Про село, в якому народився видатний піаніст і де виступав Ференц Ліст

Про село, в якому народився видатний піаніст і де виступав Ференц Ліст
Spread the love

Триває наша постійна рубрика, присвячена невідомим яскравим сторінкам історії Хмільника та Хмільницького району. Сьогодні до Вашої уваги – історія села Курилівка Хмільницького району. Про історію села написала в своїй книзі  “Сповідь перед земляками” жителька Курилівки Світлана Бондар. Книга присвячена до 400-річчя села. 

Мальовниче село Курилівка розташоване на правму березі річки Південний Буг, за 10 км від Хмільника. Тут знайдено кількаразове поселення часів неоліту, городище епохи бронзи XI – IX ст. до н.е, два кургани, скіфського часу V – III ст. до н. е., поселення трипільської культури ІІІ тис. до н. е., поселення черняхівської культури ІІІ-ІV ст. н.е.

В науковій літературі звернено увагу, що поселення трипільської культури знаходиться на південній околиці села, займає пагорб біля русла Південний Буг, між урочищами Максимівка і Фільварок. Простежена площа памятки становить 50 га. На поверхні знайдено залишки глиняних площадок на площі 8х4,5 та 6,4 м, що розташовані концентричними колами. Виявлена кераміка з монохроиним розписом зелено-коричневою або чорною фарбою. Відкрито осідок під час розкопок 1988 року. Це економічна памятка, дослідження якої дали змогу виділити курилівський тип етапів.

Початкова назва села була Хмільницькі хутори. В XVII ст Курилівка входила до Хміьницького староства. Згодом поселення мало назву, похідну від прізвища управителя – Івашківці, і називалося так до тих пір, поки новий власник села Каспер-Івановський не збудував на території села винокурний завод, що проіснував до 1851 року. Старожили розповідали,що в селі був великий винокурний завод, а також майже в кожній хаті диміла винокурня. Через це й отримало село свою назву – Курилівка.

Про Курилівку згадував і Ігнаци Ян Падеревський, що село славилося своїми садами (Було з чого робити вино).

На пагорбі над сільським ставком було збудовано величезний палац пана Івановського. Палац був побудований в готичному стилі, був обсаджений живоплотом зі стриженого граба. Було багато підземних ходів, один з яких вів до вежі “Кемпа” що височіла в парку панського маєтку. Старожили розповіли, що на вежі стояв спостерігач, побачивши небезпеку, запалював смолоскип і цим попереджав населення. В часи козаччини такі вежі стояли по всій Україні.

Разом з палацом будувалися й інші будівлі : амбар для зберігання зерна та інших продуктів, стайня, хлів і пташник, будинки, де жили придворні. Тут же був будинок управителя, Яна Падеревського. На території маєтку був великий фруктовий сад, а поруч із палацом теплиця, де росли лимони, апельсини, виноград, пальми, лаврове дерево, кримські груші, була велика оранжерея з гарними запашними квітами. Про цей палац збереглися спогади Ігнаци Яна Падеревського,.

В 1900 році Курилівка перейшла у власність графа Адама Орловського – дуже освіченої людини, він мав неабиякі літературні здібності і велику бібліотеку, був членом Державної Думи, знав 11 мов. Дуже часто в Курилівку на гостину до Орловського приїжджали визначні музиканти, композитори, художники. Відомо, що в палаці свої концерти давав Ференц Ліст.

Поряд із винокурним заводом стояв стояв льох, якого збудували спеціально для зберігання вина “Старки” , і який зберігся до наших часів. Відомо, що під час Другої світової війни в ньому ховались жителі села від бомбардувань, потім його використовував колгосп “Україна” для зберігання овочів, яблук, квасини. Граф Адам Орловський вважав себе неодружним, але прийнявши ключницею 16 річну молоду українку з Томашполя Харитину, мав з нею цивільним шлюбом 5 дітей. Перед початком революції Орловський залишив Курилівку, це був 1914 рік. Своє помістя він залишив на управителя Радзехівського, який був хорошим господарем, всі зібрані прибутки він пересилав графу в Францію.

