У 1960-61 роках поблизу села Піщане Черкаської області у заплаві річечки Супій було знайдено фрагменти човна, людських кісток та посудин, що датуються 5 ст. до н.е. Неочікуваним виявилось те, що усе вказувало на давньогрецьке походження посуду, а відомостей про торгівлю між греками і скіфами, що мешкали так далеко від моря, раніше не було. Очевидно, вченим потрібно переглянути деякі історичні теорії.
Дана знахідка могла залишитись цікавою лише для істориків давнини, якби Ліна Костенко не звернула на неї увагу і не вирішила написати поему. У творі «Скіфська одіссея» безіменний грек з міста Ольвії (поблизу сучасного Миколаєва) вирушає у торгівельні (і не тільки) мандри углиб континенту проти течії Дніпра.
Що він міг спостерігати на теренах України 2500 років тому? Які небезпеки могли його спіткати на шляху? Та й чому взагалі він вирішив плисти так далеко від рідного міста у часи, коли для навігації були хіба що зорі з компасом, а надіслати заклик про допомогу не вийде?
Ми знаємо, що цей мандрівник провів тисячоліття у торфі ріки Супій, але запитати про причини і перепони немає у кого. Хіба що прозорливе око поета здатне розгледіти правду через морок часу і розповісти нам.
Отже, що можна знайти на сторінках поеми Ліни Костенко «Скіфська одіссея»:
– подорож скіфськими степами і городищами, через безкрайній простір, що сильно (але не докорінно) змінився за минулі віки;
– достовірна передача історичних реалій тих часів (заснована, зокрема, на свідченнях Геродота та сучасних наукових дослідженнях);
– художня мова, що наче ріка закликає до руху і виблискує думками, актуальними в усі часи.
Книга розпочинається словами:
«Ріка Супій, і що там тої річечки?
Ох, недарма на праведній воді
латаття жовте світиться, як свічечки! –
то на чиїйсь біді, то на чиїйсь біді…
Ішли віки. Ріка собі міліла.
Довкіл наверствувався торфʼяник.»
А далі… можна прочитати.
Автор: Олександр Озимандія.