8 років з моменту прийняття рішення стати суддею –  до Указу Президента: перше інтерв’ю судді Хмільницького міськрайонного суду Олени Павлюк

Поділитись у соц мережі

Досьє: Олена Павлюк народилася у місті Вінниця, має дві вищих освіти – з відзнакою закінчила Ужгородський національний університет за спеціальністю «Правознавство» й «Англійська мова та література», Заслужений юрист України, володіє трьома іноземними мовами, з 7 липня 2020 року призначена Президентом України на посаду судді Хмільницького міськрайонного суду.

  • Олено Олексіївно, розкажіть, будь ласка, про Ваші дитячі та студентські роки. Юридичний напрямок – це Ваш свідомий вибір чи розуміння професії прийшло не одразу?
  • Мої дитячі, шкільні роки пройшли у Вінниці. Я гарно навчалась у школі, закінчила її із золотою медаллю, потім вступила до Ужгородського національного університету на юридичний факультет, паралельно – заочно навчалась на філологічному факультеті за спеціальністю «Англійська мова та література». Університет також закінчила «на відмінно». Я – перший юрист в родині, тато працює педагогом, мама – лікарем. Навіть не згадаю, чому саме юридична професія мені подобалася з дитинства, але точно пам’ятаю, що іншого бажання у мене не було. Я читала книги, дивилась фільми і завжди мені подобався саме судовий процес, його ведення, вміння аналізувати документи, докази, обставини… Відчувала – це моє! А навчання в університеті та чудові й досвідчені викладачі-практики ще більше вкоренили в мені думку, що юриспруденція стане справою мого життя.

  • Ви працювали на різних роботах і посадах: які висновки чи знання приходили з новим етапом у професійній діяльності?
  • Моя перша робота – це посада юрисконсульта в приватній фірмі. Зараз я розумію, що це саме те, з чого варто починати. Ви не стільки перебуваєте в рамках державної служби, набираєтесь досвіду, вражень, вмінь, аби визначитись, який напрямок в юриспруденції хочете обрати. Через певний проміжок часу я зрозуміла, що хочу спробувати себе саме в судочинстві, далі було кілька років роботи помічником судді у Вінницькому апеляційному адміністративному суді (зараз 7ААС). Для мене – це роки, коли я бачила суд не з точки зору відвідувача, представника, а це погляд на суд зсередини, тим паче, адміністративна юстиція – це цікаві справи, новий, неоціненний досвід у роботі. Далі – моя робота на різних посадах у Державному управлінні справами. У цей період часу, на кожній новій посаді й з іншими професійними обов’язками, я вчилась, вдосконалювала свої знання і вміння. Все чіткіше стала розуміти, що за будь-яким результатом стоїть робота величезної кількості людей, вони роблять стільки речей, які невідомі пересічній людині, але без їхньої праці – пазл не складеться, результату не буде. От, наприклад, рішення суду: так, його ухвалює суддя у нарадчій кімнаті, а до того, над кожною справою працюють працівники канцелярії, помічник судді, секретар судового засідання, судовий розпорядник – у кожного з цих людей є сила-силенна дій, непомітних людському оку, але без цих дій, правосуддя не буде працювати ефективно.
  • Яким був Ваш шлях до посади судді?
  • Від мого рішення спробувати свої сили і до того, як Президент України підписав указ про моє призначення на посаду судді пройшло 8 років. Це був цікавий, але складний і довготривалий процес – всього 15 етапів відбору потрібно пройти, щоб стати суддею. Понад 4,5 тисячі охочих прийшли на перший відбірковий іспит, усі, хто успішно склав такий екзамен, проходили спеціальну перевірку, навчались у Національній школі суддів України, далі був кваліфікаційний іспит з двох блоків (теорія і практика), відповідно до цього іспиту складався рейтинг кандидатів за кількістю набраних балів і занесення кандидатів в резерв. Однак згодом процес добору сповільнився, а після 2015 року фактично зупинився. Проте потім стало зрозуміло, що через катастрофічну нестачу суддів, зупинення судочинства у багатьох судах України, кадрове питання також треба вирішувати. Були ухвалені законодавчі зміни, які дозволили не проходити заново усі ті 15 етапів, а повторно скласти кваліфікаційні іспити і визначити своє місце в рейтингу. Потім було оголошено конкурс на посаду судді Хмільницького міськрайонного суду, в якому я перемогла. А далі –  подання Вищої Ради правосуддя  та очікування Указу Президента.

  • Олено Олексіївно, чи є у Вашому житті та професії люди (знайомі або ні) на яких Ви рівняєтесь?
  • Мені пощастило в житті з неймовірними людьми – спілкування із ними подарувало частинку мого світосприйняття. Також люблю читати біографії державних діячів різних часів і дізнаватись, як вони приймали рішення. Але я не копіюю нікого, не порівнюю себе ні з ким. Якщо рівнятись, то лише на себе вчорашню: я часто запитую себе, наскільки стала кращою, ніж була вчора, що зробила, аби вдосконалити свої знання, вміння, якості. А от мої батьки мене навчили займатися справою, яку любиш. Моя мама народилась, щоб бути Лікарем і допомагати людям, а тато – не просто вчитель, а Педагог, до якого учні приходять через 20 років і кажуть, що він однією порадою змінив їхнє життя на краще.  Я не знаю, як по-іншому: завжди працювала і мені подобалось, те що я роблю. Якщо ходити на роботу «тому що треба» – Вам буде важко, некомфортно кожного дня. Це не означає, що на улюбленій роботі не буває проблем, труднощів, виснаження  – усе це є, але Ви робите справу, якою «горите» і все здається легшим і цікавішим.
  • Якою стала Ваша перша справа, призначена автоматизованою системою документообігу суду? Хвилювались?
  • Це було розірвання шлюбу і призначення розміру аліментів, цивільне судочинство. Хвилювання було, але не за сам процес чи недостатність досвіду на посаді судді, тут зовсім інше. Зазвичай, якщо люди йдуть до суду – це означає, що всі інші, мирні методи випробувані: приходять з проблемою. І от цю проблему у житті людей, часто – трагедію, потрібно людям допомогти вирішити правильно, обґрунтовано, законно. Держава наділила мене владою здійснювати правосуддя, за кожним моїм рішенням – людські долі, їх подальше життя. Ось за це хвилювалась.
  • Олено Олексіївно, коли Ви вперше переступили поріг Хмільницького міськрайонного суду, чи було щось таке, що Вас вразило, здивувало, порадувало чи засмутило? Не було щось на зразок «очікування/реальність»?
  • «Очікування/реальність» не було: я свідомо обрала саме Хмільницький міськрайонний суд. Це суд з історією, іменем, певного рівня, чудовими ініціативами і нововведеннями, фахівцями своєї справи. Скажу відверто: я знала багато хорошого про Хмільницький міськрайонний суд і від колег, і спостерігала за його комунікаційною діяльністю. Добре розумію, що за кожною ініціативою стоїть титанічна робота колективу – мені приємно, що тепер я – частина дружньої команди професіоналів.
  • Продовжте фразу: «Я вірю, що»…
  • Я вірю, що все те, що Ви робите сьогодні, стане запорукою Вашого завтрашнього результату.
  • Дякую за розмову!
  • Навзаєм.

 Спілкувалась Наталя Міщук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *