Сьогодні 8 років, як у бою під містом Спартак Ясинуватського району Донецької області загинув наш земляк, житель села Лозова Михайло Рачок. Його життя обірвалося разом із його побратимами: Синюк Денис – 1993 р.н., Білокуров Олександр – 1985 р.н., Стратович Анатолій – 1962р.н., Гага В’ячеслав – 1991 р.н.
- Це один із тих військовослужбовців, які не ховалися за довідкою про стан здоров’я, за сімейними обставинами, а йшли в бій, ішли боронити наші кордони. Він був справжнім воїном. Дуже прикро, що нас покидають такі люди, – згадували про Михайла Рачка його друзі та побратими.
Михайло – наймолодший син у багатодітній родині сільських учителів, усім серцем любив своє рідне село, із задоволенням господарював на землі, планував стати фермером та мріяв завести коней, яких обожнював з дитинства. Але за випадком долі став військовим, і плани про власну справу на малій батьківщині та будинок для своєї сім’ї на рідній Вінниччині віддалилися.
До листопада 2013 року служив у Житомирському військовому інституті, залишившись там після проходження строкової служби. Друзі та колеги по інституту згадують:
- Михайло був дуже привітним, життєрадісним, любив життя, охоче спілкувався з друзями, з дружиною Вітою у них було велике кохання.
Незадовго до буремних подій на сході України військовослужбовець перевівся на службу у 95-у окрему аеромобільну бригаду Високомобільних десантних військ Збройних сил України. Коли ж розпочалися військові дії, головний сержант окремої роти радіаційного, хімічного та бактеріологічного захисту Михайло Рачок у складі бригади серед перших став на захисті кордонів країни. Спокійний та доброзичливий сержант швидко завоював авторитет не лише серед товаришів, бійців, а й серед місцевих мешканців, які до нього часто зверталися за допомогою.
За весь час перебування в зоні АТО Михайло кілька разів приїздив у короткі відпустки додому, де його чекали рідні та кохана дружина, і обов’язково повертався туди, де був потрібен Батьківщині. Про війну говорив мало та неохоче, не хотів хвилювати дорогих йому людей. Дружина Михайла на початку січня 2015 року сама поїхала до чоловіка у м. Слов’янськ, щоб підтримати його. Багато говорили про життя після війни, про власний куточок, про те, як на 60-річчі матері Михайло обов’язково заспіває для неї пісню «Про рушник». Це була їхня остання зустріч.
- Михайло Рачок з тих людей, які, коли постало питання про вивезення поранених, не думають про те, що можуть загинути, а намагаються якнайшвидше виконати завдання і визволити поранених побратимів, – згадували про нього бойові друзі.
26 січня 2015 року головний сержант Михайло Петрович Рачок загинув під час евакуації поранених бійців з поля бою в районі с. Спартак Ясинуватського району Донецької області поблизу Донецького аеропорту.
Спогади про Михайла Рачка – Житомирська міська рада.