Продовжуємо розповідати хмільничанам про стародавні звичаї й обряди на свята, народний календар, які зібрав у книгу “Місяцелік” український народознавець, письменник і видавець Василь Скуратівський (25 жовтня 1939 – 16 грудня 2005).
Із запровадженням християнства в Київській Русі церква зажадала змінити дату Нового року (первісним відзначенням Нового року вважалася весна, саме з цією порою року дайбожичі пов’язували початок року). Релігійний календар змушував перенести його з весни на осінь. Наприклад, митрополит Феогностій у 1342 році, на вимогу грецьких церковників, змушений був розповсюджувати циркуляр, згідно з яким всіх мешканців зобов’язували святкувати Новий рік тільки у вересні.
У Європі під впливом католицизму початком року вважався січень. Російська імперія була чи не єдиною країною, до якої входила і значна частина українських земель, зі старим літочисленням. Щоб якось уніфікувати цю розбіжність, Петро І запропонував церковникам перенести Новий рік з вересня на січень.
Проте й ця дата виявилася не остаточною. За радянської влади офіційний початок року змістився на 14 днів уперед. Проте церковне відзначення не змінилося. Відтак у нас співіснують дві дати початку року: офіційна – 1 січня і релігійна – 14 січня.
Про назву місяця.
Січень утвердився як місяць, що започатковує новий відлік у календарній системі. Але астрономічно він все ж вважається другим місяцем зими і, отже, є чи не найхолоднішим. Не випадково, що в народі з цього приводу існує чимало прислів’їв та приказок. Одне з них стверджує: “Січень снігом січе, а мороз вогнем пече”. Воно й не дивно, адже за своїм характером це місяць дивних контрастів. Чи не тому про нього мовиться: “Сонце хоч і блищить, проте й мороз тріщить”. саме на січень, який пересікає зиму, припадають водохрещенські морози, що стали канонізованим символом зимової холоднечі. Відтак серединний період, що ділить (січе) зиму навпіл, на думку деяких мовознавців, і дав назву місяцеві.
Проте є й інші гіпотези. Оскільки під цю пору січуть колючі сніги, то вважається, що це і прислужилось офіційному йменню.
Ймовірною є думка, що місяць прибрав назву від лісопромислу. Саме в цей час давні ратаї починали розчищати (сікти) деревину, щоб навесні на розкорчованих ділянках – лісосіках – посіяти збіжжя. Ці роботи проводили лише взимку, коли деревину було легше вирубувати і безпечніше спалювати. Попіл використовували для удобрювання ґрунту. До речі, такі ділянки називали “просіками”, або “пасіками”.
За іншими свідченнями, наші пращури заготовляли лісоматеріал для зведення осель також взимку, коли дерево “спало”, себто перебувало в стані спокою. Вважалося, що житло зведене з такого матеріалу, довговічніше, краще зберігає тепло, його майже не точить шашіль і не влучають блискавки. Сучасні фахівці (від ред. – книга 1993 року випуску) також підтверджують: заготовлена взимку деревина набагато цінніша, оскільки довше зберігає свої будівельні якості. Відтак сезон лісосік, який припадав на другий зимовий місяць, і прислужився його первісній назві – “сєчєнь”.
Натомість у народі існували паралельні форми. Скажімо, західноукраїнські говірки мали кілька регіональних варіантів: “студень”, “просинь”, “просинець”, “сніговик”, “тріскун”, “вогневик”, “льодовик”; у північнополіських районах січень називали “щипун”, “сніжень”, “лютовій”.
Не менш цікаві назви й в інших слов’янських народів. Білоруси, скажімо, офіційно називають січень “студзнем”, сербохорвати – “сечанем”, чехи – “лєдєнем”, поляки – “стичнем” тощо. Проте більшість європейським мов послуговується латинським терміном “януаріус”. Так давні римляни увічнили місяць на честь дволикого Януса. Міфічний бог тримав ключі, якими відчиняв вхід до майбутнього і замикав вихід з минулого; оскільки січень ділив рік на дві частини – новий та старий, то його й назвали ім’ям дволикого божества.
Традиційно на січень припадає найбільше свят. Це пов’язано не тільки з новорічною обрядовістю. Зимовий період дозволяв селянам абстрагуватися від важкої фізичної праці, насамперед землеробської. Оскільки вільного часу було вдосталь, його заповнювали різноманітними формами дозвілля.
Скажімо, протягом всіх різдвяних свят, які тривали два тижні – з 7 і до 19 січня, в кожній господі тричі варили кутю – багату, щедру і голодну. Вже сам обряд готування обрядової страви говорить про його високе символічне значення. Але детальніше на святах зупинилося згодом, у наступній публікації.
Прикмети й приказки.
- Січень січе та морозить, а ґазда з лісу дрова возить.
- Січень без снігу – літо без хліба.
- У січні вночі панують сови та сичі.
- У січневу холодну добу пам’ятай про худобу.
- Січню морози, а лютому – хурделиці.
- Хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний.
- Якщо вночі з’явиться іній – вдень сніг не падатиме.
- Кільце навколо місяця – на сильний мороз.
- Вечір зоряний – ніч морозяна.
- Яскраві присмерки – до холоднечі.
- Сорока під стріху лізе – на хуртовину.
- Ворони розкаркалися – на мороз, а а влаштували в небі хоровод – на сніг.
- Якщо пітніють шибки навіть у холоднечу – на потепління.
- Місяць яскравий – до ясної погоди, а блідий, покритий туманцем – до снігу.
- Якщо дерева в січні часто покриваються інеєм – на щедрий врожай.
- Якщо січень мокрий та з відлигами – чекай холодного літа.
- По зимі літо йде: якщо раптом випаде дощ, то такого ж дня влітку сипоне градом, а коли мороз, то буде спека.
- Якщо пес спить більше, ніж звичайно, знехотя рухається, перестає гавкати – бути потеплінню.
- Взимку ліс без вітру шумить – бути хуртовині.
- Ясної днини високо летять проти вітру ворони – за добу-дві нафугає вітру з невеликим снігом.
- якщо після Нового року хмари пливуть проти вітру, то буде сніг.
- Неодмінно заморозить, якщо дим з димаря в’ється стовпом; ранкова зоря дуже яскрава; зірки в нічному небі надмірно поблискують і виразно простежується Чумацький шлях.
- Якщо січень холодний, – липень буде жаркий і грибів не жди до осені.
- Якщо січень сухий, морозяний, то буде сухе спекотне літо.