За оцінкою МООЗ, більше 90% українців стикнулися із травматичним досвідом під час війни, який різниться хіба що рівнем важкості, а в подальшому може дати про себе знати у більш важких формах: депресії, тривоги, ПТСР, біполярного розладу чи шизофренії. Як повідомляє ВООЗ, на сьогодні уже 10 млн людей відчувають вище перераховані психічні розлади, але до психолога звертаються далеко не всі. Як показало дослідження Агенства США з міжнародного розвитку (USAID), лише 10% українців спілкувалися з спеціалістом, коли мали таку потребу.
Уже понад рік українці перебувають у надскладних умовах – хтось на фронті, хтось у рамках цивільного життя.Згідно з соціологічним дослідженням “Gradus” 71% опитаних українців останнім часом відчували стрес або сильну знервованість. 42% відчувають напруженість, 41% опитаних відчувають втому. Але лише 9% опитаних українців, які відчували потребу в психологічній підтримці, звернулися до психолога. Тоді як 35% ніколи не відвідували фахівця, однак не виключають свого звернення до нього з часом. І 46% опитаних-це ті, хто ніколи не відвідував психолога і не планує. Вище згадані цифри свідчать про те, що потреба у підтримці ментального здоров’я українців є, але лише маленька частка людей її задовольняє. За оцінкою експертів опитування “Gradus ” , 33% українців ставляться до свого психологічного здоров’я несерйозно, тоді як лише 7% вважають психологічне здоров’я важливим аспектом повноцінного життя.
Страх перед психологами
Радянський союз – це точка відліку, з якої має починатися страх психологів, особливо в людей середнього та старшого віку. За інформацією зі статті “Каральна психіатрія та її жертви. Як розправлялися з дисидентами в добу «розвиненого соціалізму» авторки Любові Крупник, кандидатки історичних наук та доцентки, у психлікарні репресивна влада запроторювала перш за все людей, які інакше мислили і хотіли для себе кращого життя:дисидентів, правозахисників, представників релігійних течій, емігрантів. 30-50-ті роки – це період наростання зловживань психіатрією в СРСР, а починаючи з 1960-го року (часи “хрущовської відлиги”)репресії у формі психіатричних діагнозів стають головним інструментом в боротьбі влади проти людей і тривають аж до 1980-го року.
Шістдесятник Микола Плахотнюк, інженер Володимир Клебанов, поет Анатолій Лупиніс, письменник і художник Йосип Тереля, математик Леонід Плющ- це лише деякі з відомих постатей, які були кинуті у Дніпропетровську психіатричну лікарню. Зрозуміло, що просто так запроторити людину до психлікарні влада не могла, тому увімкнула фантазію. “Уповільнена шизофренія”- це хвороба, яку вигадав московський професор Андрій Снєжневський. Серед її симптомів професор виділив такі: “марення реформаторством”, “марення пошуку правди”, “філософська інтоксикація” та інші. Ясно, що жодної “уповільненої шизофренії” ніколи не існувало. Це був просто один з методів ув’язнити людину без суду і слідства у психлікарні.
Леонід Плющ у своїй автобіографічній книжці “У карнавалі історії” розповідає про життя в психлікарні так: :
«Нейролептики та щоденні сцени притуплювали мене інтелектуально, морально й емоційно. Лікування і режим у психушці, як я побачив на власному прикладі, призначені відразу зламати людину й знищити її волю до опору. Хоч я намагався випльовувати таблетки, вони вбивали моє бажання читати або думати, і я швидко втрачав зацікавлення політичними справами, потім науковими, а тоді й дружиною та дітьми. Пам’ять моя різко ослабла, і моя мова стала коротка й уривчаста. У голові лишилися тільки думки про куріння і хабарі санітарам за додатковий вихід до вбиральні. Я навіть не хотів побачень, яких раніше так нетерпляче чекав. Я все більше боявся, що моя деградація невигойна і що я допоможу своїм катам тим, що збожеволію. Почуття безвихідності, необмеженості перебування в цьому пеклі спонукало багатьох здорових в’язнів думати про самогубство. Я теж втрачав волю до життя. Тримався тільки самозаклинанням: не розлютитися, не забути, не піддатися!».
