Тема батьків і дітей – вічна. Поки всі по дитсадочках, школах, роботах – емоції не досягають піку, так, вистрілюють час від часу в деяких ситуація. Чому? Ніколи людям, просто ніколи. Не виніть нікого – ритм життя такий, що часто змушує бігти тих, хто не любить це робити. Аж тут – всі або майже всі виявились «закритими» у чотирьох стінах.
Найлегше карантинні нововведення перенесли мами в декреті, принаймні, вони самі так стверджують. Бо фактично у них розклад дня мало змінився. Інтроверти теж не дуже хвилюються, навіть, я б сказала, насолоджуються. Трохи «поноюють» бездітні любителі постійного руху, але їхні голоси заглушуються ревом батьків школярів: «А ми б у вашому випадку насолоджувались, а тут постійні уроки, готування їжі, сварки дітей…».
То що ж не так у нашому суспільстві? Можливо, справді планеті був потрібен карантин, аби батьки нарешті стишили біг і знайшли трохи більше часу на своїх дітей? Не знаю, всі ми стараємось дотримуватись балансу “родина-робота”, та вдається, звичайно, не всім.
Недавно читала листа від страшенно змученої хатнім побутом і домашніми завданнями трьох дітей жінки. Після нервового зриву, переоцінки важливості роботи вчителів, вона чесно сказала, що більше не сяде робити уроки з дітьми, так як радять більшість фахівців. Чи не радять? Теж спірне питання…
Я б дуже хотіла почути ваші історії з життя, пишіть в коментарях чи особистих повідомленнях. Діліться позитивним досвідом ваших родинних відносин або ж чесно зізнавайтесь у батьківських промахах, які «вигулькнули» під час карантину. Звичайно, можна анонімно.
Розповідайте, це справді цікаво!
Ваша Наталя Міщук