
Про американця українського походження Григорія Степанця чимало писали на початку 2023-го. Тоді він заповів один мільйон доларів Головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному, по 2 мільйона доларів УКУ та “Могилянці”, а також залишив кошти кожному учаснику гурту “Хорея козацька”.
Степанець не був публічною особою і на момент новин про спадок українці мало що знали про нього. Тож журналісти Української правди більше дізналися про цю людину.
Григорій Степанець народився 8 квітня 1938 року у Вінниці. У Гарика – так його називав найкращий друг Володимир Кронрод – мати була єврейкою, тато – українцем. Чоловік не мав рідних братів та сестер, утім мав чимало двоюрідних.
У роки Другої світової війни, коли Григорію було 3 роки, загинув його батько. У 1941 році Віницю окупували нацисти, тому його з матір’ю евакуювали на Урал. До Вінниці родина повернулась після травня 1945 року.
Пізніше у рідному місті хлопець закінчив школу №4 з відзнакою – нині це ліцей імені Д. І. Менделєєва, – а у віці 18 років переїхав до Москви і вступив у Московський університет імені М. В. Ломоносова.
- Він навчався дивним чином на 2 факультетах. Перша його освіта – це хімік. Коли він закінчив навчання й почав працювати, то вступив на вечірнє відділення математичного факультету, – розповів найкращий друг Григорія Володимир Кронрод.
“Із Григорієм вони познайомилися у Москві на початку 1970-их років, дружба тривала до останніх днів життя Григорія у жовтні 2022-го”.
У Вінниці Степанець отримав ступені магістра з математики та фізики, а також звання кандидата наук із фізичної хімії. І взагалі, за словами доньки Григорія Мілани, перелік його захоплень був чималим: хімія, фізика, біологія, ботаніка, література, лінгвістика, мистецтво, історія.
- Книги були невід’ємною частиною його життя, він чудово знав історію, особливо історію України, – згадує донька Мілана.
Вчений знав і вільно володів п’ятьма мовами: українською, російською, німецькою, італійською та англійською.
Після навчання у Москві Григорій працював старшим системним програмістом й аналітиком. Саме на роботі на початку 1970-х він познайомився з Володимиром Кронродом – дружба між ними виникла ледь не одразу.
Григорій був опонентом радянського режиму, тому працювати й жити в СРСР чоловіку було не легко – через підтримку дисидентів його звільнили з Геофізичного науково-дослідного інституту. Тривалий час чоловік був об’єктом переслідування КДБ. Емігрувати з СРСР теж було складно, адже звичайним громадянам виїзд за кордон був суворо заборонений.
Втім, побачити світ за межами комуністичної країни Григорію все ж таки вдавалося – у 1979 році його разом з іншими програмістами відправили на 3-місячне навчання у Г’юстон, США.
- У середині 70-х років ми почали працювати на машинах фірми IBM, спершу це були радянські аналоги. Коли наша організація купила справжню машину IBM, Гаріка відрядили у відрядження в США на навчання.
Він був професіоналом високого рівня і спеціалізувався, зокрема, на машинах IBM, хоча зауважте, Microsoft до IBM жодного стосунку не має, навпаки, – розповів Володимир Кронрод.
Ситуація в СРСР почала стрімко змінюватися, коли у 1985 році до влади прийшов Михайло Горбачов. Вже у 1988 році Степанець зміг емігрувати до Ізраїлю, а через пів року – в США.
На той момент Григорій був одружений – зі своєю майбутньою дружиною Аллою вони познайомились ще під час навчання, її професія була пов’язана із медіасферою. Разом родина виховувала доньку Мілану. Втім, до Америки чоловік емігрував сам. Внаслідок формальних речей, які були потрібні від емігрантів у 80-х роках, Гарік мав розлучитися зі своєю дружиною. Потім, через кілька років, коли вона приїхала до нього, вони одружилися знову, вже в Америці.
Минуло чимало років, допоки родина Степанців знову возз’єдналася – до Сіетлу Алла з Міланою переїхали вже після розпаду Радянського Союзу.
Григорій близько року витратив на пошуки роботи. Весь цей час вінничанин жив у гуртожитку для емігрантів у Нью-Йорку, а коли вдалося влаштуватися в Microsoft у Редмонді штату Вашингтон, він переїхав у Сіетл.
Григорій працював розробником програмного забезпечення, був вдумливим і розсудливим чоловіком, не любив багато розповідати про себе. Саме тому, каже Володимиир, про патент кращого друга він дізнався вже після його смерті.