Ще однією жертвою радянських репресій, здійснюваних за допомогою психіатрії, став український поет Володимир Сосюра. Як пише Ірина Андропова, авторка статті про поета “Володимир Сосюра: врятований божевіллям”, у роки своєї юності він палко виступав проти більшовиків зі зброєю в руках- встиг повоювати у війську гетьмана Скоропадського, Петлюри. та УНР. Поет не приховував свого минулого від тогочасної влади, навпаки- поділився ним в автобіографічній повісті “Третя рота”. За це у 1934 році його підло запроторили до божевільні, на Сабурову дачу, навіть не встановивши діагнозу. Там він провів тиждень. Спершу Сосюра справді думав, що він не сповна розуму, але згодом здоровий глузд взяв верх. Поетові вдалося втекти з психлікарні однієї ночі. Після цього випадку медкомісія оглянула його і не виявила жодних ознак божевілля- лише відзначила психічне виснаження та нервовий зрив. І попри те, що Сосюру більше не намагалися покласти до психлікарні, після пережитого він змушений був відновлюватись у пансіонаті із лікування нервових та психічних розладів.
Люди, які виходили з таких психлікарень, мали глибокі психологічні травми, так як змушені були спостерігати за дійсно психічно хворими пацієнтами. Вони були позбавлені можливості бачитися з рідними та близькими. У палатах було дуже мало місця та велика кількість пацієнтів, що створювало постійну тисняву та задуху. Нормальний режим дня був відсутній-абияке харчування і прогулянки близько години, а то й менше. Мови про якусь реабілітацію після такого “лікування” й бути не могло. Радянська влада лише намагалася знищити людину морально, а не допомогти їй. Саме тому страшні стереотипи про психологів так міцно засіли у свідомості українців навіть після розпаду СРСР, а за часів незалежної України організація психологічної підтримки лише почала формуватися і їй не було надано достатньо розголосу для розвінчення “радянських міфів”.
Страх психологів через незнання
Поліграфолог та психолог Андрій Мариняк стверджує :”Першопричиною відмови йти до фахівця може стати страх від нерозуміння, хто такий психолог. Люди думають, що це психіатр-будуть лікувати на “дурдомі”.”
За оцінками дослідження Gradus, 49% українців вважають, що психологічна допомога потрібна тільки психічно хворим людям, і 36% вважають, що психолог й психіатр- це одне й те ж саме.
” Відсутні базові знання про психіатрію та її відмінності від психології. Слова дуже схожі тому асоціативно сприймаються як одне і теж саме. Виникає страх бути визнаними “не нормальними”, бути закритими у “божевільню”, “стати як зомбі”, “я ж не псих, щоб йти до психолога”-відповідали не один раз саме так,”- висловлює щодо цього свою думку пан Андрій.
Недовіра чи не пріоритет?
22% українців за даними дослідження Gradus вважають, що психологи намагаються витягнути якомога більше грошей. Нія Нікель, співавторка подкасту “Незручно” разом зі своїми колегами проводили опитування на тему причин відмови українців йти до психолога. І на основі результатів опитування, експертка причиною такої недовіри до фахівців називає освіту психологів і попередній негативний досвід:
“Через державне ігнорування, що психологам треба отримувати ліцензію для практики — зараз кожен навіть після курсів може стати практиком. Люди бояться потрапити до некваліфікованої особи. Також невдалі досвіди з психологами на минулих роботах, школі і тд. Один невдалий досвід може відкинути людину у терапії на десятки років.”
Андрій Мариняк щодо цього зазначає, що коли людина витратила гроші на консультацію, але не побачила результату, то це свідчить про те, що вона обрала ” не свого”психолога. Пан Мариняк стверджує, що люди називають це “розводом на гроші” , а насправді вони мали справу з психологом, який не підходив людині за характером, типом темпераменту, світоглядом. Не виключає експерт й непрофесіоналізм фахівця. В результаті людина розчаровується і більше за психологічною допомогою не звертається.
