Сьогодні, 6 травня – відзначають Георгія, Юрія. Наші предки шанували святого Юрія як покровителя хліборобства і скотарства.
Святий, мученик і воїн Георгій – покровитель візантійських імператорів, а пізніше і руських князів Коріятовичів. Цей святий є покровителем України, столичної Київської області, головної святині Галичини та Львова — Собору Святого Юра та опікуном Пласту.
Походив св. Юрій із князівського роду.
Його батько обіймав високу посаду в римському війську, однак незабаром його скарали на смерть за Христа, а мати переїхала із сином у Палестину. Мати часто розповідала про християнських мучеників і про доблесний подвиг його батька, читала Святе Письмо. Юрій змужнів та вступив на військову службу. Завдяки своїм здібностям і відвазі, виявленим у боях, св. Юрій вже в молодості одержав звання полководця. Він став радником, супутником, наближеним імператора Діоклетіана, але був скараний за християнські переконання. Шанування Святого Юрія почалося з V століття, а в Русі-Україні з Х ст. День загибелі Святого Великомученика — 23 квітня (6 травня за новим стилем) — відзначається Церквами східного обряду і віднесений до числа церковних свят.
Для українців, які належать до хліборобів, святий Юрій – особливо близький та рідний. З його іменем пов’язано багато легенд і переказів. Ім’я Юрій – слов’янська форма імені Георгій, що означає “хлібороб”.
До Юрія звертаються з проханням про здоров’я, про родючість землі, про допомогу і заступництво у боротьбі з ворогами рідної землі.
Василь Скуратівський у своїй книзі “Місяцелік” детально описав обряди на свято Юрія в різних регіонах України.
- Це одне з найпошанованіших весняних свят, про яке чимало сказано в народній міфології. Юрія шанували насамперед як захисника свійських тварин, особливо корів. У цей день майже на всій території України виганяли худобу на пасовиська з різноманітними обрядами. Не виключено, що Юрій замінив згодом дайбозького Ярила. Про це підтверджує той факт, що гуцули вважали свято Георгія як весняне.
В інших регіонах Юрій був покровителем не тільки свійських тварин, але й вовків. Дехто вірив, що він їздить по полях верхи на білому коні й приймає під свою опіку тварин, котрих уперше вигнали на пашу. При цьому казали: “Святий Ягорій Побідоносець їхав на Осіянській горі на червоному коні звірів-вовків збирати – не ходіть мого стада поїдати”.
Хто ж вигонив череди раніше, в таких господарів, вважалося, вовки можуть понівечити “скот, оскільки їх не оберігає Юр”. За звичаєвим правом, до Юрія можна було вільно випасати тварин будь-де, але з його приходом вже заборонялося толокувати на сінокосах і озимині. З цього приводу казали: “До Юрія в житах і травах б’ють тільки дурня, а після Юрія наб’ють і умного”.
Особливо багато обрядів пов’язано з першим вигоном тварин. Перед тим, як виводити на попас, стелили червону крайку. Якщо корова не чіплялася за неї ногами, то на увесь сезон позбавляла себе хвороб і нападів вовків, а як зачепилася, то “нападуть трясці і звірі”. Дехто перегонив тварин і через замкнутий замок, тоді “ні звір, ні дурне око не одніме корови”.
На Закарпатті, якщо пастух уперше вигонив тварин у поле, то мати намагалась зіпертися йому на плечі, щоб корови й телиці цього ж року побігали. Чимало обрядів, пов’язаних з вигоном тварин на Юрія, зафіксовано в Карпатах. І це природно: для горян тваринництво було основною формою господарювання. В кожному селі жінки плели спеціально для цього віночки з живих квітів і вішали їх на роги своїм годувальницям як священний оберіг від хижаків. При цьому обряд супроводжувався численними піснями – так званими латканками. Ось одна з них:
Дібройом, коровиці, дібройом, –
Давайте, корови, цебройом.
А смільницькі коровиці лучками,
Най дають молока дійничками!
Щоб захистити тварин від чародійства, газди робили колесо, обкручували його сіном і, підпаливши, котили по подвір’ю, а хвіртки та ворота оздоблювали дерном, в який затикали вербові галузки – “щоб відьми корів не доїли”.
Мешканці Придніпров’я на Юрія запалювали свічки перед іконами покровителя тварин, щоб “він доглядав за вівцями й телицями”. Дехто навіть не вигонив у цей день худобу, оскільки “Святий Юр звіра пасе”. Пастухи, котрі зголосилися на сезон доглядати череди, від Юрієвого дня відпускали бороди.
У багатьох регіонах України на Юріїв день збирали росу, котра, як вважали, вельми корисна для лікування очей. В одних випадках звечора стелили на траву цідилку, сівши за обрядовий обід, піднімали тости з побажаннями: “Дай, Боже, нам урожаю!” Поліщуки ж виходили до схід сонця родинами в поле, вмивалися росою, снідали серед збіжжя, а коли підсихала роса, качалися по врунах.
З Юрієм пов’язаний ще один обряд – з цього дня починали орати толоками ниви у вдів. Як ви пам’ятаєте, таку угоду вкладали на Сорок святих.
Юрій багатий також на прикмети і прислів’я.
Крім весняного (теплого), був іще осінній (холодний).
У кожному році два Юрії: один голодний, а другий холодний.
Треба добре дбати, аби не купувати: сіно до одного Юрія, а хліб до другого Юрія.
Гур-гур – іде святий Юр.
Юрій на поріг весну приволік.
Сіно до Юрка, а хліб до Ілька (2.08).
З Юрія хороводи, а з Дмитрія (8.11) вечорниці.
Коли на юру дощ і грім, то буде радість людям всім.
На святого Юра висохне баюра.
На Юрія о цій порі рак свисне надворі.
На Юрія роса – не треба коням і вівса.
Святий Юрій по полю ходить, хліб-жито родить
Що перед Юрієм виросте, то після Якова (13.05) висохне.
Юрій з теплом, а Микола (22.05) з кормом.
Юрій з водою, а Микола з травою.
Юрій з хати всіх на поле вижене.
Як на Юря стала буря, то буде мокре літо.
Коли до Юрія закує зозуля на голе дерево, то буде голодне літо, а як на піст, то буде поліття (сприятлива, добра погода).
Закує зозуля до цього дня – на поганий рік.
На Юрія мороз – уродиться овес.
На Юрія починає співати соловей.
На Юрія посади редьку, то вродить, як кулак.