Здавна в Україні на Великдень завжди були присутні писанки. Розписані різноманітними малюнками, забарвлені в різні кольори – вони мали певну символіку. Перетворити звичайне куряче яйце на чарівну писанку за старих часів уміла кожна українська жінка. Дівчата з любов’ю писали, щоб прикликати щасливу долю, бездітні жінки – щоб дитинку народити (для цього їм слід було три роки підряд писати по дванадцять писанок і роздавати дітям), господині – щоб у хаті були злагода й достаток, щоб усі були здорові й веселі.
Зараз писанки пишуть не лише жінки та дівчата, а й хлопці та чоловіки. Адже це чудовий антистрес, тому часто писанкарство застосовують як метод реабілітації учасників бойових дій. Пишуть писанки хлопці на трудовому навчанні, у гуртках, і, варто сказати, у них виходить навіть краще, ніж у деяких дівчат. Але писанкарство перестало бути таким поширеним видом мистецтва, як раніше, принаймні на Хмільниччині. Писанки пишуть хіба що для себе, перед Великоднем, у малих кількостях.
У Хмільницькому краї не було свого унікального зразка писанки, господині зазвичай використовували орнаменти подільських писанок. Про мистецтво писанки на Хмільниччині можемо дізналися лише з книг та архівів. В джерелах з етнології Поділля написано, що в селі Уланові люди збиралися писати писанки гуртом. “Кожний прагнув мати писанку. Самі придумували взори”. Про писанкарство в селі Малий Митник відомо, що в цьому селі люди здавна пишуть писанки воском, лише під час Великого посту. Із різних джерел про писанкарство на Хмільниччині дізнаємось і про те, яку фарбу колись використовували наші майстрині. Завжди, як і в усій Україні, фарби використовували натуральні: з кори дуба, квіток каштану, цибулиння, додавали сажу, від чого фарба була густа, як кисіль. На писанках були кольори: білий, жовтий, червоний, темний, коричневий, зелений, чорний. Освячені писанки зберігали, їх не їли. Якщо вона випадково розбилась, то її закопували в садку під яблунею, тоді урожай кращий.
На обласних виставках писанок Хмільниччину завжди представляє викладачка Хмільницької школи мистецтв Інна Громова, яка багато років пише писанки та навчає давнім українським традиціям своїх учнів. Вона й розповіла детальніше про особливості писанок.
Інна Михайлівна – дочка відомого художника Михайла Громова. Не випадково її серце завжди прагнуло до прекрасного, до творчості. Педагогічно-мистецьку освіту вона здобула в Одесі, навчаючись на художньо-географічному факультеті Південноукраїнського державного педагогічного університету. З 1995 року працювала вчителем образотворчого мистецтва у школі міста біля моря. З 2004 року передає знання хмільницьким учням, працює у Хмільницькій школі мистецтв. Інна Михайлівна захоплюється народним мистецтвом, найбільше – декоративним розписом та писанкарством.
- Писанки пишуть після Різдва і аж до Трійці. Кожна писанка унікальна, її неможливо повторити, зробити один в один з попередньою. І це велика особливість наших українських писанок, – розпочала розповідь Інна Громова.
- Коли почала захоплюватися писанкарством і хотілося більше дізнатися саме про хмільницькі писанки, мала таке враження, ніби на Хмільниччині воно не було достатньо поширеним, або ж людям не дуже цікаво цим займатися. Зазвичай писанкарством до сьогодні займаються жителі Вінниччини досить поважного віку, які й продовжують традиції своїх предків.
- Писанки слід писати у доброму настрої, з чистими думками. Якщо людина не готова до цього, то писанка в її руках може лопнути. Таке часто траплялося в школі.
- Писанки пишуть на сирому яйці. Я пишу обов’язково на домашніх яйцях, і яйце має бути не порожнім, а заплідненим, особливо – коли це має бути подарунок. У цій справі є й свої забобони: Якщо раптом перше яйце вискочило з рук, або роздушилось, тоді й продовжувати писати не варто – все одно не вийде. Це означає, що не ваш день, краще продовжити завтра… Писанки зберігали вдома, а коли щось мало трапитися недобре – писанка бере все на себе і лопає.
- Те, що писанкар хоче побажати людині, для якої пише писанку, завжди можна побачити, “прочитати” по символах. Наприклад, для дівчаток малюють сонечка, квіти, для господарів та господинь завжди бажають здоров’я, захист від негараздів, хорошого урожаю тощо. Так само ретельно підбирали кольори. Для дітей, юнацтва більше робили в жовтих та червоних кольорах.
- Подільські писанки відрізняються, наприклад, від західних тим, що в нас – темні, кольори родючої землі, а їхні мають зелені тони. На Одещині більше холодних кольорів, більше хвильок. На подільських писанках найчастіше зображують квіти, листя, символ “ружа”, солярні знаки (кружечок, крапочка – це зорі), символи засіяного поля – квадрат з крапочками, символ землі – ромб… Також різницею наших писанок від інших є менш строкаті кольори – зазвичай наші писанки мали 3 або 4 кольори. На Поділлі зображали землю – на чорному тлі, далі жовтий, теплий колір – сонце.
Хмільницька мисткиня пише писанки лише для рідних та друзів, дарує їх усім близьким. Вдома на її стіні висить 150 писанок, а скільки їх написала уже – вже й не злічити. На подарунок ніколи не бере магазинні, а для виставок яйця продуває, щоб залишилася одна шкаралупка, тоді яйце покривається лаком і довго не псується. Подарункові варіанти запікає в духовці, щоб довше зберігалися – каже, що такі писанки можуть лежати роками. Коли писанки дістає з духовки – вони блищать, переливаються кольоровим різнобарв’ям, випромінюють тепло й добро. Взагалі, ділиться Інна Громова, писання писанок – це наче якесь магічне дійство, захоплююча справа, яка приносить спокій та добрі думки.
Інна Михайлівна розповіла про один випадок з життя. Два роки тому дуже довго не було дощу. Коли в неї був урок, учням запропонувала написати на писанках грабельки – символ вологи, води. Того ж дня пішов проливний дощ. Чи то збіг, чи дійсно учні з педагогом так сильно хотіли дощу, що їхнє сакральне бажання здійснилося.
А чи створюєте ви писанки і кому даруєте? Чи знаєте родинні секрети з написання писанок, історії про такі гарні стародавні українські традиції?
Алла Корнієнко.
Фото – з особистого архіву Інни Громової.