Сьогодні Україна відзначає два свята милосердя й любові: релігійне Віри, Надії, Любові та матері їх Софії й День усиновлення. Останнє – порівняно молоде свято, адже в Україні відзначати його почали з 2009 року. Мета цього свята полягає в підтримці та розвитку національного усиновлення.
Протягом 2020 року кандидати в усиновлювачі, які перебували на обліку в службі у справах дітей Хмільницької міської ради, усиновили двоє дітей. А ще одна родина є кандидатами на усиновлювачі.
У Хмільницькому районі створено та функціонує 4 прийомних сім’ї та 2 дитячі будинки сімейного типу, в яких проживають і виховуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування. Загалом – 26 осіб. Сьогодні в родинах Хмільницького району зростають 16 усиновлених дітей, 86 дітей в сім’ях опікунів, піклувальників, прийомних батьків та батьків-вихователів.
Усиновлення є пріоритетною формою влаштування дитини. При такій формі влаштування дитина втрачає статус дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, але набуває справжніх батьків з усіма правами та обов’язками, як між біологічними батьками та дітьми.
Усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, існує давно. Одним із перших джерел про сімейне влаштування стали закони вавилонського царя Хаммурапі (так званий Кодекс Хаммурапі), написані приблизно у 1780 році до нашої ери. Ці закони регулювали чимало сфер життя, в тому числі відповідальність і права сторін при прийнятті дитини в сім’ю. Давні іудейські закони встановлювали, що діти-сироти повинні жити в сім’ях родичів. У Давній Греції афінські сім’ї всиновлювали дітей здебільшого з причин бездітності синів у шлюбі.
У Давньому Римі усиновлення на початку свого існування отримує юридичну форму, правову, яка згодом через Візантію перейшла до християнського світу. На Русі за часів княжої доби турбота про дітей, які були сиротами, покладались, насамперед, на приватних осіб, частіше – князів. Це вважалося справою богоугодною.
У післяреволюційній Русі усиновлення майже не відбувалися, радянська влада спочатку відмовилась навіть від такого поняття. На заміну сімейній формі виховання прийшла колективна, громадська.
Право дитини на сім’ю закріплено на законодавчому рівні і перш за все – в Конвенції ООН про права дитини, Конституції України, Сімейному кодексі України тощо.
Про родини усиновлювачів Хмільницького району в день свята розповіла начальниця служби у справах дітей Хмільницької РДА Оксана Костюк:
Світлана Володимирівна та Сергій Вікторович Єфімові створили дитячий будинок сімейного типу у далекому 2006 році. Саме тоді, маючи вже двох власних дорослих дітей, вони перші в районі прийняли важливе рішення стати батьками-вихователями. За роки існування дитячого будинку знайшли нову сім’ю 16 дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування. Саме у 2020 році сім’я поповнилася трьома братиками та сестричкою, які більше року перебували в різних державних закладах. До кожної дитини батьки-вихователі знайшли індивідуальний підхід, адже кожна дитина – особистість, окрема драматична історія. Батьки переконані, що діти – це не іграшки. Перш ніж брати під опіку дитину або створювати ДБСТ, дайте відповідь на просте питання: що я можу зробити для цієї дитини, чим їй допомогти?
Родина Єфімових
Вихователі дитячого будинку сімейного типу Валентина Владиславівна та Микола Васильович Лецькі, маючи трьох власних дітей, прийняли рішення взяти в свою сім’ю дітей, залишених без батьківського піклування. Із моменту створення на базі їх родини дитячого будинку сімейного типу у 2009 році, в сім’ї перебувало 8 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки. Дивовижно, але їхні вихованці зовні схожі на своїх батьків-вихователів. Всі свої проблеми в сім’ї вони вирішують разом.
Родина Лецьких
Коли виріс єдиний син та пішов в доросле, самостійне життя стало сумно в будинку. Бажання поділитися теплом ще з кимось привело Світлану Іванівну та Віктора Васильовича Бригасів до служби у справах дітей, які запропонували стати їм прийомними батьками (у 2008 році). Троє дітей знайшли родинне тепло у цій сім’ї.
Родина Бригасів
В прийомній сім’ї Марії Григорівни та Михайла Васильовича Москаленків виховується троє братиків. В сім’ї була своя доросла донька, яка була в дитинстві спокійною та слухняною, аж тут хлопці з іншими, різними характерами – буря емоцій та питань, впертість та страх бути залишеним. Сьогодні це діти, які знають, що у них є батьки, які поцілують, обіймуть, зрозуміють. В 2019 році в сім’ю прийшла дівчинка, яка стала ще однією донькою, помічницею мамі. Нині вона вже студентка.
Родина Москаленків
Прийомні батьки – Юрій Петрович та Наталія Леонідівна Поліщуки мріяли мати свою одну дитину, але відразу стали батьками двох сестричок та їх брата. На час влаштування діти були підлітками, зі сформованими характерами та життєвим досвідом. Але це не зупинило батьків, вони наполегливо працювали з дітьми: разом долали труднощі в навчанні, боролися з їх шкідливими звичками, ділилися з ними своїми знаннями, готували до дорослого життя. Двоє старших дітей у зв’язку з повноліттям вибули з родини, але спілкуються з батьками. Найменша Катруся – студентка 3 курсу Вінницького гуманітарно-педагогічного коледжу.
Буткалюк Оксана Василівна – прийомна мати, яка взяла в свою сім’ю братика та сестричку. Вона дивує своїм оптимізмом та впевненістю! Діти потребували особливої уваги, але любов матері змінила їх, сьогодні вони першокласники.
Тож вітаємо батьків-усиновлювачів та їхніх дітей з Днем усиновлення. Нехай у їхньому домі панують затишок та благополуччя, лунає щирий дитячий сміх, будуть розуміння й повага! Нехай оберігає Господь, а Віра, Надія та Любов завжди будуть підтримкою в життєвих ситуаціях.