На території Хмільника працювали олійня, тютюнова фабрика, було дев’ять окремих заводів…

На початку липня, а саме першого числа, в Україні відзначають День архітектури. Його засновано у відповідності до Указу Президента в 1995 році. Святкування включають заходи, присвячені історії національної архітектури, її розвитку та гармонізації.

Тільки за офіційними даними, в Україні налічується близько 14 тисяч пам’яток архітектури, 46 великих історичних культурних заповідників і більше 1000 об’єктів паркового мистецтва.

Про архітектуру  Хмільника розповів головний архітектор міста Михайло Загниборода.

Місто Хмільник належить до числа древніх поселень України. Перша письмова згадка про наше місто датується 1362 роком. Окрема частина історичних подій доби Козаччини, що відбувалися у цій місцевості, значаться в унікальному «Хмільницькому літописі». Хмільник пройшов тривалий період розвитку і становлення.

На підставі теорії містобудування містобудівні документи відігравали важливу роль при формуванні планувальної структури населеного пункту. Ворожі навали, міжусобиці та перехід окремих територій під владу як одних, так і інших сусідніх європейських держав впродовж багатьох років неодноразово вщент руйнували міста і села на теренах Поділля. Вони раз-по-раз відбудовувалися, але нового будівництва на Подолії до кінця майже 17 століття не велося.

Починаючи з 1444 року, уже польські феодали захоплювали кращі подільські чорноземи. Життя кріпосного селянства ставало важким. Цих явищ і зазнавав Хмільник. Розташовуючись на торгівельному шляху, Хмільник як живий організм мав змогу розвивати в собі й промисловість, і торгівлю – силу могутнього фактору зростання. Цей зручний налагоджений транспортний зв’язок існував з часів Київської Русі. Зважаючи на призначення як форпосту для охорони державного кордону Русі, на правому березі річки Бог зявилися фортеця, обнесена дерев’яним частоколом та княжий посад. Цим користувалися пізніше Литва і Польща. Звісно, головним ансамблем були кріпосні укріплення. На околицях поселення хати складали основну масу будівель, створюючи собою характерні його риси. Місцеве населення страждало протягом сотень років від спустошливих монголо-татарських, потім турецьких набігів, оскільки встановився між Дніпром і Богом так званий Чорний Шлях.

В 1448 році Хмільник від польського короля Казимира отримав грамоту на самоврядування з Магдебурзького  права, якою надавались великі привілеї, зокрема, встановлювались торги в неділю і щорічні ярмарки. Самоврядування значно покращувало умови розвитку торгівлі, ремесла і освіти середніх верств населення. Це сприяло наповненню міської казни, кошти з якої могли витрачатися на будівництво мостів та укріплення берегів, на мощення площ і доріг тощо.

Права міста – запорука добробуту громадян. Запровадження цього права суттєво не могло не впливати на регуляцію розпланування міста. Основним композиційним центром забудови середньовічного міста була площа-ринок. В центрі площі знаходилася громадська споруда – ратуша (не збереглася). Площу формували й інші споруди – костел, одноповерхові торговельні ряди (крамниці), дерев’яні рундуки, житлові будинки найзаможніших городян. Торгові двори мали місцеві польські й московські купці.

В першій половині 16 століття  при старості Хмільника Яну Тарновському верхні «укріплення фортеці на пагорбі» було обнесено кам’яною стіною з охоронними вежами. В’їзд із головної дороги захищала надбрамна вежа (не збереглася). І було укріплено нижнє поселення шляхом прориття рову між річкою Бог та її притокою, завдяки чому воно отримало острівне, більш неприступне положення. Створення нових укріплень зумовлювалося приростом населення, розвитком ремесла і торгівлі. На території міста уже було сформовано цілий архітектурний комплекс (фортеця зі сторожовими вежами, ратуша, культова споруда). До цього ж часу, мабуть, відносяться підземні ходи й коридори, які досить густо мережать собою глибини історичного ядра міста.

Поширення на території Поділля католицької віри відбувалося одночасно з будівництвом костелів та кляшторів. В 1603 році поблизу фортеці за участю професійних іноземних архітекторів, скульпторів та художників за кошти польських магнатів було зведено трьохнавну одноапсидну базиліку – костел Усікновення глави Іоана Предтечі. Трохи більше ніж за століття в 1728 році, після реконструкції його фасади та інтер’єри набули барокового стилю. Приміщення костелу за часів колишнього СРСР від 1931 до 1952 років використовувалася за різним виробничим призначенням, внаслідок чого первісні розписи інтер’єру та скульптура не збереглися. В 1952 році силами римо-католицької громади було проведено капітальний ремонт костелу. Кінець 17 та початок 18 століття є характерним для розбудови мурованих храмів в Україні – це період розквіту стилю бароко в архітектурі та мистецтві.

