягом століть, несуть інформацію про минуле, яке тісно пов’язане із життям сучасного міста. Завдяки малюнкам польського художника Н.Орди можна побачити краєвиди Хмільника другої половини 19 століття. В місті лише частково проявив себе комуністичний режим щодо церков, дзвіниць, про що йшлося раніше. Історичне католицьке кладовище – важливе матеріальне свідоцтво історії та каплиці над окремими могилами – втрачені назавжди. Виявлено 19 об’єктів, які мають архітектурну та історичну цінність та можуть бути включені до Реєстру пам’яток культурної спадщини Вінниччини. Нараховується 21 об’єкт, із них чотири – пам’ятки національного значення.  До них відноситься унікальний об’єкт європейського рівня – палац (1911-1915 рр.) графа Ксідо, автором якого є російський архітектор, академік архітектури О.І.Фомін. У цій будівлі на березі ріки Буг з її живописними берегами гармонійно поєднано два архітектурних стилі – неокласицизм південного і замкову архітектуру північного фасадів в ансамблі із «венеціанським» мостом та ландшафтним парком реалістичного типу на лівому березі. На жаль, уже в першій половині 20 століття від парку та його споруд нічого не залишилося (павільйони, бесідки, фонтани, лабіринти, зелений театр, скульптура, алеї тощо).

Львівськими митцями було виконано вдалий монумент хмільничанам, полеглим у Другій світовій війні, що встановлений майже тридцять років тому в невеликому сквері на території сучасного історичного ареалу міста, проте він вражає своїм нестандартним композиційним рішенням. На початку 90-х років минулого століття перед центральним входом на територію міського парку за звичною схемою «постамент-фігура» було гармонійно вписано пам’ятник Т. Г. Шевченку.

У 2010 році проектним інститутом «ДІПРОМІСТО» (архітектор М.О.Лопатюк) розроблено на період до 2028 року проект «ДП курортно-рекреаційної зони м. Хмільника». Документом визначено розміщення нових санаторіїв, поглиблення санаторно-курортними закладами спеціалізації оздоровчо-лікувальних функцій, розвиток інженерно-транспортного забезпечення курорту, а також використання рекреаційної зони для оздоровлення та відпочинку.

Останній Генплан м. Хмільника було розроблено «ДІПРОМІСТО» (арх. В.Г. Колоградська, В.Б.Черненко) в 1994 році. Внаслідок ринкових трансформацій в Україні практично припинилося державне фінансування містобудівних заходів. Генплан розроблявся за кошти міського бюджету. За рахунок різних за призначенням земель сусідніх сільських рад до території міста було приєднано 547,1 га, із них лісонасаджень –  118 га, сіножатей та пасовищ – 60 га, ріллі – 160,7 га. Багатоповерхове житлове будівництво планувалося продовжувати розміщувати в тих районах, які ще не сформувалися, шляхом реконструкції ветхої садибної забудови. Закладена генпланом реконструкція була малоефективною, внаслідок відсутності коштів. Житлове будівництво йшло шляхом завершення довгобудів. За весь 20-річний період побудовано лише 9 багатоквартирних житлових будинків разом із квартирами після переобладнання колишньої їдальні по вул. Лисенка та довгобуду-ветаптеки по вул. Пушкіна. На жаль, не вдалося реалізувати в центрі міста будівництво 10-поверхового каскадного на 148 квартир житлового будинку з універсамом та бібліотекою на 30 тисяч томів, 68-квартирного житлового будинку з молочною кухнею по вулиці Пушкіна.

В 2004 році на місці існуючого проведено будівництво нового шляхопроводу через залізницю на перетині з автомагістраллю «Бердичів – Нова Ушиця» із розширенням її проїжджої частини, а також реконструкцію залізничного вокзалу.

На території міста функціонує чотири загальноосвітніх школи на 2930 місць та чотири дошкільні навчальні заклади на 691 місце. Після реконструкції введено в експлуатацію на 100 місць дошкільний заклад за №3 по вулиці Пушкіна. Не було реалізовано в південному житловому районі будівництво нової школи на 1296 місць та дитячого садка на 330 місць. Передбачалося шляхом нового будівництва відповідних об’єктів отримати ще 1500 місць в дошкільних закладах та 2878 місць у школах. Але за весь період для цих закладів становище не змінилося у бік покращення, а навпаки погіршилося.

Місто створюється віками. «Головна проблема міст 21 століття – це швидкі темпи урбанізації, що призводить до кардинальних змін транспортної системи, вулично-дорожньої мережі та мобільності населення, зокрема малих міст з історичною частиною. Існуючу міську транспортну систему необхідно реформувати для того, щоб «задовольняти потреби не тільки мешканців та підприємств, алей туристів та мало мобільних груп населення, а також сприяти досягненню балансу між екологічністю навколишнього середовища, економічним розвитком та соціальною рівністю», щоб «зменшувати використання приватних автомобілів, збільшувати поїздки громадським транспортом та розвивати альтернативні види транспорту». Основними рисами розробки сучасного містобудівного проекту є використання комп’ютерних технологій а це значно в кілька разів пришвидшує процес проектування. Вимогою сьогодення є й те, що при розробці містобудівної документації для узгодження проектних рішень містобудівним законодавством передбачається залучення громадськості до цього процесу шляхом обговорення. Крім цього, на місцевий орган містобудування та архітектури покладається завдання щодо забезпечення відкритості прийняття містобудівних рішень при реалізації цієї документації.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *