Пам’ятаєте, що минулого тижня героїня мама-блогу Олена Тишкевич порадила усім жінкам, у кого є діти, почитати притчу про єврейську маму. Так от, мене просто закидали повідомленнями розповісти про цю маму. Декому я скидала посилання, потім обговорювали це з дівчатами і виявилось, що кожен її розуміє по-своєму. А дехто вважає, що притчу не можна застосувати в українських реаліях. Тому, любі дівчатка, та хлопчики! Пропоную сьогодні обговорити чи можливо ж втілити в своє життя цю, здавалося б, просту притчу. З мене: спочатку текст – потім роздуми, з вас – власна думка. Починаємо!
Притча:
Жила-була бідна єврейська сім’я. Дітей було багато, а грошей мало. Бідна мати працювала на знос – готувала, прала і кричала, роздавала потиличники і голосно нарікала на життя.
Нарешті, знесилившись, вирушила за порадою до рабина: як стати хорошою матір’ю?
Вийшла від нього задумлива. З тих пір її як підмінили. Ні, грошей в сім’ї не додалося. І діти слухняніші не стали.
Але тепер мама не сварила їх, а з лиця її не сходила привітна посмішка. Раз на тиждень вона йшла на базар, а повернувшись, на весь вечір, закривалася в кімнаті.
Дітей мучила цікавість. Одного разу вони порушили заборону і заглянули до мами. Вона сиділа за столом і пила чай з солодкою булочкою!
«Мама, що ти робиш? А як же ми? »- обурено закричали діти.
«Зараз, діти! – відповіла вона.
«Я роблю вам щасливу маму! »
Мораль! Щоб віддавати себе іншим, потрібно перш за все приготуватись для “роздавання”.
Ось вам і нехитра правда! Щоб вся родина – чоловік і діти були щасливі, в першу чергу треба, щоб щаслива була мама! Це, я вам скажу, аксіома, яка не потребує доказів!
Так от! Не всі до цієї притчі виявились готові, бо, скажу я вам, українські жінки, як воли, ні, як коні (вибач мені за це порівняння). Спинити їх в роботі – неможливо, а змусити сказати собі «стоп» і не контролювати весь Всесвіт – практично нереально. Або ж навпаки, є в нас «ніжні бутони», які не готові навіть не те, що дупцю лишній раз підняти з дивану, а щиро переконані, що увесь Всесвіт винен їй.
Попри різноманіття думок і бажання списати три листки А4, на цьому я зупинюсь. Бо той, хто знаходить золоту середину – стає схожим на щасливу єврейську маму. Робіть, дівчатка, інколи «стоп» і просто кайфуйте від цього моменту!
Ваша Наталя Міщук