Він уродженець нашого міста, а нині живе в місті Хмельницькому. Микола Лучинський – римо-католицький священик та військовий капелан християнської служби порятунку, і разом зі своїм вірним псом Енеєм їздить на фронт підтримувати українських солдат. До того ж отець Микола створив у своєму храмі музей російсько-української війни.
Отець Микола Лучинський народився у звичайній хмільницькій родині. Закінчив міську школу №4, після чого здобув професію різальника-столяра по дереву і бересті в 20 училищі (тепер уже ліцей сфери послуг). В дитинстві та ранній юності часто відвідував католицький храм, де в його стінах вивчав Біблію, мав багато друзів, дослухався до мудрих порад і настанов дорослих та священнослужителів. А згодом відчув – повинен присвятити життя служінню Богу. В 2006 році вступив у Вищу духовну семінарію Святого Духа римо-католицької церкви, що у місті Городку Хмельницької області. Після 9 років навчання в семінарії у польському Жешуві пройшов однорічну дияконську практику, а після висвячення став священиком-помічником в костелі парафії Христа Царя Всесвіту, що у Хмельницькому. Далі – трирічне служіння вікарієм у цій же парафії, згодом – виконуючим обов’язки настоятеля храму, а тепер отець Микола уже майже два роки настоятель.
Перша поїздка на фронт відбулася в 2016 році, коли разом із волонтерами поїхав завезти їжу бійцям, а разом і відвідати свого 21-річного племінника. Саме відтоді й став військовим капеланом, бо ж зрозумів, наскільки необхідна українським військовослужбовцям духовна підтримка.
Отець Микола з племінником
Часто на фронт він брав із собою свого вірного пса Енея, породи самоїд. Дружній, не лякливий і не агресивний, дуже соціальний пес сприяв кращому контакту з воїнами, був певним розвантажувальним суб’єктом для бійців. Священик брав собаку для того, щоб викликати в бійців приємні емоції.
- Ще на початку війни українські воїни потребували і їжі, і одягу, і взагалі різних необхідних речей. Зараз їх всім забезпечує держава, однак війна залишає сильні душевні рани, і це є великою проблемою. На фронті нині дуже потрібна присутність капелана: духовна підтримка, розмови зі священиком, благословення. Воїнам дуже важко пристосуватися до звичного життя після того, як повертаються з війни, – розповів Микола Лучинський.
Не лише солдати потребують духовних розмов і благословення священика, а й мирне населення, тому свою духовно-психологічну працю поширює й на мирних жителів Сходу, проводить реабілітаційну роботу з дітьми. На Хмельниччині, на мирній території, допомагає ветеранам та їхнім сім’ям, родинам загиблих Героїв. Каже, що Бог лікує найглибші душевні рани. І підтвердженням цьому є успішні приклади, коли своєю підтримкою повертав до життя тих, хто не міг справитися зі своїм болем сам. Отець Микола також відвідує госпіталь у Старокостянтинові, де лікуються після поранення, повернення з полону. Крім того, в Хмельницькому організував ходу пам’яті, в якій щорічно в перший тиждень листопада беруть участь священнослужителі, волонтери, ветерани та їхні рідні.
В госпіталі, місто Старокостянтинів. Фото зроблене 26 травня 2021 року.
Хода пам’яті в Хмельницькому. Поруч із Миколою Лучинським ще один хмільничанин – римо-католицький священик Леонід Чулаєвський
Були й дуже небезпечні моменти на фронті. Микола Лучинський каже, що не вірить тим, хто не боїться війни. Пригадує, як одного разу в Новопригорівці на Великдень відправляв для мирних жителів святкову месу. Під час служби Божої почалися обстріли, неподалік будівлі розірвався снаряд. За словами капелана, це був найбільш страшний момент, адже тікати взагалі не було куди, а наступна бомба могла впасти туди, де стоїш. Те, що того дня всі вціліли, отець Микола вважає Господньою милістю.
Щастя, Авдіївка, Широкине, Піски, Шуми, Мар’янка, Новопригорівка… І це ще не всі населені пункти, де побував наш земляк. Куди б не приїжджав, його завжди чекали. А звідти як підтвердження того, що війна триває, військовий капелан привіз багато речей. Щось віддавали воїни, щось – знаходив по дорозі, ще дещо віддавали волонтери.
– Остання поїздка на Схід була наприкінці 2020 року. Це було останньою краплею. Мені хотілось зробити щось більше. Ситуація тоді була дуже неприємна – не дозволяли стріляти нашим, але з того боку були обстріли; якась така деморалізація, за війну ніхто не говорить, а там, де не стріляють – війна взагалі відійшла на задній план. Я вирішив зробити щось, аби люди усвідомлювали, чим є війна, – каже Микола Лучинський.
У підвальному приміщенні костелу парафії Христа Царя Всесвіту Микола Лучинський відкрив музей російсько-української війни. Це один з найбільших музеїв війни в Україні. Музей складається із двох кімнат. В одній зібрали все, що принесла війна – розірвані снаряди, предмети армійського побуту, військові строї та прапори. Друга відтворює бліндаж, де максимально передали умови, в яких армійці живуть на фронті. У музеї планують проводити уроки мужності типу “Джура”.
- Найбільший прояв любові – віддати своє життя. Усі речі були на війні. Є такі, на яких досі видно кров – жилетка з підписами різних бійців, які захищали Донецький аеропорт. Є буржуйка, якою грілися морські піхотинці у селі Широкине, зразки сухпайків 2014 та 2019 років, осколки, гільзи, боєприпаси та фото бійців, яких вже немає. У залі є плакати з картою від Міністерства оборони України зони бойових дій 2014-го та 2020-го років. На них видно, як Росія за 6 років війни окупувала більше і більше території України, – розповів військовий капелан.
Микола Лучинський хоче, аби музей відвідували якомога більше дітей та молоді, щоб виховувати у них патріотизм, щоб вони бачили, що таке війна і не забували про те, ким вони є. Наш земляк вважає, що наразі дуже мало уваги приділяється патріотичному вихованню молодого покоління. Натомість українським військовослужбовцям необхідна всебічна підтримка. Дуже важливо, щоб їх не забували на мирній території, робили для них все, аби підіймати бойовий дух та впевненість у завтрашньому дні.
Алла Корнієнко.
Фото – з особистого архіву Миколи Лучинського.