На сьогодні маємо вже більше року війни. Війни, яка забирає житті щодня – дорослих і дітей. Про це навіть важко писати, але від початку вторгнення у цій триклятій війні полягло 8 тисяч 173 цивільних українців. За рік жертвами війни стали 1388 дітей, серед яких третина вже не з нами. Такі дані нам дає ООН.
Волонтерська ініціатива "Мапа тривог" повідомляє,що українці чують в середеньому 47 повітряних тривог на добу! Лише вдумайтеся у цю цифру…Це
майже половина сотні. І кожна повітряна тривога- це чиясь смерть, чиясь
втрата, новий біль і сльози.
Але найабсурдніше, що деякі цивільні продовжують розмовляти мовою окупанта, мовою свого вбивці навіть після всього того, що їх змусив пережити “русский мир”. Мені часто хочеться запитати у таких людей, чи чули вони, щоб поляки в Польщі розмовляли французькою, а французи у Франції- польською? Звичайно, що відповідь буде заперечна. Адже поляк, який народився і проживає у Польщі, розмовляє польською. Француз, який народився і проживає у Франції, розмовляє французькою. Логіка настільки проста, що аж смішно. Ні в кого не виникає подиву, сумніву. Тоді чому українці у своїй країні не просто\ розмовляють мовою іншої нації, вони ще й розмовляють мовою власних ворогів? Чому навіть під ударами балістичних ракет не можуть повністю викорінити її, як той бур`ян?
Тут мають з`явитися вислови “головне-це любити свою країну, не важливо, якою мовою”, “судіть за вчинками, а не за мовою”, “це право кожної людини” і т.д. Але дайте тоді собі відповідь на запитання – який сенс узагалі кожній нації мати свою мову, якщо любов виражається через вчинки? Нехай усі мають одну єдину мову – та й по всьому.
Людина, яка не знає рідної мови, не відчуває своєї чіткої приналежності до певної нації. Мова дає внутрішнє відчуття того, хто ти. Через мову ми пізнаємо сам менталітет і виховуємо його в собі. Навіщо в 1919 році румуни проводили політику румунізації, а поляки- полонізації? Звісно, щоб асимілювати, “розчинити” українців серед своїх націй, вибити у них з-під ніг грунт, фундамент, основу-основ. Насамперед жертвами румунізації стали церква та освітні заклади. Особливо церква- тому що для українців із Західної України вона завжди була пов’язана із національною приналежністю. Українцям забороняли посідати адміністративні посади, щоб вони ні на що не змогли впливати. Румунізації зазнавали навіть українські прізвища і назви населених пунктів.
Під час полонізації українська молодь втрачала право навчатися в університетах Львова, якщо не відслужила у польському війську чи не прийняла польського громадянства. Українські громадські, політичні, культурні, освітні та спортивні організації обмежувалися та заборонялися. У 1928 -1930 роках заборонили діяльність організації “Пласт” спершу на Волині, а потім в Галичині. 1924- заборона на діяльність товариства “Січ”. “Сокіл” міг діяти лише на території Галичини.
Польська влада заборонила вживати такі назви як “Західна Україна” і “Східна
Галичина”. Під забороною опинилися слова “українець” та “український”. Їх
почали активно замінювати назвами “русин” та “русинський”.
Але першим пунктом у списку цих загарбницьких режимів було заборонити українську мову, адже саме вона відповідає за психологічну приналежність до певної нації, саме вона є цим грунтом. Якщо ти народився в Україні, але розмовляєш російською, як тоді можливо повністю назвати себе українцем? Саме мова робить із нас патріотів, тому що дозволяє глибше відчути єднання з традиціями, єднання з предками.
Розмовляти російською, коли на голови падають московські ракети – це зневага до себе. Зневага до тих, хто захищає. До тих, хто допомагає. Це моральна деградація, особливо якщо розмовляти російською- це свідомий вибір людини.
А він є свідомий, тому що війна здерла всі маски і показала голу правду, якою є московія насправді. Ті звірства в Бучі, Ірпіні, Гостомелі, Маріуполі- незаперечні докази справжньої сущності московитів. Це не можливо ігнорувати. Про це не можливо мовчати. Від цього не можна втекти. І тут вже повністю все залежить від людей. Кожен обирає- “махнути рукою” на мовне питання чи відмовитися від гнилої руснявої мови. Важко повірити, що іноземці ініціативніше беруть участь у вивченні української мови, аніж самі українці. У лютому 2022 році понад 1,3 мільйона людей зайнялися вивченням української мови. Я вже мовчу
про купу блогерів-іноземців в Інстаграмі, які вивчили українську мову і розповідають про свій досвід читачам. У цьому ви самі можете переконатися, просто погортавши рекомендації.
Російська – це отрута для розвитку українського суспільства. Те, що не дає рухатися вперед, перешкоджає вдосконалюватися, прийняти свою українську ідентичність з гордістю і не шукати її в мові ворога. І про це чітко свідчить історія – українську мову забороняли 134 рази! Найпромовистіші заборони, про які ми всі знаємо ще зі школи- це Валуєвський циркуляр 1863-го і Емський указ 1876-го. Причина видачі Валуєвсього циркуляра- це Січове повстання 1863 року, учасниками якого були білоруси, поляки, литовці й українці. Вони боролися за незалежність віл московської “тюрми народів”, покладали надії, що це повстання стане початком революції в російській імперії. Однак повстання зазанало поразки, а Валуєвський циркуляр тільки підсилював її для українців:
заборонявся друк освітньої, релігійної і навчальної літератури українською
мовою. Дозволялася лише художня.
Емський указ став своєрідним продовженням Валуєвського циркуляра. Олександр II остаточно знищив всі шанси української мови на розвиток: не можна було завозити українські книги з-за кордону, видавати українські оригінальні твори, переклади на українську з іноземних мов, писати тексти для нот. Під забороною виявилося видання будь-яких книг українською мовою, в театрах не можна було показувати українські вистави, а в школах – викладати українською. Заборонялися також українські концерти.
Тож ми бачимо, що як в давні часи, так і в наші дні українську мову придушували, пригнічували, намагалися вбити. Тільки якщо колись це робили гостро і грубо, то вже за незалежності України русифікація стала бомбою сповільненої дії. Режим Януковича запровадив дві державні мови та російськомовний контент по телебаченню. Тоді діти змушені були дивитися мультфільми російською, слухати російську музику, бо іншого просто не було. Так на руснявому виросло ціле покоління. Всі ці чинники гальмували розвиток української мови, а точніше, навіть не давали можливості її паросткам пробитися на поверхню. Українці настільки травмовані цією отрутою, що дехто
до сих пір не може усвідомити згубного впливу руснявої мови і продовжує
говорити нею.
Але ми повинні розуміти, що розмовляти російскою зараз – це допомагати своїм ворогам, підживлюючи міф кремля про те, що Україна – вигадана держава, помилка на карті і тд. Невже ми не здатні прожити без руснявого бур’яну в наших головах? Невже нам не стане сили припинити цей мовний суїцид, коли московити проводять геноцид? Геноцид українського народу…
Автор – Анна Казмірчук.
Ілюстративне фото – РБК-Україна.