Багато у книзі присвячено сторінкам історії про Голодомор. Голодомор 1932-1933 років є штучно створеним геноцидом,  точних підрахунків жертв ніхто не робив і про це заборонялося говорити. Тому ці підрахунки приблизні як по Україні, так і в Курилівці. Люди в селі вимирали. Але найстрашніше, що в селі було місце людоїдству. Страшні історії цього злочину наведені і в книзі, ось одна з них: По селу ходила дівчинка-жебрачка. Ніхто не знав, хто вона і звідки. Якось вона зайшла до хати однієї курилівської жінки Фросини, і поросила їсти. Та її попросила допомогти переставити в коморі мішечка, як тільки дівчинка туди зайшла, жінка її зарізала. Це були непоодинокі випадки в селі, їли навіть своїх дітей, і старших, і новонароджених. Від голоду в Курилівці померло дуже багато людей, але всіх важко порахувати. Називають різну кількість померлих – 250, більше 300 і навіть 500 чоловік. Але і на цьому знущання тодішньої влади не закінчувались. Ще однією трагічною сторінкою були 1937-1938 роки – по всіх усюдах шукали “ворогів народу”, “зрадників” країни Рад, кидали освічених талановитих людей в тюрми, піддавали їх тортурам. Знищено цвіт і націю нашого народу. Слід памятати про репресії комуністичного режиму ХХ століття одну із трагічних сторінок нашої історії. За наказом німецької окупаційної адміністрації з 24 травня по 3 жовтня 1943 рік у Вінниці проводились розкопки могил жорстоких репресій 1937-1939 рр. Там було знайдено 95 могил з трупами розстріляних. Розкопки проводились в Грушевому саду на Підлісній вулиці, на Православному цвинтарі і в парку культури і відпочинку ім. М.Горького. В обласній газеті “Вінницькі вісті” було опубліковано звернення німецької окупаційної адміністрації до жителів області про розкриття злочину НКВД. Запрошують усіх на опізнання. Опізнано було 675 чоловік, неопізнаних більше. Не всі мали можливість добратися до Вінниці, населення боялося – війна. Серед розстріляних були опізнані жителі Курилівки:  Байсан Ілля Іванович, колгоспник, Бондар Федір Арсенієвич, директор курилівської школи, Березович Микола Степанович, галичанин, Краєвський Саверко Іванович – коваль, Марійчак Леонтій Мефодієвич – бухгалтер кредитового товариства, Неміш Андрій, Чернійчук Сава Устимович – колгоспник, Жидкевич Болеслав – голова сільської ради, Перво Йосип Іванович – австрієць, попав в полон під час 1 світової війни.

А потім німецькі окупаційні війська почали терор проти курилівського населення. Багато людей вивезли в Німеччину. Ще такий епізод. 1941 року юнаків та дівчат звозили в Хмільник з навколишніх сіл, приблизно 3 тисячі чоловік. Їх готували до відправки в Німеччину. Їх вели під німецькою охороною по Калинівському шосе. Охоронців буор всього 7. І ось сталось непередбачене для фашистів. Партизани Барабан Михайло Арифейович і Бондар Олексій Андрійович переодягнувшись у німецьку форму приєднались до німецьких охоронців (як поліцаї) ніби то допомагали супроводжувати величезну колону радянських людей. Вони спрямували колону на партизанську засідку, всіх фашистів перебили, а людей звільнили. Дехто з них повернувся в село, а частина пішла в партизани.

На фронтах з 1941 по 1945 роки загинуло 110 курилівчан. В селі є памятник жертвам голодомору 1932-1933 років і братська могила, біля яких кожного року селяни вшановують память односельчан.

Пекельна війна в Афганістані, яка тривала 10 років, не оминула й жителів Курилівки. Інтернаціональний обовязок в Афганістані виконували Кузь Василь Степанович (був важко поранений в ногу), Костенко Володимир Борисович , Шевчук Ігор Васильович, Пасєка Олексій Іванович (поранений в руку) і Пасєка Людмила Іванівна (вільнонаймана медсестра, повар).

Село жило своїм життям. Всі роки селяни дбали про село, домагались гарних показників у економічному та культурному розвитку села. Після здобуття незалежності України в Курилівці почалась нова історична сторінка. В серпні 1991 року в селі було заасфальтовано центральну дорогу, 27 листопада 2003 року в Курилівці був проведений газ. Спільними зусиллями районної влади, яка виділила з бюджету 20 тисяч гривень, громади села, підрядних і субпідрядних організацій вдалось прокласти газ за 6 місяців 1-3 км магістралі у півсотні будинків. В 2004 році було побудовано і введено в дію новий міст через річку Південний Буг.

Славна Курилівка не лише своєю багатою історією, не лише гарною природою, а й працьовитими людьми, які тут жили, живуть і продовжують добрі справи і традиції старших поколінь. Згадують їхні імена і нині: Марценко Сергій Йосипович, 1911р.н., Бевзалюк Антон Пахомович, Глодний Сергій Іванович, Чергійчук Іван Іванович, а також інші люди, хто важко трудився і примножував добробут села Курилівки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *