«Не бери на ручки, коли плаче» та інші погані поради для матусь

«Не бери на ручки, коли плаче»  та інші погані поради для матусь

«Не бери на ручки, коли плаче»  та інші погані поради для матусь

Коли я була маленька, мама мені подарувала книжку «Шкідливі поради» Григорія Остера. Саме цю книгу я згадувала, коли стала мамою, бо такі поради почали лунали з усіх боків. Мої подружки кажуть, що  їхнє оточення також активно радило те, що давно застаріло та абсолютно не підходило ні під їхній графік, ні, власне, під саму дитину.

Не готова зараз заглиблюватись у психологічні причини того, що змушує людей активно насаджувати іншим свою думку та історії типу «а от ми робили…» – нехай цим займаються фахівці. Я ж обрала найпоширеніші “корисні” поради для матусь немовлят.

Мій рейтинг такий:

  • не бери його на ручки, хай плаче: він так маніпулює (насправді дитина до року не вміє маніпулювати – за допомогою плачу вона «говорить», що їй щось потрібно: їсти, поміняти підгузок, поспілкуватись із мамою та інші потреби немовляти);
  • одразу встанови режим і чітко дотримуйся його (так і зробила, але не одразу, а після того, як дитина сама визначилась із періодами сну, годування та спілкування, а це десь ближче до шести місяців);
  • одягни тепліше, він замерзне (дві шапочки, двоє пар шкарпеточок на прогулянку і моя дитина не змерзла, проте перегрілась, а я злякалась, бо це, повірте, гірше, ніж фізіологічно нормальні, прохолодні ніжки);
  • вижени кота із хати: або він, або дитина (шкода і тварину, і дитину, бо наявність кота чи собаки у домі «дарують» значно міцніший імунітет і позитивні емоції від спілкування);
  • не одягай підгузки, бо це шкідливо: ми і так виростили (а ось і мій аргумент – покоління хлопчиків, які зростали у підгузках, уже має своїх дітей, з якими вони довго і щасливо гуляють на свіжому повітрі, а не мчаться додому, бо малюк тричі за прогулянку намочив штанці. Просто не тримайте у них дитину цілодобово).

Скажу власну думку, вона ніяк не претендує на звання фахової – серед різноманіття «а ми робили так…», я чемно дякувала і вибирала  лише те, що підходить конкретно моїй родині і лиш  від тих, у кого це втілено не в теорії, а на практиці. А то досі пам’ятаю, як мені активно радили садити дитину насильно, бо «пора вже». Ну, ви мене зрозуміли, матусі: будьте ввічливими до таких порадників, а робіть по-своєму, від цього ваше з малюком психічне здоров’я буде значно міцнішим.

 

Ваша Наталя Міщук

Поділитись у соц мережі


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *