“Булінг – це не про погану стратегію поведінки батьків чи вчителів. Це про налагодження стосунків” – інтерв’ю з психологинею

“Булінг – це не про погану стратегію поведінки батьків чи вчителів. Це про налагодження стосунків” – інтерв’ю з психологинею

“Булінг – це не про погану стратегію поведінки батьків чи вчителів. Це про налагодження стосунків” – інтерв’ю з психологинею Юлією Ольшанською про причини і наслідки цькування серед дітей та підлітків.

Як інформує ВООЗ, Україна займає четверте місце серед європейських країн за рівнем булінгу щодо дітей і 9 місце серед країн світу за рівнем булінгу щодо 15-річних.

Разом із пані Юлією ми говоримо про те, чому виникає булінг, які його види
найнебезпечніші, як боротися з різними проявами цькування і як булінг пов’язаний із самооцінкою, ставленням батьків до своїх дітей і рівнем матеріального достатку в сім’ї.

  • Вирізняють такі типи булінгу: фізичний, економічний, емоційний, сексуальний, кібербулінг. На вашу думку, зі всіх видів булінгу, який  впливає на дитину найгірше?

Якщо мова йде про дитину саме допідліткового віку, то,на мій погляд, найбільше впливає сексуальний, фізичний і психологічний булінг.Чому саме  так? Бо дитина, по-перше, не має такого великого кола спілкування, тобто вона не має можливості дізнатись і порівняти те, як буває в інших родинах. Зазвичай дитина, у якої є програма подобатись своїм батькам, намагається зробити все якнайкраще для того, щоб її батьки любили , бо така є потреба . І вона не розуміє навіть, що це якась погана дія або погане ставлення щодо неї
відбувається. І дитячій психіці завдається дуже велика шкода. Коли вже дитина росте, стає підлітком і має можливість бачити, яке ставлення до дітей буває, то вже може бути запізно і може бути нанесена дійсно дуже велика фізична або  емоційна шкода. Це стосується саме булінгу дітей в сім’ї.

Щодо економічного та кібербулінгу, знову ж таки, якщо це стосується саме дітей, то у який спосіб такий булінг може відбуватися? Хіба в тому, що  недостатньо коштів витрачається на одяг, на їжу на лікування, на навчання і тд. Але це вже можна назвати фізичним булінгом, якщо ми говоримо про нестачу  харчування. Тут простежується взаємозв’язок.То ж саме для дітей я цей вид булінгу не розглядаю як найгірший.

Кібербулінг становить мінімальну загрозу для дитини, тому ще немає того
механізму впливу на психіку, на відміну від підлітків. Тінейджери опиняються у більшій зоні ризику щодо кібербулінгу, бо там є вплив однолітків або старших людей на їхні якісь моральні цінності, використання проти них їхніх особистих переписок, почуттів. Тоді підліток стає дуже потайливим. А з дітьми кібербулінг все таки не дуже популярна штука. Але слід мати на увазі, що потрібно дотримуватися техніки безпеки користування Інтернетом. Якщо це стосується сайтів, яких дитина не має відвідувати або знайомств з чужими людьми, які потім дитину виманюють на зустріч, мають намір якось її використати. Це про техніку безпеки. Якщо все нормально у стосунках із батьками, то зазвичай кібербулінгу просто немає в житті дитини.

Якщо роздивлятись булінг по відношенню до підлітків, то, мабуть, найгіршими також є емоційний, фізичний і сексуальний булінг. Підлітки прагнуть до соціалізації набагато більше, ніж діти. У них є потреба стати причетним до якоїсь групи людей, зазвичай це групи однолітків. У них є потреба знайти своє місце в суспільстві,влитися в якусь систему, якесь угрупування, клас. Вони хочуть стати невід’ємною частиною якоїсь групи. У разі, якщо дитину не приймають в певне коло спілкування,яке їй важливе,починають знущатися,  сміятися з неї, то для підлітка це є дуже вразливим моментом. Якщо ми
говоримо про фізичний та сексуальний булінг щодо тінейджерів, то основними ознаками фізичного цькування можуть бути побиття, штовхання, псування особистих речей. Ситуація, наприклад , коли забирають телефон, знаходять приватні фотографії чи переписки з метою використати у своїх цілях. Це про  порушення особистих кордонів, про фізичний булінг.

  • Ви навели ситуацію- в дитини забрали телефон і знайшли її особисті фото, переписки з якоюсь метою. Це буде фізичний чи психологічний  булінг? Чи поєднання двох видів?

Так, саме поєднання, де фізичний булінг(коли забирають майно), може призвести до психологічного(якщо використовують приватну інформацію, шантажують, розповсюджують). Тобто фізичний булінг практично завжди ж причиною психологічного.

  • Як я зрозуміла з першого запитання, саме батьки закладають фундамент  поведінки дитини, від якого буде залежати, стане вона жертвою булінгу чи ні? І це стосується як в дитинства, так і в підлітковому віку.

Так, я це мала на увазі. Навіть якщо є спроби чинити булінг над впевненою в собі дитиною, то там де сядеш-там і злізеш. Дитина не реагує. Бо тільки коли є
зворотній зв’язок від жертви булінгу – її продовжують травити. Або дитина звертається за допомогою і отримує її. Адже родини, де не здорові стосунки, або неблагополучні родини – вони не допомагають практично дитині чи підлітку, навіть якщо дізнаються про булінг.

  • Тоді з ваших слів виходить, що батьки є найбільш відповідальними за  те, що її дитину булять і винні в цьому? Чи відповідальність вчителів, шкільних психологів і кривдників рівноцінна?

Ні, батьки не винні в булінгу, але відповідальні за власні стосунки з дитиною та за те, чи їх дитина довіряє їм настільки, щоб розповідати про свої проблеми. За  наявність булінгу в дитячих групах відповідальні керівники цих груп (дорослі). Бо якщо група заснована підлітками, жоден дорослий не прослідкує за тим, що в ній відбувається.

  • Як зазначається у дослідженні ЮНІСЕф, 38, 2% хлопців та 36, 9% дівчат, які стали жертвами булінгу, нічого з цим не робили. Тобто вони  просто ігнорували цей факт. Що це означає? Діти невпевнені, що їм допоможуть чи покарають кривдника? Лише невелика частина – 10, 7% хлопців та 27,2% дівчат шукали підтримку у батьків. Ще менші цифри пов’язані із вчителями-лише 3, 6 %хлопців та 5,6% дівчат довірили їм свої проблеми. Чому так мало підлітків відкриваються, здавалося б, найближчому оточенню? Можливо, це пов’язано з неправильною стратегією поведінки як вчителів, так і батьків?

Дуже типова ситуація для підлітків. Бо, по-перше, для них дуже важливо мати  авторитет в очах однолітків, тому йти комусь розповідати, скаржитись і жалітись- це своєрідний підрив репутації. Скажемо так- діти, які є жертвами  булінгу, й так не мають високого авторитету, але все ж таки вони не хочуть здаватися ще більш слабшими. Це по-перше.

Наступною причиною може стати те, що підліток просто не знає, куди звернутись. Не має жодної інформації про стосунки в колективі ні від класних керівників, ні від шкільних психологів, ні від батьків. Тобто якщо не  проводиться жодна профілактична робота в школі щодо булінгу, то діти навіть не знають,кому про це сказати. Діти справді думають,що їм не можуть допомогти покращити стосунки з однолітками. Ба більше – вони розуміють, що їм доведеться залишитися в цьому суспільстві, продовжувати навчатись із цими людьми разом в класі. Тож, щоб уберегти себе від ще більшого цькування, вони
не йдуть нікому про це розповідати.

Що стосується саме батьків, то такий маленький відсоток звернень вказує на рівень довіри у внутрішньо сімейних стосунках. Зазвичай, якщо існує довіра в  сім’ї, якщо дитина росте впевненою в собі, в батьках, то вона з меншою ймовірністю може піддатися булінгу. Впевнені у собі діти, які мають високу самооцінку, не є об’єктами для булінгу. То ж статистика, яку ви навели, вказує не тільки на те, що діти побоялись комусь розказати. Ці дані вказують на причинно-наслідкові зв’язки поганої атмосфери в сім’ї. Погані стосунки з
рідними впливають на формування дуже слабкої в емоційному та моральному аспектах дитини. Слабкої настільки, що з неї можуть і починають знущатися однолітки.

Якщо ми говоримо про вчителів, можна проводити групові роботи або тренінги
для всього класу. Організувати якесь навчання, використовувати корисні лекційні матеріали. Тоді можна запобігти цькуванню. Я б сюди ще віднесла категорію шкільних психологів, які мають проводити спеціальну профілактичну роботу, дослідницьку роботу, бо існує багато соціометричних тестів, де ще на початковому етапі зародження булінгу його можна виявити. Коли така робота не проводиться, то дитина розуміє, що нема сенсу звертатись до шкільних вчителів.

Ще як варіант допускаю, бо була сама свідком таких ситуацій, коли шкільні вчителі підтримують булінг. У ролі жертви в таких випадках перебувають дуже слабкі діти. Це можуть бути діти із поганою успішністю в школі, тобто вони не вирізняються якимись розумовими здібностями серед інших. Також це ті, хто не може за себе постояти. То ж навіть вчителі починають ставати на бік дітей-агресорів, на бік тих, хто здається сильнішим. І разом з однолітками справді гноблять таких підлітків.

Тож підіб’ю підсумки. Булінг – це не про погану стратегію поведінки батьків чи вчителів. Це про налагодження стосунків. Бо, знаєте, якщо школа скінчиться через 10 років, то стосунки з дитиною залишаться назавжди. Дуже багато  випадків трапляється, коли саме через школу, через оцінки, через навчання, батьки втрачають тісний зв’язок зі своєю дитиною. Втрачають, бо починають від неї вимагати хороших оцінок, вивчення того, що їй не подобається. І ще до підліткового віку дитина перестає своїм батькам довіряти. Те ж саме відбувається із вчителями. Якщо дитина не має довірливих стосунків з дорослим, жодна стратегія не допоможе , ніщо не змусить підлітка комусь довіритись. Це дуже такі емоційні речі, бо є погані вчителі,але вони гарні як люди, вони ставляться до дітей інакше. А є гарні дуже вчителі у ролі професіоналів своєї справи, але як люди вони непристойно поводяться. Усе  дуже індивідуально і працювати слід взагалі над якимось навчанням для  батьків і вчителів з психологічної точки зору.Варто розповідати їм про важливість для дітей мати свого авторитета, мати можливість комусь довіритись, не очікуючи, що тебе за це насварять чи покарають. Це дуже такі типові як для мами речі – любити свою дитину безумовно. Не за щось, а просто через те, що це твоя дитина. З часом, коли діти ростуть, до них висувається все більше і більше вимог, але їм не надається права залишатися самими собою і займатися тим, що їм до вподоби. Саме через це стосунки псуються. І коли дитина втрапляє кудись в халепу, то їй нема кому про це розказати. Вона вже має такий досвід, що її за відвертість просто сварять.

Автор –  Анна Казмірчук.

Продовження фахових порад від психологині читайте на нашому сайті… Далі буде.

Поділитись у соц мережі


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *