
Дзвінкий і заливистий сміх малюків під час гри в «ку-ку»: чим його можна пояснити?
Я пошукала необхідну інформацію і дізналась чому.
Звичайна забавка долає мовні, культурні і вікові бар’єри! Значить із нею пов’язані якісь фундаментальні навики людського мислення!
Виявляється, швейцарський психолог Жан Піаже досліджував це питання і з’ясував, що протягом двох років дитина вчиться такому навику, як розуміння постійності об’єкта.
Саме перші два роки життя малюки обожнюють «ку-ку» і, таким чином, дізнаються, що речі не зникають, навіть якщо їх не видно.
Ще багато дослідників займалися дослідженням, на перший погляд, найпростішої гри і дійшли до висновку, що так діти вчаться базовому принципу буття. Це залишається з ними впродовж усього життя і вже дорослими вони розуміють, що якщо м’яч закотився під диван, то він не пропав, а далі там знаходиться.
Ось тобі і жартики. Найголовніше, що ця гра не набридає і завжди може знадобитись, коли немає під рукою жодних іграшок, аби забавити донечку чи сина. Грайтесь, насолоджуйтесь неповторним сміхом свого малюка. Бо я досі пам’ятаю кумедний голосний сміх мого сина, який він «видавав» з себе уже з трьох місяців.
Ну, все, йди, сміши своє маленьке чудо!
Ваша Наталя Міщук