Чим шокували жителі Хмільниччини всю країну і чи була на початку XX століття смертна кара?: про це дізнаємося з київської газети 1908 року випуску

Чим шокували жителі Хмільниччини всю країну і чи була на початку XX століття смертна кара?: про це дізнаємося з київської газети 1908 року випуску

Продовжуємо нашу рубрику «Сторінки історії Хмільницького району». Про історичні факти ми дізнаємося з газети «Рада», яка виходила у місті Києві з 1906 по 1914 роки. Деякі новини з цієї газети розмістив у себе на Фейсбук-сторінці керівник громадської організації  «ПРАВО» Віталій Дорох.

Цікаво, що у ті роки ця газета була не партійною.  «Рада» була створена як безпосереднє продовження газети «Громадська Думка», забороненої російським урядом. Офіційним видавцем був Борис Грінченко, а співпрацювали з редакцією Михайло Грушевський, Іван Франко, Василь Доманицький, Микола Вороний, Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Пилип Капельгородський, Модест Левицький, Володимир Дурдуківський, Валентин Галевич, Ніна Дубровська та інші видатні діячі культури та письменництва. Взагалі навколо «Ради» гуртувалися визначні діячі майбутньої Української Народної Республіки. «Рада» висвітлювала українське життя з усіх українських земель і відгукувалася на всі його громадсько-політичні й культурні вияви, чим вплинула на формування української свідомості передвоєнного часу.

В газеті під рубрикою «З Поділля. Не пощастило» написали:

В Хмільнику, літинського повіту, до єврея М. Лівшиця, що наділяв людей грішми, 21 февраля ввечері вломилось два вимазані в сажу злочинці – один з ножем, а другий з револьвером, і потребували грошей. Лівшиць став їм давати 30 карб. «Давай більше!» була на це відповідь і один замахнувся ножем та й ударив Лівшиця ножем в руку. Счинився галас і розбишаки мусіли втекти, не взявши й тих 30 карб….

Буквально через пів року у цій же газеті під рубрикою «У Київі. Вісти з суда» написали: В київському воєнно-окружному суді 8 августа розглянуто дві справи. В одній справі – про розбишацький напад на міщанина Лівшиця в м-ку Хмільнику (на Поділлі) підсудних Лейбу Штромберга й Ізраїля Маркзіцера приговорено повісити. Боронили їх на суді пом. прис. адв. С. Б. Ратнер і М. Л. Жуховицький….

В газеті «Рада», але вже у іншому випуску – за січень 1908 року, написали про страшний випадок, що стався у селі Лозна:

Страшні часи переживає тепер село. Волосся їжиться на голові і жах огортає душу кожному, хто буває свідком таких нечуваних подій, як оце трапилась святками у с. Лозні.

Молодий чоловік з с. Вороновець того ж пов. Мусій Олійник, літ 24-х, одної ночі обікрав одного лозенського господаря комору, вивів його ж таки коні, запріг у сани і поїхав зо всім краденим добром у г. Хмільник.  Попродавши там чисто все й закупивши для себе горілки, хліба та ковбаси, він вертався з ярмарку. Ще як він їхав у Хмільник, у Митнику його бачив односелець Ом. Шакула, що вже вертався з Хмільника.

Приїхавши додому, Шакула застав у селі лозенських людей, що допитувались, чи не бачив хто злодія. Шакула сказав, що бачив Мусія Ш., який дійсно їхав не своїми кіньми. Шість лозенців з Шакулою одною підводою зараз поїхали шукати злодія. На поворотці до с. Вороновець його зловили, посадили між собою і три верстви лупцювали чим попало. Як порівнялись лозенці у Воронівцях з хатою Мусія, то той став проситись, щоб пустили його взяти кожуха. Люде пустили, але пождавши трохи, двоє увійшли до хати за ним і застали його з дитиною на печі. «Тепер мене не возьмете» – сказав лоз енцям злодій, «бо не загубите ж ви дитячої душі!» Спробували його стягнути, але він оборонявся й ніяк не давався взяти себе. Покликали на поміч воронівську сільську поліцію. Як один з поліцейських взявся стягнути його, то злодій, наче божевільний, вхопив свою дитину і шпурнув її на поліцая. Дитині зараз линула кров з рота і бідне дитинча дійшло того ж дня увечері…

Мусія після чималих зусиллів забрали таки з печі повезли в Лозну. Стали там його катувати, як тільки вміли. Не стерпів Мусій, виказав ще на односельця, сліпого на одне око парубка Тараса і одного лозенського парубка. Цих зараз було приведено і так катовано, що живим зостався тільки один лозенський, – Тарас же і Мусій забиті на смерть.

Тих, що зробили самосуд, потягнуто до одповідальности.

Ще декілька випадків про крадіжки в газеті було опубліковано того ж таки 1908 року, але вже у селі Чернятинці.

С.Чернятинці, літинськ.пов. (на Поділлі). Наше село дуже бідне на землю, через це й тіснота будинків селянських страшенна. Розказують, що один селянин, викидавши гній із свого хліва, забарікадірував тим сінешні двері свого сусіда, і останній мусів вікном на двір лізти одкидати. Кругом села простяглися панські лани, нігде ногою ступити ні людям, ні скотині, нема простору і для нових будинків.

Переселення 7-х сімейств в с. Нестоїти (балтськ. пов.) вийшло, як виявилось тепер, не дуже щасливим. Заплатили переселенці тамтешній поміщиці по 240 р. за десятину.

І от через весняну посуху та неврожай великий вони й податків не змогли заплатити.

Кілька душ оце було приїхало звідти одвідати родичів та де в кого гроші одібрати, хто винен. Кажуть, що де-хто з них збірається повернуться назад в Чернятинці.

Скрізь по селах у нас дуже поширилися крадіжки. В Чернятинцях не так давно у єврейки Бабці із погреба було вкрадено ринку з сметаною і глечик з кисляком.

Староста з понятим став робити трус на селі. Селянин Пилип Д., побачивши поліцію біля своїх воріт, чкурнув по-за хату та через річку і втік десь на села. В хаті зостався його брат Митрофан з матір’ю.

Вкрадене у них було витрушено, через це Митрофана з матір’ю витягнули з хати і обводили по селу, почепивши на шию Митрофанові глечика з молоком. Потім його повели в Уланів, тільки на той час пристава не було дома, тай повернулись назад.

Через тиждень приїхав стражник, забрав Митрофана і повіз в Хмільник, де й залишив дожидати суду. А справжній злодій, кажуть, пішов на заробітки в с. Круделівку.

А оцими днями трапилася ще одна крадіжка: у селянина М. Кужі вночі хтось забрав з 4-х рамочних уликів мед, подавивши пчіл; одного улика, який був замкнений, було спалено.

Цього злодія знайшли біля панського рова; він спав, на губах ще блищав мед, пчоли роєм вилися над ним; зразу повели його до холодної, а потім одвезено в Уланів, де він і досі сидить, ждучи суду.

 

Поділитись у соц мережі


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *