Про походження наймення першого літнього місяця існує найбільше гадок. Жодному з його старших братів не випало такої пильної уваги з боку мовознавців та дослідників народного агрокалендаря. Та це й зрозуміло: полудень року увібрав найконтрастніші його ознаки.
Одні вважають, що назві прислужилося масове цвітіння квітів, зокрема маку й півонії; інші стверджують, буцімто назва пішла від зачервонілих суниць і черешень, котрі починають визрівати; дехто схильний пояснювати походження слова з тим, що в цей час найяскравіше світить сонце – саме з 20 по 22 червня настає період найвищого сонцестояння, коли день удвічі перевершує ніч.
Мають, очевидно, рацію й ті вчені, котрі пояснюють назву, пов’язану з масовим розплодом городніх та садових червів та гусені. Небезпідставні міркування й дослідників традиційного бджільництва: вони вважають, що своє ім’я місяць прибрав від того, що в червні бджолині матки починають найактивніше відкладати личинки – плодити черву.
За думкою Василя Скуратівського, назва походить від червеця. Саме в червні з’являється сокоживна комаха – кошеніль (від ред. – загальна назва кількох видів комах, із тіла самиць яких добувають червону фарбу; кармін, червець). Червенська фарба цінувалася насамперед за соковитий колір і практичну якість, позаяк він не вигоряв на сонці й не змивався водою. Цим барвником кольорували вовну, ткацькі вироби, лучку і навіть виготовляли жіночу пудру. Широке розповсюдження цього промислу, очевидно, й сприяло офіційній назві місяця.
Проте в народі, поряд з офіційною, існувало й багато регіональних означень. Ще в Давній Русі первісток літа називали “кресником” чи “креснем”, оскільки язичники пов’язували своє життя із “небесним вогнем” – сонцем. Адже слово “крес” (чи не звідси й назва добувача вогню – кресало?) означало “живлящий вогонь”. А саме на червень припадає період найвищого сонцестояння. Була й інша накличка – “ізок”, тобто місяць сюрчання коників.
Українські народні назви всіх місяців споріднюються з природними ознаками. Ось чому червень ще називали “гезднем”, “кезднем”, “бізднем” чи “безднем”, позаяк під цю пору з’являються надокучливі гедзі та сліпаки, котрі бунтують корів та коней. Деінде його йменували і “червивим місяцем” – порою розвитку гусені й шашелю. Тому в червні селяни намагалися не заготовляти деревину для житла, бо “воно швидко псуватиметься”.
Відомий український етнограф В.Шухевич зафіксував на Гуцульщині й таке означення червня – “гнилець”. У цей час настигає пора сінокосів та заливних дощів. Від того сіно нерідко гнило.
Щоправда, слово “гнилець” стосується й пасічництва. Цим терміном визначають вельми небезпечну інфекційну хворобу. Вона з’являється тоді, коли бджолина матка відкладає личинки. Якщо частина черви застигла, тобто захолола від протягів, починається процес гниття. Інфекція переходить і на робочих бджіл. Заражені гнильцем комахи практично не виліковуються і гинуть. Ця зловісна хвороба з’являється переважно в червні, коли плодючість маток особливо велика. Очевидно, діалектна назва місяця – “гнилець” – також пов’язана з пасічницьким терміном.
Співзвучні нашій мові назви місяця і в деяких інших слов’янських народів. У білорусів – “червень”, поляків – “червєц”, чехів – “чєрвєн”. Давньоболгарська мова також фіксує термін “чрвен” (щоправда, це стосується наступного місяця – липня). Проте у творах деяких класиків зустрічаємо і назву “іюнь”, що походить од ймення давньоримської богині Юнони, котра була покровителькою подружнього життя.
Народний прогностик
11 червня – Феодосії. Починають колоситися зернові. Ходить Феодося й дивиться на колосся.
14 червня – Харитона. Якщо йтиме дощ, то до кінця місяця, а коли сонячно – то на добрий налив колосся.
16 червня – Луки. Південний вітер – для яровини добре, а коли з північного заходу – на сльотаве літо. Якщо йтиме дощ – то вродять гриби.
17 червня – Митрофана. На Поліссі сіяли гречку й льон.
22 червня – Кирила. Зацвіла липа – на тепло й сонячне літо. Щедрим буде медозбір. Бджоли і в шапку меду наносять, аби був взяток.
24 червня – Варфоломія і Варвари. З цього часу починає коротшати день. Варфоломій і Варвара дня украли, а до ночі доточили.
25 червня – Онуфрія, Онопрія. День літнього сонцестояння. Це останній термін сіяння гречки. До Онуфрія закінчували першу косовицю сіна.
29 червня – Тихона. З цього часу перестає кувати зозуля, “бо мандрикою вдавилася”.
30 червня – Мануїла. Якщо погода дощова, то зима буде сніжною.
За матеріалами книги Василя Скуратівського “Місяцелік”.
Ілюстративне фото – з відкритих інтернет-джерел.