Більш як пів року щосереди виходив мій мама-блог: винятком були 2 чи три середи не підряд, коли мій син хворів. Пишу у вільний від роботи час, а заготовочок не роблю – творю і роздумаю над питаннями, які мене турбують тут і зараз. І ось вперше – дві середи поспіль від мене не було нічого, причина – для когось дрібничка, для мене – важлива. Моя дитина панічно боїться коронавірусу: до плачу, істерики, прохань вимкнути новини чи не говорити оточуючих про це. Хто знає, у своїх шість років він дуже серйозно і масштабно підходить до будь-якого питання, а вчителі називають його філософом.
І от мій філософ останній час, наче губка, вбирав інформацію з новин, від рідних, з розмов оточення і зробив свій висновок – це лихо може або забрати у нього рідних, або його від них. Ранок у нас починався з: «Поміряй мені і собі температуру…». Перші рази злякалась, потім, зрозумівши, звідки «ноги ростуть» почала діяти. Я не пишу порад від психологів, дію інтуїтивно, так, як мені радить моє серце.
По-перше: я поговорила з сином. Ні, я не сказала, що корона вірусу не існує – це була б неправда, а я дитині не брешу, за винятком того, що він малює значно краще мене))). Так, він є, ним хворіють, кожен переносить цю хворобу по-різному – це те, що йому варто знати. Пояснила, що при дотриманні певних правил – все буде добре. Тому обмеження, які зараз є у нас – не забаганка, а необхідність. Його така відповідь задовольнила.
По-друге: давненько я вже хотіла це зробити – я фактично не дивлюсь новин по телевізору і дитина, хай навіть фоном, не слухає про «померли», «інфіковані», «будь-хто може стати жертвою»… Чоловік тихенько дивиться новини на кухні, а я… Ні, я не ховаю голову в пісок, є маса друкованих і достовірних джерел, які дозволяють мені бути в курсі ситуації в країні і світі, що й роблю.
По-третє: попрохали рідних і близьких утриматись від розмов «ми всі помремо як не від вірусу, то від голоду…» при Дмитрику. Коли він не чує оцих розпачливих розмов звідусіль – все добре: звичайна, залюблена дитина)).
Вчетверте: малюємо динозаврів, розфарбовуємо, читає син, читаю йому я, дуріємо, співаємо в караоке, готуємо їжу, б’ємось подушками, робимо зарядку, прибираємо – робимо все те, що й робили до пандемії і запровадження карантину. Єдине – намагаюсь ще більше часу проводити з сином. Я почала писати статті, коли сину було 4 місяці: «колисала і писала» – так я жартую, на радіо я вийшла працювати по пів дня, коли дитині було 1,5 років (дякую рідним чоловіка за догляд і турботу за малечею), при цьому решта часу були у мене «мамські будні», куди ти, там і дитина. Коли граєтесь з дитиною – грайтесь з нею, а не сидіть у телефоні, дивіться телевізор чи літайте десь у своїх роздумах. Діти це дуже відчувають. Мене дуже неприємно здивувала сьогодні одна відома людина, до якої я чудово відношусь: вона пообіцяла підписникам, що читатиме казки, коли сидить вдома. Яка чудова мета – яке сумне відео… Де мама запланувала читати казку дитиною, а вона просить не робити цього на телефон, а почитати саме для неї. Попри публічність, залишайте щось для себе…
По-п’яте: я знаю, що це виключно моя позиція з цього приводу, недавно почула від знайомої, що оці , дослівно: «видумки дітей – так вони просто привертають до себе увагу» або «не панькайте цих дітей, вони виростуть, роз’їдуться, а ти будеш сама собі нецікава…». Знаєте що? Тьху)))! Переконана, що завжди потрібно розвиватись, але якщо не любити дітей, то вони будуть невпевнені в собі, зламані, нездатні любити – ну, десь такі як ті, хто хоче ростити дітей, як спартанців.
Тому, не думай, що твої діти нічого не тямлять, що зараз відбувається: говори, пояснюй ,кажи – все залежить від віку дитини. Не дозволяй всього на світі, але приділи трохи більше часу, ніж завжди, бо їм теж страшно від невідомості.
Будьте здорові!
P.S. варто було два тижні не пописати і прийшов зворотний зв’язок – мене запитують, коли ж я знову буду писати мама-блог, бо людям – цікаво. Найбільшим компліментом мені було дізнатись, що мою рубрику читають дівчата та хлопці, у яких немає дітей. Оце так! Дякую, мої любі, здивували!
Ваша Наталя Міщук