Пані Нікель зазначає, що однією з головних причин можна також вважати гроші.” Більшість людей зараз мають родичів у ЗСУ і всі вільні кошти донатять на потреби армії”,-стверджує Нія, посилаючись на дані опитування. Однак тут постає вже проблема не так самих коштів, а пріоритетів-люди вважають допомогу армії важливішою за свої психологічні потреби.
Kind touch. Cute calm professional psychologist kindly smiling and putting her hand on the knee of her worried nervous client while talking to her
Занадто дорого чи занадто ліньки?
За даними з сайту doc.ua, зараз ціни за одну консультацію з психологом варіюються у межах від 400 до 1500 гривень. Зрозуміло, що не всі люди, які потребують психологічної підтримки, можуть собі її дозволити. “Тому людина бере алкоголь і йде до подруги чи до друга, шукаючи там вирішення своїх проблем,”- коментує ситуацію пан Андрій.
Трохи інший погляд на цю проблему має пані Нікель:”В Україні доступно близько 20-ти інституцій з безкоштовною психологічною допомогою. Проте люди навіть не гуглять, щоб допомогти собі. Тобто їм потрібно буквально в рота класти, щоб вони звернулись до спеціаліста.”
Так, зараз й справді у зв’язку із війною працює чимало безкоштовних платформ із надання психологічної допомоги( сайт tellme.com.ua, реабілітаційний центр “Крок назустріч”, лінія Стоп паніка, лінія Червоного Хреста, лінія запобігання самогубствам та інші), але люди мають низький рівень довіри до них- 14% за опитуванням Gradus.
“В Україні не дуже популярна психологічна гігієна. У США страхування психологічного здоров’я людини є, а у нас про таке ще не говорять,- порівнює ситуацію в Україні та за кордоном пан Мариняк.
Так, в Америці, згідно зі статистикою, близько третини населення хоч раз були на консультації в психолога. І попри те, що в цієї країни за плечима 100 років досвіду у сфері розвитку охорони психічного здоров’я, дослідження за 2019 рік показало, що 62% людей із розладами настрою, 76% із тривожними розладами і81% людей, які мають розлади із вживанням психоактивних речовин, не отримували належної допомоги. А в Україні помітний розвиток у сфері психологічної підтримки розпочався лише з початком війни: перша леді Олена.
Зеленська започаткувала Національну програму психічного здоров’я та психосоціальної підтримки. Це програма, завдяки якій українці будуть дізнаватися більше про важливість ментального здоров’я і вчитимуться ставити його в пріоритет. Клінічна депресія, медикаментозне лікування, розвиток залежностей (алкоголізм, наркоманія, азарт), суїциди, психосоматичні захворювання- це все наслідки ігнорування людьми ментального здоров’я, за словами пана Андрія.
Легковажне ставлення українців до свого психологічного стану негативно впливає на якість їхнього життя, погіршує не тільки моральний, а й фізичний стан(головні болі, проблеми із травленням, проблеми із серцево-судинною системою та інше). Якщо вчасно не задовільнити свої психоемоційні потреби, вони з часом можуть перерости у більш серйозні психічні порушення, які вже потребують медикаментозного лікування- біполярний розлад, ПА(панічні атаки), ПТСР(постравматичний синдром),обсесивно-компульсивні розлади, неврози, психози і тд. Саме з цієї причини не варто ігнорувати свої запити і не боятися звертатися до спеціаліста. Те, що вам потрібна підтримка психолога, не означає, що ви хворі чи з вами щось не так. Війна перевернула життя українців з ніг на голову, внесла свої корективи, позбавила звичних речей. Психолог – це та людина, яка допоможе адаптуватися до нових реалій емоційно, впоратися з моральною кризою і навчить підтримувати стан своєї психіки на належному рівні у такий важкий період.
Автор – Анна Казмірчук.
Фото взято із /https://create.vista.com/uk/photos/psychologist/