Йдеться про патент на декодування кодів даних змінної довжини, який Григорій Степанець винайшов зі своїм колегою Рафаелем Лисицею. Розробку програмісти передали компанії Microsoft.
Робота в одній з найбільших компаній світу в галузі інформаційних технологій дала Степанцю можливість надовго оселитися в США – з часом чоловік придбав будинок та земельну ділянку неподалік Сіетлу.
З Microsoft чоловік звільнився у 81 рік. Це була компанія, в якій він пропрацював все своє американське життя. Аби не здоров’я, каже Володимир, працював би й надалі. У вінничанина діагностували онко.
Свої останні 3 роки життя після звільнення Степанець присвятив садівництву: вивчав дерева та кущі, займався створенням власного саду. І в нього це добре виходило, ділиться спогадами Володимир. Вінничанин мав кілька друзів-емігрантів в Америці та декілька товаришів у Москві. Часом всією компанією вони збиралися у будинку в Сіетлі.
Григорій Степанець помер рівно через 8 місяців після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. У Володимира з другом часто заходили теми про війну і про Росію загалом, в якій вони колись познайомилися і разом працювали.
- Він Путіна називав Путлером, напевно як і багато хто зараз, – згадує Володимир.
За понад 30 років, які Степанець прожив в США, його ставлення до Батьківщини не змінилося. Він так само зворушливо говорив про рідну Вінницю, згадував й шанував Україну й робив усе можливе, щоб вона швидше перемогла у протистоянні з Росією.
- Мій батько (як і ми з мамою) щиро вірив, що українці переможуть у війні, майже цілодобово слухав новини з фронту і щиро сподівався дожити до того дня, коли всі російські окупанти підуть з української землі, – розповіла про свого батька дочка Мілана.
Проте весь цей час лікарі відстежували, що хвороба Григорія прогресує.
Серце Степанця зупинилося 24 жовтня 2022 року, наступного дня після смерті його дружини. За словами Володимира, на той момент подружжя разом перебувало в лікарні. У випадку з Аллою лікарі виявилися безсилими – коли вона померла, Григорій, який пересувався на візку, та донька Мілана попрощалися з жінкою в палаті лікарні.
Наступного дня в тій самій лікарні, але вже в іншій палаті помер Григорій. Подружжя поховали у спільній могилі майже через 2 тижні після смерті.
Про вибір спадкоємців
Григорій Степанець заповів 1 мільйон доларів ізраїльській армії ЦАХАЛ, ймовірно, в пам’ять про свою батьківщину з боку матері. Інші всі спадкоємці – українські, й варто зазначити, що для них усіх спадок виявився абсолютною несподіванкою.
З вибором спадкоємців в Україні допоміг журналіст Віталій Портников. Восени 2022-го він отримав лист від друзів Григорія, які шукали контакти спадкоємців.
- За дорученням мого друга, який перебуває у важкому стані, при смерті, звертаюся до вас із проханням. Григорій Степанець хоче включити у свій заповіт передачу деяких сум: 1. Вам. 2. Фонду розвитку української мови. 3. Збройним силам України. 4. Особисто генералу Залужному, – йшлося в листі.
У відповіді журналіст розповів про спеціальний рахунок Міноборони України та благодійни фонд Валерія Залужного, а щодо пункту 2 написав, що не знає жодного Фонду розвитку української мови, тому радить підтримати українські виші, такі як Могилянка та УКУ.
Наприкінці січня стало відомо, що вінничанин заповів 1 мільйон доларів Головнокомандувачу Збройних сил України, генералу Валерію Залужному. Всю отриману суму генерал пожертвував на ЗСУ.
Мілана розповідає, що ідея про спадок Залужному в батька виникла ледь не одразу, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. За словами жінки, у їхній розмові Григорій наголосив, що “Залужний знає, що з ними робити”.
- Батько дуже поважав генерала Залужного, захоплювався ним, вважав його великим патріотом України та архітектором всієї військової кампанії.
Мій батько мріяв про вільну, незалежну, економічно сильну, демократичну і процвітаючу Україну.
По 2 мільйони доларів чоловік заповів Києво-Могилянській академії та Українському католицькому університету.
- Батько розповідав мені про систематичне придушення української мови Російською імперією та Радянським Союзом. Він казав, що в 1950-х роках у Вінниці була лише одна українська школа.
Він вважав, що освіта є надзвичайно важливою для майбутнього економічного зростання України, тому хотів підтримувати розвиток культури та мови, які, на його думку, є основою національної ідентичності, – каже Мілана.