Хмільник в добу існування Козацької держави був містечком, в якому активно співіснували чотири громади – українська, польська, російська і єврейська. З часом змінився етнічний склад міського населення: більше 30% його становили євреї. Такий колоритний вигляд міста тривав до аж до Другої світової війни. Храмові споруди – руська церква, костел, синагога – крім релігійного виховання, виконували значну просвітницьку роботу через створення при них шкіл. Але цей час не залишив у місті значних містобудівних змін та будівель.

Наприкінці 17 століття Поділля входило до складу царської Росії. В 1804 році Хмільник отримав статус заштатного міста Літинського повіту. На початку 19 століття для багатьох повітових міст на основі губернських креслень були розроблені плани. В 1809 році було затверджено перший план Хмільника – як і наступні, – важливе джерело пізнання історичного минулого міста. Цим документом передбачалось впорядкування існуючої забудови. Торгова площа-ринок, що продовжувала функціонувати поблизу фортеці, та інша площа, яку було сформовано уже на Лівобережжі, знаходилися на трактовій дорозі «із Києва на Кам’янець». Ці два важливих містобудівних вузли продовжували формуватись одноповерховою  дерев’яною і кам’яною забудовою. Намічено територію для розвитку місцевої промисловості, а скасування кріпацтва у 1861 році, соціальна перебудова суспільства й капіталістичний характер економіки сприяли проведенню кількісних та якісних перетворень у місті. Будуються шевські та кравецькі майстерні, крамниці, невеликі заводи і фабрики. У 1878 році місцевим підприємцем Герою започатковано будівництво ткацької мануфактури (фабрика працювала до кінця 20 століття).

У 1884 році було розроблено перший генеральний план Хмільника (автор невідомий) із застосуванням розпланувального прийому з прив’язкою до існуючих трас головних вулиць, тобто було збережено найбільш суттєві риси проектного плану 1809 року. На основі нового плану відбувся на лівому березі ріки значний розвиток забудови так званого «нового міста», де переважала житлова забудова народного типу – дерев’яна одноповерхова. Основні промислові галузі – борошномельна і винокурна ще мали сільський характер. Велику питому вагу складало дрібне ремісниче й кустарне виробництво, де існував цеховий устрій. Ремісничі майстерні перетворювалися у заводи і фабрики з новим технічним устаткуванням. Працювали олійня, тютюнова фабрика, дев’ять окремих заводів: із них два по виробництву пива, чотири цегляних, винокурний, черепичний та лісопильний. В кінці 19 століття шляхом влаштування земляної дамби та греблі на річці Хвосі було піднято рівень води з утворенням ставу, що дало підприємцю Залевському можливість запустити водяний млин. Ця споруда існує понині, але в радянський час мукомельний камінь уже рухала інша тяглова сила.

Визначальна роль в формуванні містобудівної структури відводилася сакральним спорудам. Вони займали найвищі точки міста, порівнюючи від берега ріки. В 1801 році на острівній частині було збудовано на невелику кількість мирян новий кам’яний храм Святої Покрови, в основі якого план хрестово-купольного типу із спареною дзвіницею. Решта кам’яних церков – це продукт другої половини 19 століття – початку 20 століття, з його казенним консисторським трафаретом. Церкви виконані в стилі російського класицизму під впливом епохи «імперії». Всі чотири церкви в плані майже одного типу – однонавні одноапсидні, а висота головної бані композиційно підпорядковувалась бані над дзвіницею.

Лише одна Різдво-Богородицька церква втратила дзвіницю в радянську добу, але придбала добудову із західного фасаду на чотирьох стовпах. Церкву Святої Казанської Божої Матері в кінці 70-х років радянської доби прагнули шляхом проведення до неї добудов використовувати для громадських потреб, внаслідок чого корисна площа будівлі збільшилася, але культова будівля втратила назавжди свій первісний вигляд. Приміщення іншої церкви – Святої Покрови тривалий час використовували під комору. Не збереглися в інтер’єрі цих церков первісні розписи, іконостаси. Окремі оновлені розписи мають цінність лише в церкві Святої Трійці.

Церква – орієнтир на місцевості, як композиційний акцент і домінанта вулиці. Унікальним є те, що в чотирикутнику на площі 80 га зосереджено п’ять культових споруд одна від другої на відстані від 475 до 1200 м і на перетині двох майже перпендикулярних осей знаходиться найстаріша з них – костел.

Архітектура міста Хмільника дуже цікава. На жаль, не збереглися імена тих, хто планував і будував наше місто до початку 20 століття. Деякі скупі факти, переважно з історичних документів, а головне збережені архітектурні пам’ятки – розкривають перед нами справжню архітектурну цінність, дають можливість відчути і простір, і час.

Про історію будівництва і розвитку міста Хмільника від початку 20 століття і до наших днів зможете прочитати на нашому сайті пізніше. Далі буде.