З початку року до поліції Вінниччини надійшло п’ять звернень про зникнення дітей. Усіх 5 вдалося повернути додому, їх розшукали впродовж доби. Це і знизило ризик вчинення відносно них протиправних дій.
Про це розповіла керівнииця відділу ювенальної превенції ГУНП у Вінницькій області Інна Михайловська.
За її словами, діти тікають з різних причин: підлітковий вік, війна, страхи, агресія та один з основних мотивів — непорозуміння в сім’ї. Переважно своє місце проживання залишають діти, які виховуються у проблемних сім’ях, віком від 12 до 16 років.
Серед головних причин втеч дітей є байдужість батьків, відсутність довіри і спілкування, вчинення домашнього насильства відносно неповнолітніх.
- Діти, особливо в підлітковому віці, здатні на будь-які необдумані вчинки. Не знаходячи розуміння і підтримки, в першу чергу, у своїх батьків, вони наражають себе на небезпеку. Часто протиріччя між батьками і дітьми виникають і через надмірну опіку – дітей примушують до навчання, позбавляючи їх часу на відпочинок та дозвілля, – розповіла майор поліції.
Є категорія підлітків, які систематично залишають домівки в пошуках дорослого і самостійного життя і не бачать необхідності попереджати своїх близьких. Таких дітей працівники ювенальної превенції знаходять в компаніях однолітків і навіть дорослих людей, нових друзів, з якими вони знайомляться через Інтернет.
У разі зникнення дитини громадянам необхідно відразу звертатись до підрозділів поліції або телефонувати на спецлінію поліції «102».
Довідково
Поради психологів
Дорослий має більше можливостей і влади для того, щоб змінювати щось, що йому не підходить. Дитина в цьому явно обмежена, залежна від рішень дорослих. Діти намагаються справлятися з якимись складнощами в рамках своїх можливостей.
Дитина завжди робить спроби одержати те, чого їй бракує, відреагувати на щось, що викликає сильні почуття. Якщо можливість проявляти свої емоції в повному обсязі відсутня – одним із рішень може стати втеча від самої ситуації. Буквально – втеча з дому.
Якщо батьки досить уважні до своєї дитини, то зможуть помітити зміни в поведінці та настрої своєї дитини. Зможуть постаратися поговорити, ну або хоч би показати, що готові підтримати, коли дитина буде готова.
- Будь-які зміни в поведінці дитини можуть бути маркерами виниклих у неї складнощів (замкнутість, агресивність, ігнорування батьків і їхніх прохань, небажання перебувати тривалий час удома). Батьки можуть як спровокувати втечу дитини з дому, так і просто не помітити, якими саме діями або коментарями створили їй дискомфорт.
Коли і навіщо дитина йде з дому?
Найпоширенішим періодом, коли дитина зважується на втечу з дому, є вік 10-15 років. Це складний психологічний період для дитини з багатьох причин, а втечі з дому можуть бути способом:
- звернути увагу на себе (якщо її бракує);
- уникнути відповідальності або складних зіткнень із батьківською позицією (коли дитина намагається відчути себе окремою та дорослою);
- впоратися з нестерпними почуттями (злості, агресії, образи, болю, приниження тощо);
- саботувати контроль або встановлений у домі режим і порядок;
- помститися за щось (нехай батьки переживають, шукають);
- продемонструвати свою самодостатність (якщо вона не визнається в жодних соціально прийнятних формах батьками).
Поради батькам
Батькам треба звертати увагу, як дитина сприймає їхні покарання і контроль. Іноді в дітей можуть «проскакувати» в словах погрози. Якщо це відбувається, батькам треба задуматися, чому в дитини виникає бажання не тільки про це говорити, а, можливо, і насправді піти з дому.
Найкращий варіант – більше говорити з дитиною, знати її переживання і не занадто тиснути. Тиск може призвести, особливо в підлітковому віці, до протесту. Тоді авторитетність батьків втрачається, а відстань між батьками і підлітком буде ще більше збільшуватися.
Ілюстративне фото – з відкритих інтернет-джерел.