Притча про єврейську маму і українські реалії

Притча про єврейську маму і українські реалії
Spread the love

Пам’ятаєте, що минулого тижня героїня мама-блогу Олена Тишкевич порадила усім жінкам, у кого є діти, почитати притчу про єврейську маму. Так от, мене просто закидали повідомленнями розповісти про цю маму. Декому я скидала посилання, потім обговорювали це з дівчатами і виявилось, що кожен її розуміє по-своєму.  А дехто вважає, що притчу не можна застосувати в українських реаліях. Тому, любі дівчатка, та хлопчики! Пропоную сьогодні обговорити чи можливо ж втілити в своє життя цю, здавалося б, просту притчу. З мене: спочатку текст – потім роздуми, з вас – власна думка. Починаємо!

Притча:

Жила-була бідна єврейська сім’я. Дітей було багато, а грошей мало. Бідна мати працювала на знос – готувала, прала і кричала, роздавала потиличники і голосно нарікала на життя.

Нарешті, знесилившись, вирушила за порадою до рабина: як стати хорошою матір’ю?

Вийшла від нього задумлива. З тих пір її як підмінили. Ні, грошей в сім’ї не додалося. І діти слухняніші не стали.

Але тепер мама не сварила їх, а з лиця її не сходила привітна посмішка. Раз на тиждень вона йшла на базар, а повернувшись, на весь вечір, закривалася в кімнаті.

Дітей мучила цікавість. Одного разу вони порушили заборону і заглянули до мами. Вона сиділа за столом і пила чай з солодкою булочкою!

«Мама, що ти робиш? А як же ми? »- обурено закричали діти.

«Зараз, діти! –  відповіла вона.

«Я роблю вам щасливу маму! »

Мораль! Щоб віддавати себе іншим, потрібно перш за все приготуватись для “роздавання”.

Ось вам і нехитра правда! Щоб вся родина – чоловік і діти були щасливі, в першу чергу треба, щоб щаслива була мама! Це, я вам скажу, аксіома, яка не потребує доказів!

 

Так от! Не всі до цієї притчі виявились готові, бо, скажу я вам, українські жінки, як воли, ні, як коні (вибач мені за це порівняння). Спинити їх в роботі – неможливо, а змусити сказати собі «стоп» і не контролювати весь Всесвіт – практично нереально.  Або ж навпаки, є в нас «ніжні бутони», які не готові навіть не те, що дупцю лишній раз підняти з дивану, а щиро переконані, що увесь Всесвіт винен їй.

Попри різноманіття думок і бажання списати три листки А4, на цьому я зупинюсь. Бо той, хто знаходить золоту середину – стає схожим на щасливу єврейську маму. Робіть, дівчатка, інколи «стоп» і просто кайфуйте від цього моменту!

Ваша Наталя Міщук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *