Маленькій Тані – шість, вона любить малювати, але рівно стільки, як інші діти її віку. Проте у дівчинки є вже своя «кав’ярня» з квітами у вазі і дитячим посудом – у прикрашений власноруч простір, потрапляють обрані: лише ті, хто до душі малечі.
Таня – школярка, вона любить малювати, але не олівцями (щось надто тверде і холодне бачить у них дівчина). Її картини гуашевими фарбами не можуть передати того, що вона хотіла: це ж бо не олійні фарби – накладання кольорів не вийде. Тому за старання, підбір кольорів і цікаві ідеї дівчині чесно ставлять 12 балів, але на виставки робіт не беруть.
Таня – студентка вінницького політеху, майбутній економіст і саме там вперше розуміє, що у неї тремтять руки, коли вона бачить картини художників.
- Психологія і культурологія – це ті предмети в університеті, що допомогли мені прийти до написання картин. Психологія дала можливість мені зрозуміти, чого в житті я хочу насправді, а на культурології викладач говорив, що змусить нас полюбити прекрасне. Так-так, саме змусить, я не жартую. Ми ходили на різні виставки, знайомились із прекрасним і від цього у мене просто перехоплювало подих, – розповідає Тетяна Чехута з Хмільника.
Подруга Саша навчила її малювати олійними фарбами, дівчину захопив світ картин: поки не навічно, але досить серйозно.
Що буває, коли людина відчуває, що вона займається не тим, чим має? Правильно, вона не любить свою роботу, але ходить на неї, або постійно змінює професії, шукаючи те ,що буде до снаги.
Робота в Державному земельному кадастрі, на пивзаводі, дизайнером інтер’єрів у меблевому магазині… Розум Тетяни Чехути нашіптував їй, що вона повинна працювати на стабільній роботі із стабільною зарплатнею, а серце вперто прагнуло до прекрасного – написання картин.
- Напевно, доля у мене така: навіть коли я закидала малювання і викидала картини, вона з часом все одно вертала мене до фарб і пензлів. Це не можна передати словами, але, напевно, то моя доля – бути художницею. Чоловік Юрій завжди підтримував моє бажання творити. Саме завдяки йому я познайомилась із нині покійним Сергієм Шмалем, який у Хмільнику організував чудовий мистецький простір у Будинку культури.
Я навчалась разом із подругою малювати у художника і пропадала там цілими днями. Мені було 29, я чекала на народження своєї донечки і мала змогу присвятити себе мистецтву. Час йшов, я творила і від цього була неймовірно щаслива. Я знову писала картини, – розповідає дівчина.
У декретній відпустці Таня не закинула своє улюблене заняття, навпаки – тепер вона займається арт-терапією з дітками з інвалідністю у ГО «Спільний шлях», пише картини, які продаються, організовує майстер-класи, де поєднує мистецтво і психологію, допомагає іншим створювати енергетичні картини.
Таня красива, молода, натхненна: їй 32 роки. Вона скоро має вийти з відпустки по догляду за дитиною. Розум знову нашіптує щось про стабільну роботу, але серцем вона мріє про інше, навіть просто – вона відчуває це всім єством.
- Я всією душею люблю писати картини, лиш мрію, щоб професія художника не була на зразок хобі. Коли ти змушена ходити на роботу, яку не любиш, а на написання картин «вривати» шматочок часу. Люблю і відчуваю по-особливому фразу Чарльза Ліндберга: “Робити те, що хотів робити більше всього на світі, – це колосальна ін’єкція адреналіну. Відчуття таке, немов можеш літати без літака”, – говорить Тетяна.
Зараз Таня зайнялась дуже цікавою справою – подруга вмовила розписати їй джинсову куртку акриловими фарбами. Дівчину процес захопив – вийшла справжня картина, де замість полотна – одяг.
Не варто тікати від того, що любиш, Таню. А мрія займатись тим, у що закохана, постійно – нехай здійсниться! Не все в житті має йти по канонам і правилам, сміливі їх порушують і виграють, бо стають по-справжньому щасливими…
Наталя Міщук