Через війну в багатьох українців розвинувся або розвинеться посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). У Міністерстві охорони здоров’я пояснили, як не зашкодити людині з ПТСР.
Коли людина переживає втрату або перебуває у стані шоку, марно говорити їй, що вона має заспокоїтися, взяти себе в руки. Не варто стимулювати або зупиняти якісь реакції.
Наприклад, якщо у людини, яка переживає шоковий стан, почався тремор, не треба перешкоджати. Навпаки необхідно створити простір, щоб вона могла цю реакцію допрожити. У цей момент насправді людина потребує, щоб подбали про її базову безпеку. Річ у тому, що у стані шоку ми можемо бути недостатньо критичними: не повною мірою усвідомлювати якісь загрози, недостатньо орієнтуватися у просторі.
У такі моменти важливо повертати людину в момент «тут і тепер». Можна ставити їй якісь базові запитання: Що ти перед собою бачиш? Що ти чуєш?
Під час спілкування з тим, хто горює, не кажіть «Я тебе розумію», якщо ви не маєте подібного досвіду до того, який пережила ця людина. Бо інакше це звучить як знецінення. І радше може образити людину, ніж підтримати.
Не можна навʼязувати людині якихось реакцій, говорити «поплач» або «не плач», «тримайся» та подібне.
ЩО ВАРТО РОБИТИ:
- бути поруч з людиною;
- говорити: «Я поруч», «Ти не сам/сама», «Я можу допомогти, якщо тобі потрібна ця допомога»;
- запитати: «Чим я можу бути тобі корисним/корисною?», «Що я можу для тебе зробити?»
Найчастіше в підтримку можна почути, що «все буде добре», але ця установка зовсім не змінює мислення на позитивне. У людини, в якої сталося горе, ще й складається враження, що від неї хочуть якнайшвидше позбутися, сказати чергову фразу, яка не несе ніякого смислового навантаження і нічого не змінює. Ці слова наче знецінюють горе людини, вона не хоче їх чути у момент трагедії.