Уродженка Донецької області Олена Коровянська змушена була втікати від обстрілів та російських ракет із рідного міста Вугледара на Вінниччину. Зі свого міста вона виїхала наприкінці квітня, а у Хмільник потрапила в липні. Свою історію Олена розповіла нашому виданню.
Олена – лікарка-інфекціоністка, також закінчила університет управління. У Вугледарській громаді вона вела ВІЛ-інфікованих пацієнтів у місцевій лікарні.
- Місто дуже сильно обстрілювали, тому я виїхала. Неподалік Вугледару росіяни зупинилися у березні, і приблизно з відстані 2-3 кілометрів обстрілювали місто, – розпочала розповідь Олена.
За словами Олени, за тиждень перед повномасштабним вторгненнням у місті зникло водопостачання. Проте вугледарівці не вперше на той час зіткнулися з проблемою відсутності води. Адже з 2014 року місяцями була відсутня вода, тож місцеві жителі пробурили на своїх подвір’ях свердловини, дехто й у підвалі, придбали генератори.
- 13 березня зникло світло, мобільний зв’язок та Інтернет. Газ ще був. Однак вже тоді ми почали переходити до підвалу. Мій 10-річний син Даніл, як справжній чоловік, завжди мене підтримував та заспокоював. А був ще випадок: якоїсь ночі під час чергового обстрілу я будила його, щоб йти у підвал, було дуже гучно, аж задрижало ліжко, а він лише сказав: “Вже пролетіло, давай лягати спати”. Тобто він дуже спокійно до всього цього поставився, – розповіла Олена.
Під час розмови дівчина часто згадувала події 2014-го року. Адже саме тоді для людей зі сходу України це все й почалося. Цей жах з новою силою довелося пережити й зараз.
- Після початку війни з 2014 року Хмільник – це вже третє нове місце, куди ми змушені переїжджати. Ще до війни спочатку жили з моїм колишнім чоловіком та сином у Донецьку. Згодом я вивезла сина до батьків у Вугледар, і до 2015-го їздила з одного міста в інше. А потім ми з сином виїхали у Вугледар остаточно. Ще тоді, в 2014-му, мама хотіла продати квартиру і виїхати до Вінницької області. Але важко було покинути все нажите роками, тому залишалися у Вугледарі.
Житло Олени зруйноване повністю, і зруйнували його зовсім нещодавно. Вона дізналася про це по відео у Вугледарських чатах. Ще раніше було зруйновано квартиру її батьків.
Евакуювавшись до Дніпра, Олена чекала там своїх батьків, які ще залишались на небезпечній території.
- Саме був той період, коли важко було знайти пальне. Тож ми з сином з ранку до вечора ходили по вулицях у пошуку пального. А знайшовши, я вирішила переїхати на Вінниччину. І ми просто навмання поїхали у Вінницьку область. Нічого не знаючи, в невідомість.
Розташувавшись в одному з вінницьких спортзалів, Олена продовжувала пошуки житла. Відвідала Жмеринку, Літин, і так приїхала до Хмільника. Пошуки роботи у Хмільнику не увінчались успіхом. Однак виявилось, що вчителька її сина також знайшла прихисток тут, вона й допомогла дівчині з помешканням. Олена зраділа, адже тепер можна забирати у Хмільник і батьків з домашньою улюбленицею – кішкою.
У Хмільнику Олена зустріла знайомих з рідного міста. Продовжує працювати онлайн зі своїми вугледарськими пацієнтами. А ще доля привела її до гуманітарного хабу “Мурашник”, де працює за міжнародною програмою для ВПО.
Олена організовує для дітей та підлітків різноманітні форми дозвілля. Ігри, де можна не лише комунікувати з однолітками, а ще й дізнатися багато цікавої інформації, вона вигадує постійно щось новеньке та корисне. Маючи хист до малювання, дівчина також прикрасила стіни гуманітарного хабу.
До речі, саме вона проводить для всіх зацікавлених Український розмовний клуб. Про клуб ми писали раніше –
- Багато людей захотіли перейти на українську. Їм потрібно вичитуватись, щоб краще зрозуміти мову. Наприклад, я була російськомовною. Розмовляла російською, але у Вугледарі лекції дітям читала лише українською мовою. Також документацію, приміром амбулаторні картки, я теж вела українською мовою. Тоді ж, орієнтовно з 2015-2016 років я почала писати українською мовою, тож деякі колеги брали у мене записи, щоб подивитися правильне написання того чи іншого слова. Виїхавши з Вугледару, в Дніпрі я трохи розмовляла російською. Але з часом мені стало все важче нею розмовляти, – розповіла Олена Коровянська.
Спілкувалась Алла Корнієнко.
Фото – Олени Коровянської.