Відтоді, як у 9 років вона написала перший вірш, і дотепер викликає захват творами, де описуються події, що могли трапитись в найрізноманітніших часах і місцях.
Є у доробку Лесі Українки поема на 50 сторінок, дія в якій відбувається в Україні у реалістичних історичних декораціях. Це – «Бояриня».
Як не дивно, написано твір у Єгипті, до того ж за 3 дні. У тексті сильно відчувається туга за Батьківщиною, тому, насправді, це і не дивно, що створено поему на чужині.
Сюжет краще не переказувати, але варто сказати про такі риси твору:
1. У фокусі – людські емоції і переживання, в спілкуванні декількох персонажів розкриваються їх стосунки, страхи і радості;
2. Мова – наближена до простого народного стилю говорити, не обтяжена зайвими (у тому контексті) зворотами і неприродними висловами;
3. Персонажі, яким надзвичайно майстерно надано індивідуальність, яких швидко розумієш і за яких дійсно хвилюєшся.
Після прочитання хочеться поглянути навколо себе. Україна і зараз знаходиться у вирішальні історичні часи, глибше задумуєшся над власною ідентичність, цінностями та життєвими ідеалами.
Зовсім невелика поема залишає після себе тривалі роздуми і глибокий слід у памʼяті. І це враховуючи те, що там немає виразно емоційних подій – сварок, битв чи погонь.
Насправді, важливою думкою, що причаїлась між рядками, є памʼять (чи радше, Памʼять). Як легко дехто може забути. Як тяжко декому памʼятати, не потонути в щоденній рутині і знайти час для спогадів.
«Сьогодні час згадати вірші Лесі Українки» – так можна було завершити статтю, але краще написати інакше. Завжди потрібно памʼятати про найцінніше, особливо коли часу для цього мало, а тяжкі виклики забирають чимало сил та енергії.
Принагідно згадується цитата з поеми Ліни Костенко «Скіфська одіссея: : «Бо тільки Слово – памʼяті спасенність».
Написане Слово справді рятує Памʼять від забуття, але тільки якщо воно також є і Прочитаним.