У Хмільнику проживають розумні, сильні духом та міцні характером жінки. Наші хмільничанки все тримають на своїх плечах – облаштовують побут, виховують дітей, працюють і самовдосконалюються. Хмільничанки – самодостатні особистості. Багато жінок користуються високим авторитетом в колективах та бездоганною діловою репутацією, вирішують виробничі та соціальні питання і щодня на власному прикладі показують, що можна бути успішною, чарівною, мати сильний характер – і все це водночас.
Хмільничанки багатьма способами гідно представляють Хмільниччину в різноманітних професіях, здобувають повагу та вдячність оточуючих людей. Про одну із таких хмільничанок розповімо сьогодні вам. Про цю жінку знає вся Україна: про неї писали різноманітні Всеукраїнські ЗМІ, вона допомагає людям зі всіх куточків України. Про нашу землячку написали на сайті україномовного підрозділу міжнародної медіакорпорації BBC – BBC NEWS Україна.
Її звичайний день – це приїхати на роботу, прийняти десятки пацієнтів, поспілкуватися з колегами і поїхати додому. Валентина Пугач працює гінекологом у військовому санаторії Хмільника у Вінницькій області.
Вона пересувається на візку і терпіти не може, щоб її жаліли.
Багато років тому жінка пережила падіння з дерева, в результаті – перелом хребта. За роки вона навчилася згадувати про це спокійно.
- Рік була прикута до ліжка, що дві години мене перевертали. Рідні не залишали мене у спокої, старалися, щоб я весь час тренувалась. Потім я змогла сісти.
Бути лікарем була її мрія, майже всі в її родині – медики. Після травми їй часто снилася робота, прийоми, пацієнти, але вона думала, що вже ніколи не працюватиме знову.
- Для гінеколога, здається, ноги не обов’язкові – такі слова мені сказала одна дуже мудра людина, Микола Подрезан. Він теж на візку. Він запитав, а чому я не працюю? Я відповіла – а хто мене таку візьме на роботу? На що він сказав – а ви питали?
Після цієї розмови Валентина Пугач про роботу запитала, і її взяли. Спочатку кілька років працювала у районній лікарні міста Хмільника, і вже понад 20 років вона – гінеколог у центральному військовому санаторії.
- Найбільше лякало те, як мене сприйматимуть пацієнти, чи будуть довіряти лікарю на візку. Я переживала. Спочатку вийшла на півставки, щоб спробувати. Мій керівник у мене повірив більше, ніж я сама.
Часом пацієнти дивуються, каже лікарка. Їх не попереджають, що лікар буде на візку. Одного разу пані Пугач навіть запитали, якщо санаторій спеціалізується на опорно-руховому апараті, то чому не вилікують її саму.
На роботу лікарку привозить і забирає чоловік, по лікарні вона пересувається сама.
Перший поверх санаторію доступний для лікаря на візку. На другий її можуть лише занести.
На вході у санаторій є пандуси. Кабінет лікарки на першому поверсі. “По роботі – мені все доступно, можу робити все”, – каже Валентина, маневруючи між столом, де лежать медкартки пацієнтів, і гінекологічним кріслом.
Єдиною проблемою називає поїздки на навчання з підвищення кваліфікації, як і будь-які поїздки в цілому. В українських містах мало доступних для візочників місць, зазначає жінка.
Пацієнтів вона приймає самостійно. Час від часу заходить медсестра, прибирає, забирає аналізи.
За день пані Валентина встигає прийняти кілька десятків людей, за рік – понад тисячу. Поки йде запис нашого інтерв’ю, під кабінетом зібралися люди. Вони нервують і питають, чому так довго.
Неподалік кабінету гінеколога – приміщення, де відпочивальники приймають радонові ванни, тут ходять на фізіотерапію, п’ють лікувальні чаї, від яких у приміщенні пахне травами.
“Люди приїздять до неї здалеку, дзвонять і питають, чи вона є, і спеціально до неї їдуть”, – хвалила колегу лікар-терапевт Оксана Шмель. Так було до коронавірусу. Зараз на прийом приходять тільки ті, хто відпочиває у санаторії.
“Вона боєць, взірець наполегливості і трудоголік. Постійно займається, відновлюється. Вона – молодець”, – продовжує пані Шмель.
Щоб відновитися, розробляти тіло, яке весь час перебуває в одному положенні, пані Пугач потрібно регулярно їздити на реабілітацію у спеціалізовані до її травми санаторії – колись це були кримські Саки, зараз – Куяльник в Одесі, але через довгі черги Мінсоцполітики виділяє путівки раз на три або чотири роки.
“Вдома я все роблю сама, як звичайні люди”
Валентина Пугач каже, що терпіти не може жалості до себе і своє життя вважає повноцінним.
- Вдома я все роблю сама, як звичайні люди – і прибираю і готую. Маю багато спілкування у соцмережах, пацієнти пишуть, дзвонять. У санаторії одна лікарка любить жартувати, що для пацієнтів, які найбільше скаржаться на життя, вона має “удар нижче пояса” і відправляє їх до мене.
За понад 20 років роботи лікарем сотні її пацієнток народили дітей. Якось приходила пацієнтка, щоб показати свою дитину, і сказати: “Це ми після вас”.
- Мені подобається моя професія. Я маю сили і хочу працювати, хочу цим ділитися , – каже пані Валентина.
На карантині Валентина Пугач щодня вигадувала собі якусь роботу, щоб не сидіти склавши руки. “Доглядала за квітами, прослухала багато цікавих лекцій з гінекології, займалась самоосвітою, на що завжди не вистачає часу, а тут його було вдосталь” – розповіла лікарка.
Після пубілкацій інтерв’ю пацієнтів у неї побільшало.
- Приходять і кажуть, а ми вас бачили, читали про вас. Прям впізнають, – сміється Валентина Пугач.