Недавно на дитячому майданчику мама дівчинки (приблизно шестирічки) з гордістю і навіть з деяким пафосом розповідала подругам, на які гуртки вона відвозить свою дитину у Вінницю.
- Модельна школа, англійська, басейн, – загинала пальці мама і бідкалась, що роботу кинути таки довелось, бо треба усе встигати, тому усі фінансові питання вирішує тато, який їздить «на заробітки».
Подруга запитала у малечі, що ж з усіх занять найбільше захоплює дитину. Відповідь приголомшила:
- Нічого, я хочу малювати, стати художником і бути щасливою!
- А зараз ти не щаслива?
- Ні. Бо мені забороняється все те, що мене такою робить!
- Чим корисне те її мазюкання? – приголомшила мама
Я довго думала про недитячу відповідь дитини і спостерігала за стосунками цієї парочки: погладити котика – не можна, взяти каштанів додому – не можна, голосно сміятись – заборонено, поділитись печивом з іншими дітками – не потрібно.
На все, що просила Арінка (назвемо дівчинку так) відповіді мами були категоричними і беззаперечними: «кіт – брудний», «каштани – це сміття в домі», «дівчатка не сміються так голосно», «роздаси все печиво – що сама будеш їсти?»
Абсолютно не проти занять для розвитку дітей – тільки за них, але відвідувати діти мають те, що їм до снаги, що приносить радість. Кожен з цієї історії зробить свої висновки, а я поки готую на наступний тиждень список справ, які варто зробити зі своїми дітьми.
Хочу, щоб моя дитина була не лише розумакою, але й щасливою і доброю. Це – найголовніше!
Ваша Наталя Міщук