2 вересня 1945 року підписанням акту капітуляції між військами союзників з одного боку і урядом Японії — з іншого офіційно закінчилася Друга світова війна. Тому з нагоди 75-річчя закінчення Другої світової війни до музею бойової слави, що знаходиться в Хмільницькій міській школі №2, завітали учні і віддали шану тим, хто власним життям захищав наші землі від ворога. Керівник шкільного музею Тетяна Шевченко і старший екскурсовод Оксана Семчишин провели екскурсію і розповіли про найстрашнішу війну в історії людства.
Ось уже 39 років при школі №2 діє музей Бойової слави 276 Темрюкської двічі Червонопрапорної стрілецької дивізії, який було урочисто відкрито 8 травня 1981 року. У музеї представлені цінні для історії не лише Хмільника, а й Вінниччини, експонати: фрагмент ручного кулемету системи Дегтярьова, патронні стрічки, стабілізатори мін та гільзи снарядів, авіаційна гармата і протитанкова міна часів Другої світової війни. Також представлені особисті речі ветеранів, нагороди, воєнні трофеї, листи з фронту, документи та фотокартки, солдатські каски, експозиції подій Другої світової на теренах України й «шляху подвигу та слави» 276 Темрюкської двічі Червонопрапорної дивізії.
У 1979 році у школі діяв загін «Червоні слідопити». Слідопити вирішили провести акцію «Відгукнись, ветеране!» та написали чимало листів у міста і села, через які свого часу здійснила славний бойовий шлях 276 дивізія. І щирі дитячі слова знайшли відгук у серцях переможців – на першу зустріч зі школярами прибуло 136 ветеранів з різних куточків України. Вони ділилися спогадами: у кожного була своя терниста стежка до перемоги. З того часу учні розпочали активні пошуки та збір експонатів, і кожного року скарбничка музею поповнювалась, а музей і досі «приймає» своїх відвідувачів.
Того ж таки дня голова Хмільницької районної державної адміністрації Максим Мазурик і голова Хмільницької районної ради Зоя Бонсевич поклали квіти до пам’ятника доблесним воїнам 1-го Українського фронту – учасникам визволення Вінницької області.
Довідково про 2 вересня як офіційну дату закінчення Другої світової війни:
Попри підписання Акта про капітуляцію Німеччини 8 травня 1945 року, на фронті все ще тривали бої. Німці не хотіли здаватися в полон Червоній армії і за всяку ціну прагнули прорватися до західної зони окупації. Так, з Праги остаточно вигнано нацистів 10 травня, а останні групи німецьких військ на території Чехословаччини та Австрії ліквідували тільки 19 травня. Виконуючи взяті перед союзниками по антигітлерівській коаліції зобов’язання, 8 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Японії. Ця війна розглядалася як пряме продовження і складова частина Великої вітчизняної війни.
2 вересня 1945 року, в день капітуляції Японії, Верховна Рада СРСР видала указ, яким назвала 3 вересня Днем Перемоги над мілітаристською Японією.
Обидва свята — 9 травня і 3 вересня — оголосили вихідними днями. Але вже 1947 року ці дні знову стали робочими. Згодом, коли “Велику вітчизняну війну” поклали в основу радянської ідеології, головний наголос зробили на перемозі над Німеччиною.
Суть цієї маніпуляції полягала в тому, щоб перенести акцент з поняття “Друга світова” на поняття “Велика вітчизняна” й у такий спосіб відвернути увагу суспільства від інших збройних конфліктів, у яких Радянський Союз виступав як агресор у роки Другої світової війни: напад на Польщу, Західні Україну та Білорусь, Фінляндію, країни Балтії.
Офіційна назва свята протягом років звучала “Свято перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років”. У такий спосіб події 1939—1941 років, коли СРСР вступив у союз із Третім Рейхом, прибиралися з фокусу суспільної уваги, а тема радянсько-нацистської співпраці замовчувалася.