Хмільник відвідали учасники Катинського мотопробігу

Хмільник відвідали учасники Катинського мотопробігу
Spread the love

У місто Хмільник завітали 45 мотоциклістів з різних міст Польщі – учасників ХХІ Міжнародного Катинського мотопробігу. Щороку учасники катинського рейду долали відстань від Варшави до Смоленська. Вони неодноразово відвідували наше місто, проїжджаючи багато кілометрів. Подорожуючи Україною, байкери-туристи водночас відвідують могили польських жовнірів, які загинули у різні часи і нині спочивають на українських теренах. Рейд байкерів вже став традицією.

Польські байкери зупинилися на площі перед пам’ятником Воїнам-визволителям Другої світової війни. Відпочивали та чекали інших представників групи, які поїхали на зустріч із Хмільницьким міським головою. А чекаючи, учасники катинського рейду спілкувалися з членами Спілки поляків, хмільничанами, фотографувалися з усіма бажаючими.  Мотоцикли, які стояли вздовж усієї площі, зацікавили багато перехожих. Особливо дітей, які залюбки фотографувалися з ними.

Серед усієї чоловічої групи багатотисячну відстань подолали й дві жінки. 24-річна полячка Альдона їздить на мотоциклі уже 6 років. Їй дуже подобається такий своєрідний “екстрим”, адже і вдома не розстається зі своїм сталевим конем. 50-річна Ельжбета разом зі своїм 57-річним чоловіком подорожують на мотоциклах 20 років.

За весь період катинського рейду байкери відвідали багато міст та сіл. Одеса, Харків, Запоріжжя, Львів, Кам’янець-Подільський… А до нас вони приїхали після відвідин Бердичева, а після Хмільника попрямують на Вінницю. На жаль, далі України їм поїхати не вдалося.

  • Уряди Російської Федерації та Білорусії нам не дали туристичної візи, – сказав байкер Гжегож. 
  • Хтозна, можливо, це й на краще, – додав інший байкер, який стояв поруч…

Далі учасники Катинського мотопробігу відвідали костел Пресвятої Трійці, де тихими молитвами разом із отцем Олександром Бурмістровим вшанували пам’ять усіх розстріляних та засвітили свічки, поставивши їх до  пам’ятних дощок Катинської трагедії та польському музиканту й уродженцю Хмільницького району Ігнацію Яну Падеревському. По завершенні гості нашого міста відвідали приміщення Спілки поляків, де голова Спілки Євгенія Брилянт коротко ознайомила поляків з історією міста Хмільника і створення спілки.

Довідково:

У квітні 1940 року органи НКВС масово страчували поляків біля села Катинь у Смоленській області. При цьому влада СРСР до розпаду заперечувала причетність “червоних” до цього і вішала все на німецьких окупантів. 

17 вересня 1939 року Червона армія розпочала похід на Захід, завдавши тим самим удар у тил польським військам, які намагалися відбити нацистський наступ. Вийшовши на визначену пактом Молотова-Ріббентропа межу зон інтересів двох агресорів, радянські війська та представники «компетентних органів» взяли у полон та інтернували, за різними даними, від чверті до півмільйона польських вояків, поліцейських, активістів політичних партій, ксьондзів і просто заможних громадян (така велика різниця в цифрах зумовлена багатьма чинниками – від суперечливості самих радянської статистики до нерозсекреченості значного числа тогочасних документів).

До початку 1940 року ситуація стала більш визначеною: переважне число уродженців територій, які відійшли до СРСР, відпустили додому, понад 40 мешканців центральної і західної Польщі передали Німеччині, десятки тисяч були відправлені на лісоповал у Сибіру, на криворізькі рудні копалини, на спецпоселення у Північний Казахстан і той самий Сибір. У таборах для військовополонених та в’язницях Західної України й Білорусі залишилося близько 23 тисяч польських офіцерів, а також службовців державного апарату і (в термінології радянських спецслужб) «шпигунів», «представників експлуататорських класів» й «контрреволюціонерів».

Саме цих людей, значне число яких було офіцерами воєнного часу (а в цивільному житті адвокатами, журналістами, інженерами, науковцями, учителями, лікарями, тобто не найгіршими кадрами інтелігенції), й вирішило 5 березня 1940 року знищити політбюро ЦК ВКП(б). Страти тривали з початку квітня до середини травня 1940 року. Після того політбюро одержало рапорт чекістів: «Операція з розвантаження таборів закінчена».

Одним із місць масових розстрілів навесні 1940 року й став Катинський ліс поблизу села Катинь у Смоленській області (Російська Федерація).

3 березня 1959 року в цілком таємній доповідній нр. Н-632-Ш на ім’я першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова голова КҐБ Олександр Шелепін запропонував знищити 21.857 особових справ розстріляних польських громадян. Пропозиція була затверджена і виконана. За даними цієї доповідної, всього були розстріляні 21.857 чоловік, з них у Катинському лісі (Смоленська область) 4.421, у Старобільському таборі біля Харкова 3.820, в Осташківском таборі (Калінінська область) 6.311, в інших таборах і в’язницях Західної України й Західної Білорусії 7.305.

Ці цифри були на загал підтверджені ексгумацією тіл загиблих, проведеною у деяких місцях масових розстрілів на початку 1990-х років.

Керівник польського еміграційного уряду генерал Владислав Сікорський намагався дізнатися у Сталіна про долю тисяч польських офіцерів. Сталін зневажливо відповів: «Вони втекли… До Маньчжурії».

На початку 1943 року німецька окупаційна адміністрація знайшла поховання у Катинському лісі й почала розслідування; до нього були залучені лікарі з підконтрольних Німеччині європейських країн, нейтральної Швейцарії, а також представники польського Червоного Хреста. Висновки розслідування були одностайними: розстріли польських офіцерів здійснені навесні 1940 року радянськими карально-репресивними органами. Про це дізналася вся Польща; еміграційний уряд розірвав відносини з урядом СРСР.

Керівництво СРСР до 1990 року заперечувало свою причетність до згаданих розстрілів (які у свідомості польського народу об’єдналися словом-символом «Катинь»). Лише під тиском політичних змін, бажаючи зберегти нормальні відносини з уже не комуністичною Польщею спершу президент Радянського Союзу Михайло Горбачов, а потім президент Російської Федерації Борис Єльцин визнали факт знищення польських офіцерів і розсекретили частину документів тієї доби. Проте в останні роки матеріали «Катинської справи» знову були засекречені, впливові російські політики знову заговорили про «німецьку версію» розстрілів, а Володимир Путін публічно прирівняв долю польських офіцерів до долі полонених червоноармійців у польських таборах у 1920-21 роках. Мовляв, ці долі «мають стати символами спільної скорботи і взаємного прощення». Ця теза була підхоплена цілою низкою російських політиків і публіцистів та доведена до свого логічного завершення: Катинь, на їхню думку, стала помстою за знищення поляками 120 тисяч полонених під час радянсько-польської війни 1920 року червоноармійців. (Довідкова інформація – Радіо Свобода)

З байкерами спілкувалася Алла Корнієнко. 

Фото – автора

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *